Постанова № 42463525, 15.01.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2015 року Справа № 813/3623/14

17 год. 54 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

суддя Кузан Р.І,

суддя Кухар Н.А.,

секретар судового засідання Небесна М.В.,

позивач ОСОБА_1,

від відповідача 1 Кавалець Л.П.,

від відповідача 2 не прибув,

від відповідача 3 не прибув,

від третьої особи не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Головного управління юстиції у Львівській області, Державної казначейської служби України, третя особа Червоноградський міський суд Львівської області, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди.

Суть справи.

Постановою Вищого адміністративного суду від 25.03.2014 року (К/9991/94688/11) касаційні скарги територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області та ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Головного управління юстиції у Львівській області, Держказначейства України, третя особа Червоноградський міський суд Львівської області, про поновлення на публічній службі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди скасовано, а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано наказ начальника Львівського обласного управління юстиції № 358-к від 01.11.2002 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді судді Червоноградського міського суду Львівської області з 21.10.2002 року в межах строку, на який його було обрано рішенням Львівської обласної ради від 01.02.1993 року. В іншій частині позовних вимог, зокрема, стосовно стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 20.05.2014 року таку прийнято до розгляду та призначено у попереднє судове засідання, а ухвалою від 23.09.2014 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

У попередньому судовому засіданні та судовому засіданні позивач двічі подавав заяви про збільшення розміру позовних вимог /а.с.17-20, 150-153/, та згідно з останньою редакцією /а.с.150-153/ просить:

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 287679,00 грн.;

- стягнути моральну шкоду в сумі 500000,00 грн.;

- стягнути у зв'язку з продажем нерухомості та цінних речей матеріальну шкоду в сумі 335835,00 грн., у зв'язку з оформлення договорів позики матеріальну шкоду в сумі 170000,00 грн., у зв'язку з здачею цінних речей, золотих та срібних виробів у ломбард для організації життя сім'ї, лікуванням мами, організації переїзду дочки для проживання за кордон, матеріальну шкоду в сумі 25276,81 грн., а всього в сумі 531111,81 грн.;

- стягнути судові витрати пов'язані з прибуттям до суду в сумі 21925,22 грн.;

- стягнути судовий збір сплачений Дніпровському районному суду в сумі 150,00 грн.;

- при проведенні нарахувань врахувати невиплачену допомогу на оздоровлення, ріст тарифних ставок та тарифних окладів, премії та інші виплати;

- всі належні йому виплати стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області.

Відповідач 1, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (далі - ТУ ДСА України у Львівській області), проти позову заперечує повністю з підстав викладених у письмовому запереченні /а.с.11-14/. Вважає, що з позивачем на день звільнення проведено повний розрахунок; ОСОБА_1 на час звільнення перебував у трудових відносинах з Львівським обласним управління юстиції, а не з ТУ ДСА України у Львівській області; ніяких правових відносин між територіальним управлінням та ОСОБА_1, в тому числі і трудових, не виникало і не існує, як не існує причинно-наслідкового зв'язку між заподіянням моральної шкоди позивачу та діями територіального управління. Просить суд звернути увагу на те, що рішення про звільнення ОСОБА_1 територіальним управлінням не приймалося та з боку управління не було ніяких перешкод щодо реалізації трудових прав позивача.

У судовому засіданні представник відповідача 1 заперечення підтримав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог до територіального управління.

Відповідач 2, Головне управління юстиції у Львівській області (далі - ГУЮ у Львівській області), явку уповноваженого представника у судове засідання 15.01.2015 року не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; заперечує проти позову з підстав викладених у письмовому запереченні /а.с.35-36/. Повідомив суд, що на виконання наказу Міністерства юстиції України № 25/1 від 25.01.2007 року "Про реформування органів юстиції" ліквідовано обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції. Згідно з свідоцтвом "Про державну реєстрацію юридичної особи" № 381125, серія-А00, 14.06.2007 року за № 1415111000700788 державним реєстратором проведено припинення юридичної особи - Львівського обласного управління юстиції. На базі ліквідованого управління юстиції утворено Головне управління юстиції у Львівській області. Відповідно до Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1707/5 від 23.06.2011 року ГУЮ у Львівській області не наділене повноваженнями здійснювати контроль та нагляд за судами загальної юрисдикції у Львівській області. Просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Відповідач 3, Державна казначейська служба України (далі - ДКС України), явку уповноваженого представника у судове засідання 15.01.2015 року не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

Третя особа, Червоноградський міський суд Львівської області, уповноваженого представника у судове засідання не направив, подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника /а.с.70/.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, витребував докази, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

Позивач, ОСОБА_1, обраний 01.02.1993 року на ХІ сесії 1 демократичного скликання рішенням Львівської обласної ради народних депутатів народним суддею Червоноградського міського народного суду Львівської області строком на 10 років і приступив до обов'язків народного судді, відповідно до наказу Львівського обласного управління юстиції № 20-к від 02.02.1993 року, з 18.02.1993 року /справа № 2а-9094/10/1370, Т.VI, а.c.83-85/.

