Ухвала суду № 42458877, 14.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2015 року м. Київ К/9991/38351/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Карася О.В.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 по справі №2а-16609/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Кью Медіа» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Кью Медіа» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 24.05.2011 №0003112309.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби 13.06.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 09.07.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпунктів 7.4.1 та 7.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Кью Медіа» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАККО» за період з 14.04.2009 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок віднесення у лютому, березні та квітні 2010 року до складу податкового кредиту сум податку, сплаченого Товариству з обмеженою відповідальністю «ВАККО» у складі вартості рекламних послуг за нікчемним правочином.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 11.05.2011 №1103/23-09/32830329 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011 №0003112309, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Ай Кью Медіа» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 454540,00грн., в тому числі 360432,00грн. за основним платежем та 90108,00грн. за штрафними санкціями.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договором та додатками до нього, податковими накладними, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття послуг, банківськими виписками по рахунку.

Окрім того, фактичне розміщення рекламних матеріалів Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАККО» підтверджується судами попередніх інстанцій фотозвітами за лютий, березень, квітень 2010 року. Придбання послуг здійснювалося позивачем в межах своєї господарської діяльності та з метою отримання прибутку.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАККО».

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення рішення від 24.05.2011 №0003112309 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 по справі №2а-16609/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ О.В. Карась