Постанова № 42460972, 26.01.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 січня 2015 року № 826/18153/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"

до

Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Київській річковий порт» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.10.2014 №0007412201.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту від 18.09.2014 №5057/26-56-22-01-03/03150071 «Про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Київській річковий порт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013» в частині порушення норм п. 14.1.203, п. 14.1 ст. 14, п . 44.6 ст. 44, ст. 50, пп. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135, п. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138, п .139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, п. 146.5, п. 146.13 ст. 146 Податкового кодексу України є необґрунтованим та спростовується наявними матеріалами.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві – заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Київській річковий порт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 за результатом якої складено акт від 8.09.2014 №5057/26-56-22-01-03/03150071 (далі – акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що податковим органом встановлено порушення позивачем, зокрема, п. 14.1.203, п. 14.1 ст. 14, п . 44.6 ст. 44, ст. 50, пп. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135, п. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138, п .139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, п. 146.5, п. 146.13 ст. 146 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від’ємне значення об’єкту оподаткування податком на прибуток в загальній сумі 9 071 600 грн. та занижено податок на прибуток в загальній сумі 4 801 291 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 №0007412201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 7 201937 грн. (за основним платежем 4 801 291 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2 400 646 грн.).

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 13.10.2014 №0007412201 слугували наступні порушення податкового законодавства, які викладено в акті, а саме: заниження доходу на суму 1296606 грн. за рахунок не сплати до бюджету портового збору нарахованого в ході використання державних гідроспоруд; заниження доходу на суму 19 741 651,74 грн. за рахунок не погашення заборгованості на вказану суму перед ПАТ «Сведбанк» та не повернутої на кінець перевіреного періоду; заниження доходу на суму 801009,0 грн. за рахунок заниження вартості реалізації ДЛОК «Десна»; завищення витрат на суму 2 041 854 грн. у зв’язку із віднесенням до складу витрат собівартості видобування піску, яке здійснював позивач, без наявності відповідного дозволу; завищення витрат на суму 9 401 889 грн. за рахунок списання вказаної суми нарахованого зносу без коригування витрат по нарахованій амортизації в податковому обліку до зменшення.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду м. Києва від 10.03.2009 у справі № 6/451 позивачу встановлено сервітут на об’єкти нерухомості державної власності та вказано, що позивач вносить плату за користування майном щодо якого встановлено сервітут в порядку та розмірах визначному постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 №1544 «Про портові збори».

Відповідно до п. З ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Статтею 84 Кодексу торговельного мореплавства передбачено справляння цільових портових зборів (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний), розмір яких установлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 №1544 «Про портові збори» затверджено Положення про портові збори та установлено їх граничний розмір.

Відповідно до п. 23 Положення про портові збори причальний збір справляється із суден, що стоять біля причалу.

Пунктами 24-28 Положення про портові збори встановлено відповідні ставки причального збору в залежності від групи суден, мети стоянки, а також виду плавання (закордонне або каботажне).

Таким чином, виходячи зі змісту Положення про портові збори та обсягу прав, при вирішенні питання про встановлення плати за сервітут необхідно виходити зі ставок, передбачених ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства та Положенням про портові збори.

З акту перевірки вбачається та позивачем не заперечується, що станом на 31.12.2013 у позивача обліковується заборгованість перед Фондом державного майна України в сумі 1 296 605,7 грн., тобто портові збори позивачем нараховувались, але не сплачувались.

Відповідно до п. 135.5.4 п. 1385.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Враховуючи, що позивач не сплачував до бюджету портові збори нараховані в ході використання державних гідроспоруд, отже суд вважає обґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем п. 135.5.4 п. 1385.5 ст. 135 Податкового кодексу України та заниження доходу на суму 1296606 грн.

Щодо твердження позивача, що не визначено реквізити для перерахування оплати за використання державного майна, щодо якого встановлено сервітути з посиланням на листування з Фондом державного майна України з вказаного питання, суд зазначає, що в наказі Міністерства фінансів України від 04.01.2011 №11 «Про бюджетну класифікацію» визначено реквізити для сплати портових зборів. Крім того, суд зазначає, що Фонд державного майна України не уповноважений здійснювати контроль за нарахуваннмя та сплатою зборів до Державного бюджету та визначення реквізитів для оплати таких зборів, отже позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.

Щодо висновку податкового органу про заниження доходу на суму 19 741 651,74 грн за рахунок не погашення заборгованості на вказану суму перед ПАТ «Сведбанк» та не повернутої на кінець перевіреного періоду, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що між ПАТ «Київпорт» та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір №855 К-Н від 15.10.2008, відповідно до якого Банк надає позивачу грошові кошти (кредит) на суму, що не перевищує 8 000 000 доларів США, а позивальник (позивач) зобов’язується повернути кошти в строк до 15.10.2011.

Також, сторонами укладено додатковий договір від 10.01.2013 №12 відповідно до якого сторони домовились, що на дату укладення цього договору заборгованість позивача складає 19 741 651,74 грн. та кредитор надав розстрочку погашення боргу з 01.06.2021 по 01.06.2030.