Указом Президента України від 21.10.2002 року № 932/2002 "Про звільнення суддів" ОСОБА_1 звільнено з посади судді відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України у зв'язку з порушенням присяги судді. Відповідно до Указу Президента України від 21.10.2002 року № 932/2002 "Про звільнення суддів" Львівським обласним управлінням юстиції видано наказ № 358-к від 01.11.2002 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді місцевого Червоноградського міського суду Львівської області у зв'язку з порушенням присяги судді /справа № 2а-9094/10/1370, Т.І, а.с.9-10/.

ОСОБА_1 02.12.2002 року звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до Президента України, Вищої ради юстиції про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, який ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2004 року передано на розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.03.2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.06.2005 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю /справа № 2а-9094/10/1370, Т.І а.с.3-8; Т.ІІ а.с.243-251, 385-386/.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.02.2006 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03.03.2005 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30.06.2005 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції /справа № 2а-9094/10/1370, Т.ІІІ а.с.70/.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.05.2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, поновлено його на посаді судді, визнано незаконним і скасовано Указ Президента України № 932/2002 від 21.10.2002 року "Про звільнення суддів" в частині, що стосується звільнення з посади ОСОБА_1, визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 13.09.2002 року, стягнено з ТУ ДСА України у Львівській області кошти за час вимушеного прогулу, матеріальні збитки та моральну шкоду /справа № 2а-9094/10/1370, Т.ІV а.с.217-224, Т.V а.с.68-70/.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.07.2010 року частково задоволені касаційні скарги Вищої ради юстиції та ТУ ДСА України у Львівській області на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 13.05.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009 року у зазначеній справі та направлено її на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції /справа № 2а-9094/10/1370, Т.V а.с.181-184/.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 15.09.2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним рішення Вищої ради юстиції № 804 від 13.09.2002 року, а також визнано частково незаконним Указ Президента України від 21.10.2002 року № 932/2002 «Про звільнення суддів» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Червоноградського міського суду Львівської області за порушення присяги. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Президента України та Вищої ради юстиції про скасування рішення Вищої ради юстиції № 804 від 13.09.2002 року та скасування Указу Президента України від 21.10.2002 року № 932/2002 «Про звільнення суддів» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Червоноградського міського суду Львівської області за порушення присяги. Водночас, вказану справу передано до Львівського окружного адміністративного суду за підсудністю для вирішення заявлених позовних вимог до Львівського обласного управління юстиції, ТУ ДСА України у Львівській області, Державного казначейства України про поновлення на посаді судді, стягнення матеріальних збитків, заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди /справа № 2а-9094/10/1370, Т.V а.с.192/.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 року у справі № 2а-9094/10/1370 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації України у Львівській області, Головного управління юстиції у Львівській області, Держказначейства України, третя особа Червоноградський міський суд Львівської області, про поновлення на публічній службі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011 року, адміністративний позов задоволено частково: скасовано наказ начальника Львівського обласного управління юстиції № 358-к від 01.11.2002 року "Про звільнення ОСОБА_1.", стягнуто з ТУ ДСА України у Львівській області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 86137,42 грн., матеріальні збитки в сумі 7592,40 грн., моральну шкоду в сумі 10000 грн.; зобов'язано Державне казначейство України провести стягнення коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України; допущено негайне виконання постанови в частині присудження заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць; в решті позову відмовлено /справа № 2а-9094/10/1370, Т.VI а.с.102-103, 178-182/.

Постановою Вищого адміністративного суду від 25.03.2014 року (К/9991/94688/11) касаційні скарги ТУ ДСА України у Львівській області та ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 року у справі № 2а-9094/10/1370 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011 року скасовано, а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано наказ начальника Львівського обласного управління юстиції № 358-к від 01.11.2002 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді судді Червоноградського міського суду Львівської області з 21.10.2002 року в межах строку, на який його було обрано рішенням Львівської обласної ради від 01.02.1993 року. Висновки судів попередніх інстанцій про стягнення в користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з часу звільнення і по час розгляду справи в судовому засідання колегія суддів вважала передчасними, відтак, в решті позовних вимог, зокрема, стосовно стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції /справа № 2а-9094/10/1370, Т.VII, а.с.166-169/.

Наказом Червоноградського міського суду Львівської області від 03.09.2014 року ОСОБА_1 поновлено на посаді судді Червоноградського міського суду Львівської області з 21.10.2002 року в межах строку, на який його було обрано рішенням Львівської обласної ради народних депутатів першого демократичного скликання від 01.02.1993 року; встановлено ОСОБА_1 з 03.09.2014 року щомісячну доплату в розмірі 30% від посадового окладу, відповідно до стажу роботи, що дає право на отримання доплати, який станом на 03.09.2014 року становить 11 років 09 місяців та 12 днів /а.с.167-168/.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку звернення до адміністративного суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Дані норми відтворені в положеннях Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», прийнятої з метою усунення недоліків при розгляді трудових спорів. Згідно з п. 32 цієї Постанови оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року і в цьому не було вини працівника (абз. 4). Також, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням, він визначається за загальними правилами обчислення загального заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (абз. 3).

Беручи до уваги те, що відповідачами у справі не наведено суду жодних доказів вини позивача у більш ніж 11-річному розгляді у судах справи про його поновлення на посаді, суд дійшов висновку про необхідність обчислення заробітної плати за весь період вимушеного прогулу. Оскільки, згідно з матеріалами справи позивача звільнено з посади судді з 21.10.2002 року, поновлено постановою Вищого адміністративного суду України від 25.03.2014 року, а фактично поновлено на посаді судді з 03.09.2014 року, період вимушеного прогулу ОСОБА_1, за який слід нарахувати та стягнути середню заробітну плату, становить 142 місяці та 11 робочих днів.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, він застосовується, в тому числі, у випадках вимушеного прогулу (п. 1 підп. «з»).

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. За правилами передбаченими п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Визначаючи розмір заробітної плати, що слід стягнути на користь позивача, суд брав за основу довідку Головного управління юстиції у Львівській області, згідно з якою заробітна плата за серпень 2002 року становила 877,82 грн., за вересень 2002 року - 869,52 грн. /справа № 2а-9094/12/1370, Т.IV а.с.46/.

Слід наголосити, що в довідці враховано базові показники особового рахунку, які бралися за основу Головним управлінням юстиції у Львівській області при її виготовленні /а.с.28-29/ та виплати нараховані рішеннями судів за позовами ОСОБА_1, зокрема:

- заробітна плата за серпень 2002 року в сумі 595,13 грн., нарахована та виплачена у 2002 році; премія в сумі 282,69 грн. виплачена 18.05.2006 року, згідно з виконавчим листом Залізничного районного суду м. Львова від 27.12.2005 року - 571,95 грн. (разом 877,82 грн.);

- заробітна плата за вересень 2002 року в сумі 571,95 грн. нарахована та виплачена 06.06.2006 року, згідно з виконавчим листом місцевого Личаківського районного суду м. Львова від 10.05.2006 року; премія в сумі 297,57 грн. виплачена 18.05.2006 року, згідно з виконавчим листом Залізничного районного суду м. Львова від 27.12.2005 року (разом 869,52 грн.) /справа № 2а-9094/12/1370, Т.ІІІ а.с.251-257, Т.IV а.с.203-204/.

Отже, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні робочі місяці становила 873,67 грн. на місяць (877,82 + 869,52 = 1747,42 ч 2 = 873,67), а середньоденна - 41,60 грн. (1747,42 : 42 = 41,60).

З врахуванням того, що вимушений прогул ОСОБА_1 не з його вини тривав 142 місяці та 11 робочих днів, слід виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 124518,74 грн. ((142 Ч 873, 67) + (11 Ч 41,60) = 124061,14 + 457,60 = 124518,74).

Позивач стверджує, що якщо для визначення середнього розміру заробітної плати, яка підлягає стягненню, брати за основу довідку Головного управління Міндоходів у Львівській області то розмір одноденного заробітку становить 133,00 грн., однак такі твердження не відповідають дійсності, оскільки згідно з довідкою Головного управління Міндоходів у Львівській області ОСОБА_1, виплачено у 2002 році, зокрема, такі доходи: за І квартал - 2246,25 грн., за ІІ квартал - 2768,65 грн. + 365,00 грн., за ІІІ квартал - 1184,27 грн., за ІV квартал - 1608 грн. /справа № 2а-9094/12/1370, Т.VІІ а.с.111/. Суд звертає увагу позивача, що суми вказані в довідці відображають доходи позивача за квартал року, а не за окремі місяці року. Через це суд не бере до уваги відповідні покликання позивача.

