Постанова № 42461377, 20.01.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. Справа № 914/2915/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л.

Данко Л.С.

при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.,

за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: Охріменко В.В. - представник (довіреність в матеріалах справи);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго", вих. № 10-1649 від 30.10.2014р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. (суддя Пазичев В.М)

у справі № 914/2915/14

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго", м. Львів

про стягнення 3% річних в розмірі 4996,55 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4098,64 грн.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" про стягнення 3% річних в розмірі 4996,55 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4098,64 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. у справі № 914/2915/14 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 4994 грн. 55 коп. та інфляційних втрат в розмірі 4098 грн. 64 коп. та 1826 грн. 60 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Повернуто позивачу з Державного бюджету України 1 214, 07 грн. зайво сплаченого судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ЛКП "Залізничнетеплоенерго" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4 098, 64 грн та прийняти нове судове рішення, яким сягнути з відповідача 314, 48 грн. інфляційних втрат.

Зокрема, покликається на те, що місцевий господарський суд не надав належної оцінки поданому відповідачем контррозрахунку інфляційних втрат від 03.10.2014р., згідно з яким, розмір інфляційних втрат становить 314, 48 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.14 апеляційну скаргу у складі колегії суддів: головуючий суддя Юрченко Я.О., судді Зварич О.В. та Хабіб М.І. прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 05.01.15

25 грудня 2014 року позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.14 у справі № 914/2915/14 з підстав його обґрунтованості та законності без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 05.01.2015р. у зв'язку з перебуванням суддів Зварич О.В. та Хабіб М.І. у відпустці, у склад колегії суддів внесено зміни, замість суддів Зварич О.В. та Хабіб М.І. введено суддів Давид Л.Л. та Данко Л.С.

В судовому засіданні 05.01.2015р. оголошувалась перерва до 20.01.2015р.

В даному судовому засіданні представник скаржника підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4 098, 64 грн та прийняти нове судове рішення, яким сягнути з відповідача 314, 48 грн. інфляційних втрат.

Позивач явку повноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча про дачу, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. у справі № 914/2915/14 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 грудня 2010 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (надалі - постачальник) та Львівським комунальним підприємством "Залізничтеплоенерго" (надалі - покупець) укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2212БО-21 (надалі - договір). Згідно з цим договором, постачальник зобов'язувався поставити покупцеві природний газ, а покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах договору.

Постачальник свої зобов'язання згідно даного договору виконав, передавши покупцю протягом січня-серпня 2011 року природний газ на загальну суму 11170523,16 грн. Відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу виконав не в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2012р. у справі № 5015/372/12 за позовом ДК "Газ України" до Львівського комунального підприємства "Залізничтеплоенерго" про стягнення 805 537, 19 грн. встановлено факт прострочення відповідача у зв'язку з неналежним виконанням умов договору №06/10-2212БО-21 від 20.12.2010 р. та стягнуто з останнього 585520,16 грн. основного боргу, 57368,66 грн. пені, 67791,48 грн. інфляційних втрат (нарахованих за період: лютий 2011 р. - грудень 2011 р.), 36924,19 грн. 3 % річних (нарахованих за період: 11.02.2011 р. - 27.01.2012 р.) та 14952,09 грн. судового збору.

В силу ст. 35 ГПК України ці обставини не потребують повторного доказування.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (Постанова пленуму ВГС України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Отже, дана постанова пленуму Вищого господарського суду України та постанови Верховного Суду України, передбачають стягнення інфляційних нарахувань та відсотків річних після прийняття судового рішення.

Відтак, судова колегія погоджується з тим, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Згідно п. 7.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

З урахуванням вищевказаного, позивачем нараховано відповідачу інфляційній втрати в сумі 4 098, 64 грн та 3 % річних в розмірі 4996, 55 грн.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги зазначив, що при здійсненні розрахунку позивачем невірно вказана сума 3 % річних, а саме: замість 4 994, 55 вказано 4 996, 55 грн.

Не заперечуючи зазначених висновків місцевого господарського суду, апелянт не погоджується з рішенням місцевого господарського суду в частині інфляційних втрат.

Переглядаючи рішення в цій частині, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Позивачем до позовної заяви додано розрахунок інфляційних процесів за січень-квітень 2012 року, оскільки саме з січня 2012 року продовжилось прострочення відповідача, факт якого встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2012р. у справі № 5015/372/12, а визначення періоду нарахування, зокрема, по квітень 2014 року є правом позивача та здійснюється відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора.

За вказаний позивачем період нарахування інфляційних втрат, відповідачем 20.03.2012р. було сплачено 150 000, 00 грн, які були враховані при здійсненні розрахунку. Враховуючи рекомендації Верховного суду України, викладені у листі № 62-97р від 03.04.1997р., сума коштів, сплачених 20.03.2012р. індексується з урахуванням квітня 2012 року, оскільки сплачено після 15 числа відповідного місяця.

Як вбачається з конртрозрахунку відповідача від 03.10.2014р. такий здійснено з січня по травень 2012 року.

Однак, стягнення судом без клопотання заінтересованої сторони інфляційних втрат було б порушенням ст. 83 ГПК України, оскільки суд не має право виходити за межі позовних вимог.

Відтак, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та безпідставними, такими, що не спростовують правомірних висновків місцевого господарського суду, відтак, не можуть слугувати підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернівецької області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. у справі № 914/2915/14 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 26.01.2015р.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.