Ухвала суду № 42462606, 19.01.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2015 р.Справа № 816/3401/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Донець Л.О.

Суддів: Бартош Н.С. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2014р. по справі № 816/3401/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

27.08.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0006671501 від 09.07.2014 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 року відмовлено в задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, положення Податкового кодексу України, фактичні обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку у відповідача.

Працівниками відповідача проведено документальну виїзну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємодії з ТОВ "Виалет" за період з 01.12.2013 року по 31.12.2013 року, з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року та з 01.02.2014 року по 28.02.2014 року, за результатами якої складено акт № 4075/16-01-15-01/34612067.

Порушення виявлені під час перевірки склали у порушенні: п.198.3, п.198.6 ст.198 п.201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого платником завищено податковий кредит на 9200 грн. за грудень 2013 року січень 2014 року.

За результатами перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення №0006671501 від 09.07.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13800 грн., у тому числі за основним платежем 9200 грн., та штрафними санкціями 4600грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про порушення позивачем правил формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В силу приписів ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п. 198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пункт 201.1 статті 201 ПК України,говорить,що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податковим органом ставиться під сумнів правильність формування податкового кредиту за результатами господарських відносин із ТОВ "Виалет " за грудень 2013 року, січень 2014 року, лютий 2014 року у зв'язку з відсутністю реального характеру господарських операції.

Як вбачається із матеріалів справи в ході своєї господарської діяльності позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Виалет" з яким укладено договори про надання консультаційно-інформаційних послуг № У09/01-1 від 09.01.2014 року та № У10/12-1 від 10.12.2013 року.

Відповідно до п.2 предметом договорів є послуги з консультування відносно ефективності розміщення реклами в регіонах України, а саме: вид реклами розповсюдженої в регіонах, рекламні агентства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані до матеріалів справи, копії документів, а саме: податкові накладні від 26.12.2013 року № 2615, від 28.01.2014 року № 2811, від 26.02.2014 року № 2627; платіжні доручення від 04.03.2014 року №110, від 28.01.2014 року № 41, від 02.04.2014 року № 171, не підтверджують фактичне здійснення позивачем даних господарських операцій.

Колегія суддів зауважує, що позивачем не надані до матеріалів справи докази економічної вигоди отриманої позивачем від здійснення даних господарських операцій, використання їх в своїй діяльності та обсяг та одиницю виміру даної господарської операції.

Колегія суддів вважає, що зазначені документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" .

Так, у відповідності до частини 2 названої статті первинні та зведенні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів, вважає обґрунтованим доводи суду першої інстанції про те, що з наданих позивачем документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентом не можливо встановити характер, вид, обсяг та зміст виконаних робіт (наданих послуг).

З приводу посилань апеляційної скарги на те, що під час перевірки позивачем надані первинні документи, які підтверджують факт надання послуг контрагентом, то колегія суддів зазначає наступне

У відповідності до роз'яснень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Матеріалами справи встановлено, що основним видом діяльності позивача відповідно до КВЕД-2010 є надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення) тоді як предметом укладених договорів від 09.01.2014 року та 10.12.2013 року є послуги з консультування відносно ефективності розміщення реклами в регіонах України, а саме: вид реклами розповсюдженої в регіонах, рекламні агентства.

Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.

Колегія суддів, вважає, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає даним критеріям оскільки прийняті та вчинені не на підставі, не в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; без використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано;не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції зроблені висновки, які відповідають всім обставинам справи, тому судове рішення не підлягає скасування, а апеляційна скарга задоволенню.

Відповідно ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановленні під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2014р. по справі № 816/3401/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Донець Л.О.Судді Бартош Н.С. Мельнікова Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 26.01.2015 р.