Рішення № 42459834, 20.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/27003/14 20.01.15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе»

до Малого підприємства «Фірма ПТК» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 27 047,56 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Войтковська І.В. (представник за довіреністю №1/14-14 від 29.12.2014р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Малого підприємства «Фірма ПТК» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі також - відповідач) заборгованості в розмірі 27 047,56 грн., з яких основна заборгованість в розмірі 25 235,07 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 567,74 грн. та 3% річних в розмірі 244,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх зобов'язань за усним договором в повному обсязі не виконав, повну вартість наданих послуг не оплатив.

Під час перебування справи в провадженні позивачем було уточнено (зменшено) заявлену до стягнення з відповідача суму заборгованості у зв'язку з проведенням останнім часткового розрахунку на суму 20 000,00 грн. До стягнення з відповідача заявлено суму основної заборгованості в розмірі 5 235,07 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 2 077,00 грн. та суму 3% річних в розмірі 266,50 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пунктом 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський судом прийнято до розгляду зменшені позовні вимоги.

Відповідачем письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2014р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/27003/14, розгляд було призначено на 23.12.2014р.

В судове засідання 23.12.2014р. представник відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, розгляд справи було відкладено на 20.01.2015р.

В судове засідання 20.01.2015р. представник від сторони відповідача не з'явився.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 20 січня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем було укладено усний договір згідно якого позивач надавав відповідачу послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобіля марки «Фольксваген» модель «Пассат» реєстраційний номер АА 3666 КЕ, а відповідач повинен був оплачувати зазначені послуги.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 25 235,07 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією Акту виконаних робіт (Заказ-Наряд) №2310156036 від 03.08.2014р. на суму 25 235,07 грн.

Послуги були прийняті відповідачем, що засвідчується підписом його уповноваженої особи та відбитком печатки товариства в зазначеному акті виконаних робіт (Заказ-Наряд).

Відповідачем в рахунок часткової оплати вартості наданих послуг було проведено на рахунок позивача суму в розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки по рахунку позивача за 11.12.2014р.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, станом на час розгляду даної справи, відповідачем не оплачено в повному обсязі вартість отриманих від позивача послуг на загальну суму в розмірі 5 235,07 грн.

У зв'язку з не проведенням відповідачем повного розрахунку за усними договорами, позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. (ч. 1 ст. 902 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В Акті виконаних робіт (наряд-замовлення) №2310156036 від 03.08.2014р., підписаним обома сторонами, зазначено, що відповідач зобов'язується оплатити виконані роботи, використані запчастини, витратні матеріали, аксесуари, додаткове обладнання протягом 3 календарних днів з дати підписання Акту виконаних робіт (Наряду-Замовлення), якщо інше не встановлено умовами договору між позивачем та відповідачем.

Зважаючи на вищезазначене та положення ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг у відповідача виникло та повинно було бути виконано у строк до 06.08.2014р.

Позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про сплату боргу №2/503-14 від 12.11.2014р.

Відповіді на претензію відповідачем на адресу позивача направлено не було.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, обов'язок відповідача щодо оплати вартості наданих позивачем відповідачу послуг на загальну суму в розмірі 5 235,07 грн. настав та останнім не виконаний.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті вартості послуг, наданих позивачем відповідачу, в загальному розмірі складає 5 235,07 грн.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги в справі №910/27003/14 щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 5 235,07 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 2 077,00 грн. та суми 3% річних в розмірі 266,50 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат судом встановлено, що здійснений він у відповідності до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012, є обґрунтованим, окрім того, є обґрунтованим розрахунок суми 3% річних, а тому, сума інфляційних втрат в розмірі 2 077,00 та сума 3% річних в розмірі 266,50 грн., заявлені позивачем до стягнення з відповідача, є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами усних договорів, існуючих між сторонами.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/27003/14 позовні підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 5 235,07 грн., суми інфляційних втрат в розмірі 2 077,00 грн. та суми 3% річних в розмірі 266,50 грн.

Судовий збір у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача повністю, враховуючи те, що сплата частини суми боргу в розмірі 20 000,00 грн. була здійснена відповідачем вже після звернення позивача до суду з даним позовом.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Малого підприємства «Фірма ПТК» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 21569230, адреса: 04073, м. Київ, проспект Московський, 21) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Лепсе» (код ЄДРПОУ 36645529, адреса: 03067, м. Київ, бул. І. Лепсе, 4) суму основного боргу в розмірі 5 235,07 грн. (п'ять тисяч двісті тридцять п'ять гривень 07 копійок), інфляційні втрати в розмірі 2 077,00 грн. (дві тисячі сімдесят сім гривень 00 копійок), 3% річних в розмірі 266,50 грн. (двісті шістдесят шість гривень 50 копійок) та судовий збір у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.01.2015р.

Суддя С.М. Морозов