Рішення № 42461697, 19.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25974/14 19.01.15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ ЦЕНТР»доПублічного акціонерного товариства «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК»простягнення коштів Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача Шимко О.В., довіреність №1 від 11.11.2014; від відповідачане з'явилися.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ ЦЕНТР» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» про стягнення 87168,55 грн., з яких: 78476,00 грн. - основний борг, 4285,00 грн. - пеня, 169,85 грн. - 1% річних та 4237,70 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди нежитлового приміщення від 28.09.2012 позивач передав відповідачу в оренду майно, проте відповідач в порушення умов договору зобов'язання по сплаті орендних платежів належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 78476,00 грн., що зумовило нарахування пені, річних та інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.11.2014 порушено провадження у справі №910/25974/14 та призначено до розгляду.

05.01.2015 позивач, через відділ діловодства суду, подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 101732,97 грн. заборгованості, з якої: 91556,33 грн. - основний борг, 5690,41 грн. - пеня, 214,29 грн. - 1% річних та 4237,70 грн. - інфляційні втрати.

19.01.2015 позивач, через відділ діловодства суду, подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 81807,23 грн. заборгованості, з якої: 71937,33 грн. - основний борг, 5389,41 грн. - пеня, 203,54 грн. - 1% річних та 4276,95 грн. - інфляційні втрати.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяви про збільшення та зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки заяви позивача, прийняті господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: стягнення 81807,23 грн. заборгованості, з якої: 71937,33 грн. - основний борг, 5389,41 грн. - пеня, 203,54 грн. - 1% річних та 4276,95 грн. - інфляційні втрати.

В судовому засіданні 19.01.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити.

Відповідач своїх представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 19.01.2015 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, який приймав участь під час розгляду справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ ЦЕНТР» (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендарю, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування на строк та умовах даного договору нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: 43010, м. Луцьк, вул. Дубнівська, (вулиця 50 років СРСР), будинок 15 на першому поверсі, загальною площею 170,6 кв.м. (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Майно, що є предметом договору оренди, передане позивачем відповідачеві за відповідним актом приймання-передачі нежилого приміщення від 01.10.2012, який підписаний обома сторонами без заперечень.

Пунктами 4.1, 4.4 договору сторони встановили, що загальна сума орендної плати за 1 календарний місяць становить 22178,00 грн., без ПДВ, що в грошовому еквіваленті за курсом НБУ на момент укладення цього договору становить 2774,68 доларів США, без ПДВ і орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 10-го числа поточного місяця на підставі цього договору, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок орендодавця.

Цей договір є чинним з моменту його підписання представниками сторін та скріплення печатками сторін та є дійсним 2 роки 11 місяців, а в частині виконання орендарем зобов'язань по сплаті орендної плати, компенсації комунальних платежів та можливих штрафних санкцій до повного виконання таких зобов'язань (п.п. 5.1, 5.2 договору).

31.01.2014 сторони підписали додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 28.09.2012, якою п. 4.1 договору виклали в наступній редакції: «Загальна сума орендної плати з 01 лютого 2014 року та надалі за 1 календарний місяць становить 19619,00 грн. без ПДВ».

За змістом ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 5 ст. 762 ЦК України, ч. 3 ст. 285 ГК України та п. 7.1.2 договору орендар зобов'язаний вчасно сплачувати орендодавцю орендну плату та інші платежі відповідно до умов цього договору.

Втім, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення від 28.09.2012 щодо здійснення плати за оренду, сплату належним чином не здійснив внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за період з серпня 2014 по листопад 2014 в сумі 71937,33 грн., яка заявлена до стягнення.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 71937,33 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст.230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 9.3 договору сторони встановили, що за несплату орендної плати у повному обсязі й у визначений термін, орендар сплачує орендодавцю пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно сплаченої орендної плати за кожен день прострочення.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем по договору оренди йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 9.3 договору позивачем нараховано за період з 11.08.2014 по 30.12.2014 та заявлено до стягнення пеню в сумі 5389,41 грн.

Крім того, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 9.8 договору оренди сторони погодили зміну розміру процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України та встановили їх у розмірі 1 % річних від суми боргу.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011р. та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010 р.).

В зв'язку з тим, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував та заявив до стягнення 1% річних в сумі 203,54 грн. за період з 11.08.2014 по 30.12.2014 та інфляційні втрати в сумі 4276,95 грн. за період з серпня 2014 по грудень 2014 .

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, відповідно п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зменшення розміру позовних вимог згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення зайво сплаченої суми судового збору.

Отже, оскільки позивач в процесі розгляду справи зменшив свої позовні вимоги до 81807,23 грн., то судовий збір в сумі 210,00 грн. підлягає поверненню позивачу, оскільки при поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2037,00 грн.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 33; ідентифікаційний код 34353904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ ЦЕНТР» (43000, м. Луцьк, вул. Єршова, 11, ідентифікаційний код 38131372) 71937 (сімдесят одну тисячу дев'ятсот тридцять сім) грн. 33 коп. - основного боргу, 5389 (п'ять тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 41 коп. - пені, 203 (двісті три) грн. 54 коп. - 1 % річних, 4276 (чотири тисячі двісті сімдесят шість) грн. 95 коп. інфляційних втрат та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ ЦЕНТР» (43000, м. Луцьк, вул. Єршова, 11, ідентифікаційний код 38131372) з Державного бюджету України 210 (двісті десять) грн. 00 коп. зайво сплаченого судового збору, перерахованого платіжним дорученням №698 від 30.12.2014, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.01.2015.

Суддя Т.В.Васильченко