Постанова № 42463312, 21.01.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

21 січня 2015 року 10:11 №826/18814/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Давиденко Л.В., за участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт-Експрес 2»

до

державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2014 №0012072202 та від 20.11.2014 №0012082202,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 січня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз’яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспорт-Експрес 2» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2014 №0012072202 та від 20.11.2014 №0012082202.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 06.11.2014 №1220/26-54-22-4/37499532, необґрунтовано прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.11.2014 №0012072202 та від 20.11.2014 №0012082202.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 06.11.2014 №1220/26-54-22-4/37499532 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 20.11.2014 №0012072202 та від 20.11.2014 №0012082202.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт-Експрес 2» з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.07.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Транспорт-Експрес 2» пунктів 198.1, 198.3 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 45000,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 139.1.9, 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 411665,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 06.11.2014 №1220/26-54-22-4/37499532 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 20.11.2014 №0012072202, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 504015,00 грн., у тому числі: 411665,00 грн. – основний платіж, 92350,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції;

від 20.11.2014 №0012082202, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 56250,00 грн., у тому числі: 45000,00 грн. – основний платіж, 11250,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 06.11.2014 №1220/26-54-22-4/37499532 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Транспорт-Експрес 2» та його контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Арт Майстерня». Крім того, перевіркою встановлено безпідставне включення до валових витрат витрати з віднесення відсотків банку по операціях найму у тимчасове користування транспортних засобів з подальшим набуттям права власності на них.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Транспорт-Експрес 2» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Арт Майстерня» (виконавець) укладено договір про надання рекламних послуг від 08.06.2012 №06/1, відповідно до якого виконавець приймає на себе зобов'язання самостійно або з залученням субпідрядника (на підставі раніше укладених договорів) професійно і якісно провести рекламну компанію в інтересах замовника на умовах передбачених цим договором, а замовник зобов’язується прийняти й оплатити послуги виконавця.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору про надання рекламних послуг від 08.06.2012 №06/1; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-000421; №01; податкових накладних №3, №12, №17.

Проте, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено відсутність документального підтвердження щодо оформлених звітів до актів виконаних робіт, що розшифровують вид рекламних послуг, в якому часі послуга надана, за якими тарифами надана послуга, фотозвіт тощо, які пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Під час судового розгляду справи позивачем також не доведено суду реальність здійснення господарської операції між товариством з обмеженою відповідальністю «Транспорт-Експрес 2» та товариством з обмеженою відповідальністю «Арт Майстерня», оскільки надані позивачем копії документів не відображають руху активів в процесі господарських взаємовідносин. Зокрема, в первинних документах відсутня конкретизація послуг (зазначена лише загальна фраза – рекламні послуги), період виконання, об’єм виконання. Відсутні документи щодо узгодження макетів і змісту реклами, місця розміщення і т.п.

Щодо наданих позивачем копій начебто рекламних матеріалів, суд не приймає їх в якості належних доказів через невідповідність їх приписам статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Надані копії не відображають виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Арт Майстерня» взятих на себе зобов’язань за договором про надання рекламних послуг від 08.06.2012 №06/1, оскільки відсутні документи змісту реклами, узгодження цього змісту, умов та місця розміщення, підписи відповідальних осіб на цих рекламних матеріалах.

Щодо другого епізоду порушень, зафіксованих в акті перевірки, то з матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеження відповідальністю «Транспорт-Експрес 2» (наймач) та публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» (наймодавець) укладено типові договори найму-продажу транспортних засобів від 21.02.2011 №1, від 21.02.2011 №2, від 21.02.2011 №3, від 13.04.2011 №4, від 29.08.2011 №5, від 06.10.2011 №6, від 29.11.2011 №7, від 17.02.2012 №8, від 17.02.2012 №9, від 22.02.2012 №10, від 09.04.2012 №11, від 11.05.2012 №12, від 12.04.2012 №13, відповідно до яких, наймодавець в порядку та на умовах визначених цим договором передає наймачу у тимчасове користування транспортні засоби, з подальшим набуттям наймачем права власності на них.

В подальшому, відповідно до умов договорів про розірвання від 30.09.2013, від 30.09.2013, від 04.07.2013, від 27.07.2012, від 05.06.2012, від 30.09.2013, від 07.06.2012, від 02.10.2012, від 30.09.2013, від 30.06.2013, від 16.06.2011, від 30.09.2013, від 03.06.2013, сторони домовились про розірвання договорів найму-продажу транспортних засобів від 21.02.2011 №1, від 21.02.2011 №2, від 21.02.2011 №3, від 13.04.2011 №4, від 29.08.2011 №5, від 06.10.2011 №6, від 29.11.2011 №7, від 17.02.2012 №8, від 17.02.2012 №9, від 22.02.2012 №10, від 09.04.2012 №11, від 11.05.2012 №12, від 12.04.2012 №13.

Передача транспортних засобів здійснювалася на підставі актів прийому-передачі товару.

Як вбачається зі змісту договорів про розірвання договорів найму-продажу транспортних засобів, з останніх неможливо встановити причину повернення транспортних засобів. Також договори про розірвання не містять положень щодо виплат, які здійснені наймачем з метою викупу транспортних засобів.

Слід зазначити, що самі договори найму-продажу транспортних засобів від 21.02.2011 №1, від 21.02.2011 №2, від 21.02.2011 №3, від 13.04.2011 №4, від 29.08.2011 №5, від 06.10.2011 №6, від 29.11.2011 №7, від 17.02.2012 №8, від 17.02.2012 №9, від 22.02.2012 №10, від 09.04.2012 №11, від 11.05.2012 №12, від 12.04.2012 №13, не містять домовленостей щодо можливості їх розірвання та повернення транспортних засобів, які протягом дії договорів викупаються наймачем шляхом здійснення передбачених договорами виплат.

Також, як зазначено контролюючим органом, під час проведення перевірки, з наданого позивачем штатного розпису, в штаті перевіряємого підприємства працювали водії в кількості від двох до п'яти осіб в різний період часу.

Крім того, відповідачем зазначено, що на усний запит товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт- Експрес 2» надано пояснення з копіями наказів «Про закріплення транспортного засобу за водієм». Так, перевіркою вищезазначених наказів з переліком основних засобів та переліком орендованих автомобілів контролюючим органом встановлено, що в один і той-же період часу кожен водій, який є штатним працівником товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт-Експрес 2» був закріплений за декількома вантажними автомобілями одночасно, що унеможливлює використання вантажних автомобілів в реальності одночасно та не підтверджує пов'язаності витрат по операціях з віднесення відсотків по операціях з найму у тимчасове користування транспортних засобів до господарської діяльності підприємства.

Будь-яких доказів на спростування зазначених вище фактів, позивачем суду не надано.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість висновків контролюючого органу щодо заниження позивачем податкових зобов’язань та про правомірність винесених відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 20.11.2014 №0012072202 та від 20.11.2014 №0012082202, а тому позовні вимоги про скасування зазначених податкових повідомлень-рішень не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками відмови у задоволенні позову, суд наголошує на наступному.

Згідно з частиною першою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно із приписами статті 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи сплачену позивачем при зверненні до суду суму судового збору у розмірі 487,20 грн., з позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі у розмірі 4 384,80 грн. (4 872,00 грн. – 487,20 грн.).

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт-Експрес 2» (04074, місто Київ, вулиця Резервна, будинок 8, код ЄДРПОУ 37499532) на користь Державного бюджету України (розрахунковий рахунок ГУ ДКСУ в місті Києві №31218206784007, МФО 820019, код отримувача 38004897) судовий збір у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст постанови складено 26.01.2015