В подальшому, 01.06.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» укладено договір факторингу №28 Ф-Н відповідно до якого право вимагати повернення заборгованості перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг».

Також, між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» укладено додатковий договір №10 від 01.06.2012 до кредитного договору №855 К-Н про переведення боргу позивача перед ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг».

Крім того, 03.09.2013 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» та ТОВ «Фінансова компанія «Дім Фінанси» укладено договір факторингу №03/09/13-1 , відповідно до якого безспірне право вимоги заборгованості перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Дім Фінанси», відповідно до якого загальний розмір заборгованості позивача, право вимоги якої відступається клієнтом фактору за даним договором становить 19 757 797,5 грн.

Суд вважає необґрунтованим твердження податкового органу про те, що позивач не був повідомлений про переведення боргу, оскільки в матеріалах справи наявні вказані повідомлення, а саме Додаток №2 до договору факторингу №28 Ф-Н від 01.06.2012 та Додаток №2 до договору факторингу №03/09/13-1 від 03.09.2013.

З системного аналізу викладеного вбачається, що право вимоги за кредитним договором №855 К-Н перейшло від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» та, в подальшому, до ТОВ «Фінансова компанія «Дім Фінанси», про що позивач був повідомлений належним чином.

Крім того, додатковим договором від 10.01.2013 №12 позивачу надано розстрочку сплати заборгованості в сумі 19 741 651,74 грн. з 01.06.2021 по 01.06.2030, тобто на кінець перевіреного період час сплати заборгованості позивачем – не наступив, отже грошові у вказаній сумі не є безповоротною фінансовою допомогою, що свідчить про необґрунтованість висновку податкового органу про порушення позивачем норм ст. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час проведення перевірки) та заниження позивачем іншого доходу в сумі 19 741 651,74 грн, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог у вказаній частині.

Щодо висновку податкового органу про заниження позивачем доходу та завищення витрат при реалізації ДЛОК «Десна» на суму 801009 грн суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається та сторонами не заперечується, що первісна вартість дитячого лікувально-оздоровчого комплексу «Десна» становить 1 627 808,88 грн.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що між позивачем та ТОВ «Директ Таргет» укладено договір від 14.06.2013 купівлі-продажу нежитлових приміщень – дитячого лікувально-оздоровчого комплексу «Десна» загальною площею 3360,3 кв.м. в с. Літки Броварського району за ціною 992 160 грн.

Розрахунок здійснено шляхом взаємозаліку боргу позивача перед ТОВ «Джі Ді Сі Україна».

Судом встановлено, що в податковому обліку позивача різницю між первинною вартістю та вартістю реалізації ДЛОК «Десна» на суму 801009 грн. позивачем відображено в складі витрат, що враховуються при обчисленні об’єкту оподаткування.

Суд вважає необґрунтованим твердження податкового органу, що сертифікат суб’єкта оціночної діяльності ТОВ «Юкрейніан Апрейзел» є нелегітимним, оскільки на час проведення оцінки такий сертифікат був діючим та втратив чинність 01.04.2014.

З акту перевірки та заперечень податкового органу вбачається, що до суми залишкової вартості ДЛОК «Десна» не ввійшли вартість складських приміщень, сауни котельні, насосної станції, літнього дерев’яного будиночку, альтанки, огорожі, вбиральні, приміщення охорони, ізолятору. Крім того, площа земельної ділянки, на якій розташовано ДЛОК «Десна» становить 2,7220 га.

Позивачем не надано доказів на спростування висновку податкового органу.

Також, позивачем не надано акти приймання-передачі нерухомих приміщень покупцю, медичного обладнання, інших основних засобів та матеріальних активів, невиробничого (лікувального) призначення, які забезпечували функціонування ДЛОК «Десна».

Відповідно до п. 146.13 ст. 146 Податкового кодексу України сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над первісною вартістю придбання невиробничих основних засобів та витрат на ремонт, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані, включається до доходів платника податку, а сума перевищення первісної вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження безоплатно отриманих основних засобів або нематеріальних активів над вартістю таких основних засобів або нематеріальних активів, що була включена до складу доходів у зв'язку з отриманням, включається до доходів платника податку, а сума перевищення вартості, що була включена до складу доходів у зв'язку з безоплатним отриманням над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Враховуючи, що до суми залишкової вартості ДЛОК «Десна» не включено вартість вказаних вище допоміжних приміщень, отже суд дійшов висновку про порушення позивачем п. 146.13 ст. 146 Податкового кодексу України та заниження позивачем доходу та завищення витрат при реалізації ДЛОК «Десна» на суму 801009 грн., що свідчить про необґрунтованість позовних вимог у вказаній частині.

Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем витрат на суму 2 041 854 грн. у зв’язку із віднесенням до складу витрат собівартості видобування піску, яке здійснював позивач, без наявності відповідного дозволу, суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що позивачем протягом перевіряємого періоду здійснено видобування піску та віднесено до складу витрат собівартість його видобування без наявності відповідного дозволу, що на думку податкового органу є порушенням п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Факт видобування позивачем піску та віднесення до складу витрат собівартість його видобування 2 041 854 грн. не заперечується сторонами, отже не доводиться під час вирішення справи.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.11.2009 №623 анульовано спеціальні дозволи позивача на користування надрами.

