Ухвала суду № 42463560, 22.01.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

22 січня 2015 року м. Київ № 826/701/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Качура І.А., розглянувши адміністративний позов

ОСОБА_1 доГоловного управління МВС України в Київській області провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службіВ С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Миронівського РВ» від 26.12.2011 року №1048 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; - поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України на посаді старшого інспектора з кадрового забезпечення Миронівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 26.12.2011 року; - зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.12.2011 року.

Ознайомившись із позовним матеріалом, суд прийшов до висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду без поважних причин, а відтак вбачаються правові підстави для залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на наступне.

Згідно частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 5, пункту 6 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Як свідчать матеріали справи позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-ІV (КАС України) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Так, до публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба.

За змістом статті 1 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів. Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та і функцій держави, оплачується з державних коштів.

Разом з тим, як встановлено ст. 1 Закону України "Про міліцію", міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

З огляду на наведене та враховуючи що органи Міністерства внутрішніх справ України є державними органами виконавчої влади, службу в органах внутрішніх справ України слід розглядати як публічну службу.

Як зазначає позивач, він у період з 01 листопада по 08 листопада 2011 року, з 05 грудня по 14 грудня 2011 року, з 15 грудня по 30 грудня 2011 року, з 01 січня по 12 січня 2012 року перебував на амбулаторному лікуванні.

З метою перевірки факту перебування позивача на лікарняному були зроблені запити до медичних закладів за місцем проживання та до відомчої лікарні Головного управління МВС України.

Згідно з довідкою Сектора медичного забезпечення Головного управління від 14.12.2011року № 26/137 за інформацією наданою Київською обласною лікарнею 14.12.2011 року ОСОБА_1 у період з 01.11.2011 по 07.11.2011 та у період з 05.12.2011 року по 26.12.2011 на стаціонарному (амбулаторному) лікуванні у медичних закладах не перебував.

На підставі довідки Сектора медичного забезпечення Головного управління від 14.12.2011року № 26/137 дні невиходу на службу позивача у період з 01 по 07.11.2011 року та з 05.12.2011 року по 26.12.2011 року визнані прогулами.

За порушення службової дисципліни, а саме вчинення прогулів, тобто невихід на роботу без поважних причин, ОСОБА_1 наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Миронівського РВ» від 26.12.2011 року №1048 звільнено з посади старшого інспектора з кадрового забезпечення Миронівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

Судом також встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою про оскарження наказу про звільнення лише 20 січня 2015 року. В той же час разом з позовною заявою позивачем до суду подана заява про поновлення строку звернення до суду. Даною заявою позивач обґрунтовує пропущення строку звернення до суду своїм незадовільним станом здоров'я і тяжкі життєві обставини (тяжка хвороба батька), внаслідок чого ОСОБА_1 не міг вчасно звернутися до суду за захистом свого права.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав до суду копію довідки, виданої завідуючим відділенням Комунального закладу "Вінницький районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги" ОСОБА_2 ОСОБА_3, батьку позивача. Даною довідкою підтверджується ІІ група інвалідності (загальне захворювання) встановлена у ОСОБА_3

В той же час суд зазначає, що відповідно до п. 27 Положення "Про медико-соціальну експертизу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що тяжка хвороба батька (як зазначає позивач у позовній заяві) не може вважатися належним та достатнім доказом для поновлення строку звернення до суду.

Також позивачем в обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку звернення до суду надані копії довідок, виданих Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району міста Києва" (КНП "КПМСД №1") про перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні у період з 03 вересня по 22 вересня 2014 року, з 01 жовтня по 25 жовтня 2014 року, з 10 листопада по 29 листопада 2014 року.

Суд зазначає, що правовий механізм порядку і умов видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі регламентований Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України №455 від 13.11.2001р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2001р. № 1005/6196 (надалі - Інструкція).

Так, п. 1.1. Інструкції встановлено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

При цьому, п. 1.2. Інструкції визначено, що видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.

Пунктом 1.3. Інструкції передбачено, що листок непрацездатності видається: - громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах; - особам, обраним на виборні посади до органів державної влади, місцевого самоврядування та інших органів, у тому числі громадських організацій; - членам колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів; - особам, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок); - громадянам України, які постійно проживають на території України та працюють на умовах трудового договору (контракту) за межами України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають.

З огляду на викладене, суд звертає увагу позивача на те, що вказані Довідки не є належним підтвердженням поважності пропущеного строку звернення до суду в силу приписів чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

В той час, як поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що перебування позивача на лікарняному в силу імперативних приписів чинного законодавства України має бути підтверджена саме листком непрацездатності, затвердженої форми, а не Довідкою довільної форми, виданої медичним центром.

Враховуючи викладене та дослідивши позовну заяву з додатками, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження поважності пропущення строку звернення до суду

Частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала (частина 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України).

В той час, як поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

За таких обставин, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України та на підставі повного та об'єктивного дослідження долучених до позовного матеріалу документів, суд приходить до висновку про неповажність причин пропущення строку звернення до суду з даним позовом, а відтак і відсутність правових підстав для поновлення строку звернення до суду.

Суд також звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Відповідно до ч. 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Керуючись ст. 100, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі.

У випадку оскарження ухвали позовні матеріли будуть скеровані до апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.А. Качур