Постанова № 42476173, 26.01.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2015 року Справа № 910/14909/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Вілєкс"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 01.10.2014та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.11.2014у справі№910/14909/14 Господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи-підприємця Читая Олега ОлександровичадоПриватного підприємства "Вілєкс"простягнення 39 679,44 грн.за участю представників сторінвід позивача:не з'явились від відповідача:

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Читая Олег Олександрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Вілєкс" про стягнення 25000 грн. заборгованості та 4679,44 грн. пені (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 30.09.2014).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 (суддя Чебикіна С.О.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 (колегія суддів у складі: Власова Ю.Л., Станіка С.Р., Хрипуна О.О.), позов задоволено в частині стягнення з відповідача на користь позивача 25000 грн. основної заборгованості та 2318,63 грн. пені, а в іншій частині позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані доведеністю позовних вимог та застосуванням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України при розрахунку суми штрафних санкцій. У мотивувальній частині рішення суду першої інстанції відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Приватне підприємство "Вілєкс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15.05.2013 між сторонами у справі укладено договір №6-2001 про надання інформаційно-консалтингових послуг, за умовами якого позивач (виконавець) взяв на себе зобов'язання знайти орендаря на об'єкт нерухомості, розташований за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 87, а відповідач (замовник) зобов'язався оплатити ці послуги.

Згідно з п. 3.1 договору в разі здачі в оренду об'єкту нерухомості орендарю замовник оплачує послуги виконавця в розмірі 50% вартості місячної оренди об'єкту нерухомості на дату укладення договору оренди, вказаної в договорі оренди, укладеному між замовником та орендарем. Факт надання орендаря підтверджується оглядовим актом.

У п. 3.2 договору сторони погодили, що оплата послуг виконавця замовником здійснюється в три етапи. Перша частина - протягом трьох банківських днів з моменту надходження на розрахунковий рахунок замовника орендної плати від орендаря. Друга частина - протягом трьох банківських днів з моменту підписання між замовником та орендарем акту передачі приміщення в оренду. Третя частина повинна бути сплачена не пізніше 31.07.2013.

За порушення строків виконання грошових зобов'язань, передбачених договором, винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення (п. 4.2 договору).

На виконання цього договору між сторонами у справі підписано оглядовий акт №6-2001 від 16.05.2013 та акт виконаних робіт №6-2001 від 21.05.2013, якими підтверджено факт надання позивачем посередницьких послуг з пошуку орендаря на належні відповідачу об'єкти нерухомості, вартість яких складає 80595 грн.

Однак відповідачем отримані послуги оплачені не в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення заборгованості в сумі 25000 грн. та пені в сумі 4679,44 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 30.09.2014).

Встановивши на підставі наданих сторонами доказів обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань перед позивачем за вказаним договором, наявність спірної заборгованості відповідача та перевіривши правильність нарахування пені, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості в сумі 25000 грн. та пені в сумі 2318,63 грн. Такий висновок відповідає положенням ст.ст. 525, 526, 530, 549 ЦК України та ст.ст. 193, 231, 232 ГК України, які передбачають виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства у встановлений строк (термін) його виконання, недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, а також застосування штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань у вигляді пені, нарахування яких припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Одночасно суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні заявленого відповідачем клопотання про розстрочку виконання судового рішення в частині стягнення існуючого боргу.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, зокрема, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Статтею 121 ГПК України передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У розумінні вказаних норм процесуального закону розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі, а підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому при оцінці доказів, що підтверджують зазначені обставини судам необхідно керуватися положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Оскільки відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження виняткових обставин у розумінні вказаних вище правових норм, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування розстрочки рішення суду.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо погіршення економічної ситуації в Україні, оскільки економічна криза в країні носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін, а відповідачем не подано суду доказів фактичної відсутності у нього коштів та засобів для виконання рішення суду, зокрема, відсутності у нього коштів, майна за рахунок яких він міг би виконати рішення суду.

Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач викладених висновків судів не спростував та не довів порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо фактичних обставин, встановлених судами під час розгляду справи на підставі наданих сторонами доказів.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових рішеннях попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вілєкс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 у справі №910/14909/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Євсіков

Судді О. Кролевець

О. Попікова