В подальшому, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2013 у справі №826/13225/13-а, задоволено позов Української міської ради Обухівського району Київської області до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ВАТ «Київській річковий порт» та скасовано наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.11.2009 №623 в частині анулювання спеціальних дозволів позивача на користування надрами.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 вказану постанову залишено без змін.

Відповідно до п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проте, спеціальних дозволи на користування надрами не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не свідчить про відсутність факту здійснення діяльності, в даному випадку, добування піску та, як наслідок понесення позивачем відповідних витрат.

Відповідно до ст. 11 Кодексу України про надра державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

З огляду на викладене, податковий орган не уповноважений реалізувати функції контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та добування корисних копалин.

Наявність або відсутність спеціального дозволу в даному випадку не є порушенням податкового законодавства щодо формування витрат при нарахуванні та сплаті податку на прибуток.

З огляду на викладене, висновок податкового органу про порушення позивачем п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та, як наслідок завищення витрат на суму 2 041 854 грн. є необґрунтованим, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем витрат на суму 9 401 889 грн. за рахунок списання вказаної суми нарахованого зносу без коригування витрат по нарахованій амортизації в податковому обліку до зменшення, суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що в листопаді 2012 року ПАТ «Київський річковий порт» списано з балансу основні засоби (гідроспоруди), які належать державі та не підлягають приватизації.

Дану господарську операцію було здійснено на виконання: спільного наказу Фонду державного майна України та Мінтрансзв'язку №1211/614 від 19.07.2007 «Про передачу державного майна»; спільного наказу Фонду державного майна України та Мінтрансзв'язку від 19.09.2007 №1514/827 «Про внесення змін до спільного наказу ФДМУ та Мінтрансу від 19.07.2007 №1211/614»; наказу Мінтрансзв'язку від 17.08.2007 №721 «Про впорядкування управління державним майном»; наказу Мінтрансзв'язку від 19.09.2007 №830 «Про продовження роботи комісії»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №306-р «Про передачу державного майна» (реєстраційний номер Мінтрансзв'язку від 25.05.2007 №374/0/16-07).

На підставі вказаних документів, в бухгалтерському обліку ПАТ «Київський річковий порт» 07.11.2012 проведено відповідне коригування та знято з обліку державне майно, що не увійшло до Статутного фонду первісною вартістю 13 544 155,81 грн. (9 401 888,83 нараховано зносу + 4 142 266,98 залишкова вартість = 13 544155,81).

Визнаний дохід в сумі нарахованого зносу основних засобів 9 401888,83грн. (Д-т 425 К-т 441) до складу доходу в 4кв. 2012 року та наступному звітному періоді (1кв.2013року) не віднесено.

Відповідно до п. 137.17 ст.137 ПК України, до складу доходів включаються доходи платника податку у вигляді вартості основних засобів, отриманих з метою здійснення їх експлуатації, які не враховані у складі доходу під час їх зарахування на баланс платника податку відповідно до цього Кодексу, з метою оподаткування визнаються доходами в сумі, що дорівнює сумі амортизації відповідних активів, нарахованої у порядку, передбаченому цим Кодексом, у момент нарахування такої амортизації у разі: безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов'язань за гарантією Кабінетом Міністрів України:

Витрати, які було сформовано в податковому обліку шляхом нарахування амортизації на основні засоби які належать державі, після передачі їх на баланс ДП «Адміністрація річкових портів до зменшення не відкориговано.

Згідно із п. 138.8.5 п. 138.8 ст.138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються:

а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

Відповідно до п. 144.1. ст.144 Податкового кодексу України амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

Згідно із п. 146.5. ст.146 Податкового кодексу України первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням/отриманням прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику); витрати на страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів; фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованим висновок податкового органу, що позивачем в порушення п.138.8.5 п. 138.8 ст. 138, п.144.1. ст.144, п. 146.5. ст.146 Податкового кодексу України занижено інший дохід, в ході відображення в обліку передачі основних засобів Державному підприємству «Адміністрація річкових портів» в загальній сумі 9 401 889 грн., що свідчить про необґрунтованість позовних вимог у вказаній частині.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 №0007412201 скасуванню в частині донарахування податкового зобов’язання за основним платежем в частині завищення ПАТ «Київській річковий порт» витрат на суму 2 041 854 грн. у зв’язку із віднесенням до складу витрат собівартості видобування піску, про заниження доходу на суму 19 741 651,74 грн за рахунок не погашення заборгованості на вказану суму перед ПАТ «Сведбанк» та, відповідно, за штрафними (фінансовими) санкціями у вказаній частині.

В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 №0007412201 в частині донарахування ПАТ «Київській річковий порт» податкового зобов’язання з податку на прибуток, у зв'язку з віднесенням ПАТ «Київській річковий порт» до складу витрат собівартості видобування піску та заниження доходу за рахунок не погашення заборгованості перед ПАТ «Сведбанк» та, відповідно, за штрафними (фінансовими) санкціями у вказаній частині.

3. В решті позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда