Ухвала суду № 42470303, 27.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16823/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

27 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ», звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 серпня 2014 року №00091172203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, які суд першої інстанції вважав встановленими.

У судове засідання не з'явилися всі особи, які беруть участь у справі, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт надання ТОВ «Сіммбуд» робіт з перевірки працездатності основного та резервного живлення, електромонтажних робіт, прокладки кабелю. Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом, оскільки, договори, акти та податкові накладні від імені директора ТОВ «Сіммбуд» підписані ОСОБА_2, який спростовує своє відношення до даного товариства та стверджує, що жодної фінансово-господарської діяльності товариства не вів, договори не укладав, роботи не надавав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, на підставі наказу відповідача № 1357 від 09.07.2014, пп. 78.1.1, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЦЕНТР ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ» (код ЄДРПОУ 33635083) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Сіммбуд» (код ЄДРПОУ 38545822) за період з 01.12.2012 по 31.12.2013, за результатом якої складено акт перевірки від 21.07.2014 № 791/26-54-22-03/33635083 (т. 1, арк. 11-34).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства (т. 1, арк. 34):

- п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого підприємством віднесено до складу податкового кредиту суму 354752,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 21.07.2014 № 791/26-54-22-03/33635083 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 06.08.2014 № 0009172203, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 443440,00 грн., з якої: за основним платежем - 354752,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88688,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 35).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стала постанова від 29.04.2014 (т. 1, арк. 14-15), згідно якої встановлено, що ТОВ «Сіммбуд» (код ЄДРПОУ 38545822) створене з метою прикриття незаконної діяльності та формування штучного податкового кредиту контрагентам-покупцям.

Крім того, згідно акту перевірки встановлено, що будучи допитаним під час досудового розслідування засновник та директор ТОВ «Сіммбуд» - ОСОБА_2 (т. 1, арк. 15, т. 2, арк. 266) повідомив, що не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності товариства, про те, що являється засновником та директором даного товариства стало відомо від працівників податкової міліції, жодних договорів з контрагентами не укладав, товарів, робіт, послуг не надавав.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку про відсутність ознак реальності вчинення фінансово-господарських операцій між ТОВ «ЦЕНТР ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ» та ТОВ «Сіммбуд».

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ЦЕНТР ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ» та ТОВ «Сіммбуд» (виконавець), в особі директора ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг від 07.05.2013 № 08/13 (т. 1, арк. 87-88).

Згідно до умов даного договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується власними силами та засобами проводити роботи з перевірки працездатності основного та резервного живлення, електромонтажні роботи, прокладка кабелю на об'єктах замовника, далі Роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити Роботи, за відсутності обґрунтованих заперечень.

На підтвердження реальності господарської операції за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: протоколи погодження вартості робіт, додаткові угоди про внесення змін, рахунки на оплату, податкові накладні, платіжні доручення, акти наданих послуг (т. 1, арк. 89-207, т. 2, арк. 1-248).

Проте, як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи та не було спростовано позивачем під час судового розгляду, в тому числі і апеляційного, справи, всі вище перелічені первинні документи від імені ТОВ «Сіммбуд» підписані ОСОБА_2

Однак, будучи допитаним під час досудового розслідування ОСОБА_2 (т. 2, арк. 266) повідомив, що не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності товариства, про те, що являється засновником та директором даного товариства йому стало відомо від працівників податкової міліції, жодних договорів з контрагентами не укладав, товарів, робіт, послуг не надавав.

Відтак, враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт надання ТОВ «Сіммбуд» робіт з перевірки працездатності основного та резервного живлення, електромонтажних робіт, прокладки кабелю.

Крім того, колегія суддів погоджується із оцінкою суду першої інстанції висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

Крім того, за змістом пункту 1 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, який діяв з 16.12.2011 по 01.03.2014 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 16 Порядку № 1379, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Згідно п. 6.3 Порядку № 1379, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:

відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;

порушення порядку заповнення податкової накладної;

податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що податковим органом вірно донарахувану позивачу податкових зобов'язань з ПДВ, оскільки, сама лише наявність у ТОВ «ЦЕНТР ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ» податкових накладних, виписаних від імені його контрагента не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту та віднесення витрат до валових витрат позивача, пов'язаних із господарською діяльністю товариства.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Пилипенко О.Є.

Суддя: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.