Крім того, в матеріалах справи № 2а-9094/12/1370 про поновлення ОСОБА_1 на посаді містяться пояснення в яких позивач власноруч зазначив, що розмір його зарплати 600 грн. та інших доходів не має /справа № 2а-9094/12/1370, Т.І а.с.15-17/.

Також, позивач стверджує, що при обчисленні належних йому виплат, слід враховувати положення п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, згідно з яким у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Суд зважає на такі покликання позивача однак з цього приводу враховує наступне.

ОСОБА_1 обраний на посаду судді рішенням Львівської обласної ради 01.02.1993 року строком на 10 років, а звільнений з посади судді з 21.10.2002 року, тобто за 3 місяці і кілька днів до закінчення строку на який його обрано. Постановою Вищого адміністративного суду України позивача поновлено на посаді судді з 21.10.2002 року в межах строку на який його було обрано рішенням Львівської обласної ради від 01.02.1993 року, тобто на період 3 місяців і кількох днів, до закінчення 10-річного строку обрання.

Також, наказом Червоноградського міського суду Львівської області від 03.09.2014 року ОСОБА_1 поновлено на посаді судді з 21.10.2002 року теж в межах 10-річного строку, на який його було обрано; встановлено ОСОБА_1 з 03.09.2014 року щомісячну доплату в розмірі 30% від посадового окладу, відповідно до стажу роботи, що дає право на отримання доплати, який станом на 03.09.2014 року становить 11 років 09 місяців та 12 днів /а.с.167-168/, що свідчить про незарахування періоду вимушеного прогулу ОСОБА_1 до стажу роботи.

Таким чином, на переконання суду, під час обчислення середньої заробітної плати позивачу суд не вправі враховувати підвищення тарифних ставок і посадових окладів, премій та інших виплат, що мали місце поза межами 10-річного строку, в межах якого позивача було обрано на посаду.

З тих же підстав суд не бере до уваги покликання позивача про виплату йому допомоги на оздоровлення.

Щодо стягнення матеріальної шкоди у зв'язку з продажем нерухомості та цінних речей в сумі 335835,00 грн., у зв'язку з оформлення договорів позики в сумі 170000,00 грн., у зв'язку з здачею цінних речей, золотих та срібних виробів у ломбард для організації життя сім'ї, лікуванням, лікуванням матері, організації переїзду дочки для проживання за кордон у сумі 25276,81 грн., а всього в сумі 531111,81 грн., суд вважає, що такі витрати позивача відшкодуванню не підлягають, оскільки прямо не пов'язані зі звільненням з посади судді. Адже, з позиції суду, звільнення ОСОБА_1 з посади та судову тяганину з приводу поновлення на посаді не можна вважати перешкодою для позивача у влаштуванні на іншу роботу.

Отже, решта позовних вимог стосовно відшкодування матеріальної шкоди задоволенню не підлягають з огляду на недоведеність спричинення такої шкоди діями чи рішеннями суб'єктів владних повноважень.

Щодо стягнення моральної шкоди суд керується наступним.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Питанням практики застосування положень щодо відшкодування моральної шкоди присвячена Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з п. 4 якої позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З врахуванням того, що позивач звільнений з публічної служби у 2002 році, з формулюванням «за порушення присяги», безпідставно, розгляд судами справи про його поновлення на посаді відбувався більше ніж 11 років (справа передавалася з одного суду до іншого, кілька разів направлялася на новий розгляд до суду першої інстанції), чим порушено розумні строки розгляду справи, що не могло не супроводжуватися моральними стражданнями позивача, втратою нормальних життєвих зв'язків, додатковими зусиллями спрямованими на організацію свого життя, суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та стягнути на користь позивача 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень).

Щодо стягнення судових витрат пов'язаних з прибуттям до суду в сумі 21925,22 грн. суд керується наступним.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно з правилами передбаченими ст. 91 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони (ч. 1). Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 91). Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 91).

Суд вважає, що до часткового задоволення підлягають позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь судових витрат, пов'язаних з оплатою проїзду до місць розгляду справи, проживанням у готелях, поштовими витратами, та підтверджених оригіналами квитанцій чи проїзних документів.

Згідно з поданими ОСОБА_1 підтверджуючими документами /справа № 2а-9094/12/1370, Т.ІІ а.с.79-122, 324-332, Т.ІІІ а.с.97-117, 188-218, Т.ІV а.с.30-35, 54-58, 91-128, 193-198, 205-207, Т.VІ а.с.43-70/; /справа № 813/3623/14 а.с.104-115/ слід стягнути на користь позивача судові витрати в сумі 8685 (вісім тисяч шістсот вісімдесят п'ять) грн. 60 коп. При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що копії та кольорові копії квитанцій та проїзних документів при обчисленні судових витрат пов'язаних з викликом до суду, судом до уваги не бралися.

Щодо стягнення судового збору сплаченого у Дніпровському районному суді м. Києва в сумі 150,00 грн. суд враховує наступне.

В судовому засіданні позивач пояснив, що ним помилково було сплачено судові витрати у виді судового збору Дніпровському районному суду м. Києва за розгляд його позову про поновлення на посаді та відшкодування пов'язаних з цим виплат, оскільки за подання позовів відповідної категорії позивачі звільнені від сплати судових витрат.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 08.07.2011 р. № 3674-VI «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

За правилами встановленими ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п. 1).

Таким чином, суд зважає на покликання позивача про помилково сплачений судовий збір, однак зауважує, що такий сплачено у межах розгляду іншої адміністративної справи, а саме справи про поновлення позивача на посаді та відшкодування пов'язаних з цим виплат. У даній справі, що перебуває на новому розгляді у Львівському окружному адміністративному суді, предметом є лише виплати пов'язані з поновленням позивача на посаді. Суд звертає увагу позивача, що це інша справа, якій присвоєно інший номер, та має інший (вужчий) предмет спору, а відтак, суд не вправі вирішувати питання про повернення помилково сплаченого судового збору у іншій справі.

Щодо проведення всіх належних позивачу виплат Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Львівській області суд керується наступним.

Суд зважає на покликання відповідача 1, ТУ ДСА України у Львівській області, на те, що звільнення ОСОБА_1 проведено Львівським обласним управлінням юстиції, відповідач 1 не перебував з позивачем у жодних трудових відносинах, однак керується наступним.

На виконання наказу Міністерства юстиції України № 25/1 від 25.01.2007 року «Про реформування органів юстиції» ліквідовано обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції.

Відповідно до Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1707/5 від 23.06.2011 року Головне управління юстиції у Львівській області не наділене повноваженнями здійснювати контроль та нагляд за судами загальної юрисдикції у Львівській області.

Поряд з цим, відповідно до Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, здійснює Державна судова адміністрація України. Територіальні управління Державної судової адміністрації України утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (ч. 1 та ч. 3 ст. 145).

Відповідні норми кореспондуються з нормами Положення про Державну судову адміністрацію України затвердженим Рішення Ради суддів України від 22.10.2010 року № 12, згідно з п. 1 якого ДСА України є органом в системі судової влади, діяльність якого підзвітна з'їзду суддів України. ДСА України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом.

Одним з основних завдань ДСА України є організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів»; забезпечення належних умов діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування (п. 3 Положення).

Також, відповідачем 1, ТУ ДСА України у Львівській області, надано суду витяг з Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік щодо програми «Виконання судових рішень на користь суддів» (витяг з додатку № 3 до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік») згідно з яким, розпорядником коштів щодо цієї програми є Державна судова адміністрація України /а.с.30-31/.

Таким чином, оскільки рішення суду про стягнення на користь позивача обчислених грошових сум стосується судді Червоноградського міського суду Львівської області, слід стягнути відповідні кошти з ТУ ДСА України у Львівській області.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити в частині стягнення на користь позивача з Територіального управління державної судової адміністрації України у Львівській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 124518,74 грн., моральної шкоди в сумі 20000,00 грн., та судових витрат в сумі 8685,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (м. Львів, вул. Чоловського, 2; ЄДРПОУ 26306742) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; Ідн. НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 124518 (сто двадцять чотири тисячі п'ятсот вісімнадцять) грн. 74 коп.

3. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (м. Львів, вул. Чоловського, 2; ЄДРПОУ 26306742) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; Ідн. НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (м. Львів, вул. Чоловського, 2; ЄДРПОУ 26306742) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; Ідн. НОМЕР_1) судові витрати в сумі 8685 (вісім тисяч шістсот вісімдесят п'ять) грн. 60 коп.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано о 17.30 год. 26.01.2015 року.

Головуючий суддя Кравців О.Р.

Суддя Кузан Р.І.

Суддя Кухар Н.А.