Постанова № 42476079, 21.01.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа № 910/12948/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.10.2014у справі № 910/12948/14 Господарського суду міста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс"до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно - страхова компанія"провідшкодування шкоди в порядку регресу 4 618, 88 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився- - відповідачаЛабик Р.Р.

В С Т А Н О В И В:

В червні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронна - страхова компанія", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 4 618, 88 грн. шкоди в порядку регресу та 1 827, 00 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2014 (суддя Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 (головуючий Шаптала Є.Ю., судді: Скрипка І.М., Самсін Р.І.) у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів, Приватне акціонерне товариство "Українська охоронна - страхова компанія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Публічне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.05.2013 в м. Києві по вул. Набережне шосе сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Шкода" д.н.з. АІ2269ЕС під керуванням водія Блакити Ю.В., та автомобіля "КІА" д.н.з. АА3003ОР, під керуванням водія Малихіна М.О., внаслідок якої автомобілям завдані механічні пошкодження.

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 14.06.2013 Малихіна М.О. визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. (а.с.11 зі зворотної сторони).

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля на момент скоєння ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством "Європейський страховий альянс" згідно договору добровільного страхування автотранспортних засобів від 31.01.2013 (а.с.5-9).

Позивач виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № ЦО05625 від 23.10.2013 (а.с.28 зі зворотної сторони).

Пославшись на факт виплати страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з позовом із регресною вимогою до відповідача про виплату страхового відшкодування згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в (а.с.41).

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, з урахуванням вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, є особою, зобов'язаною відшкодувати завдану ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та полісу № АВ/3280879.

Колегія вважає зазначені висновки достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Стосовно доводів касатора слід зазначити наступне.

Звернувшись із касаційною скаргою особа, що її подала, свої доводи зводить до неправильного застосування судами норм матеріального права, і зокрема положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вважаючи, що оскільки позивач не скористався своїм правом на подачу заяви для виплати суми, вказаної у позові, то і підстави для його задоволення відсутні. На думку касатора, дія вказаного закону не поширюється на спірні відносини, оскільки виплата страхового відшкодування була здійснена на підставі договору добровільного страхування.

Однак такі доводи не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, виходячи з наступного.

Статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (пункт 37.1.4.).

Як вже зазначалося, положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як роз'яснив Верховний Суд України у своїй постанові від 28.08.2012 у справі № 23/279 щодо застосування вказаних норм матеріального права, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Згідно з приписами статті 11128 Господарського процесуального кодексу України це рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Отже наведені доводи особи, що звернулась із касаційною скаргою, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 у справі № 910/12948/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова