Ухвала суду № 42458840, 15.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2015 року м. Київ К/800/44339/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Леонтович К.Г. провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року у справі № 805/9525/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" до Кіровоградської митниці про зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркурій" звернулось в суд з позовом до Кіровоградської митниці, в якому просило зобов'язати відповідача прийняти рішення про визначення країни походження товару на підставі отриманого сертифіката форми СТ-1 та зобов'язати відповідача надати прийняте рішення для забезпечення здійснення права на оскарження рішення про визначення країни походження товару

Позовні вимоги мотивовано тим, що 11.12.2012 року Кіровоградській митниці було заявлено до митного оформлення товар шляхом наданням митної декларації № 901000006.2012.012502 та сертифікату про походження товару форми СТ-1 для застосування режиму вільної торгівлі, позивач у ВМД заявив країну походження товару та підтвердив її відповідним сертифікатом, однак відповідач не прийняв рішення про визначення країни походження товару чим допустив протиправну бездіяльність.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Меркурій" звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позов.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем 11.12.2012 року заявлено до митного оформлення товар шляхом наданням митної декларації №901000006.2012.012502 та сертифікату СТ-1 від 05.12.2012 року №RUUA 2021018590 (1689050) для застосування режиму вільної торгівлі.

Кіровоградська митниця при здійсненні митного оформлення вказаної митної декларації надала позивачу картку відмови в митному оформленні від 12.12.2012 року №901000003/2012/00015, яка містила виклад причин неможливості застосування режиму вільної торгівлі на підставі наданого позивачем сертифікату про походження форми СТ-1 від 05.12.2012 року №RUUA 2021018590 (1689050) а саме: сертифікат визнано недійсним для цілей надання товару, зазначеному в ньому, режиму вільної торгівлі по причині порушення підпунктів 7.4, 8.1 Правил визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, затверджених рішенням глав урядів країн-учасниць Угоди від 20.11.2009 року: в графі 5 сертифікату походження зазначено "Видано згодом", при цьому дата фактичного вивезення товару (05.12.2012 року) датована однією датою з сертифікатом (05.12.2012 року), чим порушено вимоги пункту 8.1 вказаних Правил, який передбачає, що позначка митного органу про фактичне вивезення товару повинна бути датована більш раннім числом, ніж дата видачі сертифікату; при заповненні графи 10 сертифікату "Кількість товару" не зазначена вага брутто, як це передбачено вимогами пункту 7.4 вказаних Правил; кількість товару, зазначена в графі 10 сертифікату (55000 кг) не відображала фактичну кількість товару, заявленого до митного оформлення та зазначену в з/д накладній (47402 кг), - невідповідність складала 13,8%. При цьому з/д накладна оформлена 01.12.2012 року, тобто до моменту видачі сертифікату походження (05.12.2012 року), коли відомості про фактичну кількість товару були вже відомі; рахунок-проформа, зазначена в графі 11 сертифікату, не відображала фінансові та кількісні параметри партії товару, заявленої до митного оформлення, не відповідала кількості товару, зазначеній в графі 10 сертифікату та не містила відомості про імпортера (отримувача товару), що унеможливлювало ідентифікацію товару, на який виданий сертифікат, до заявленої партії товару.

Митним органом надано декларанту відмову в митному оформленні в якій викладено всі причини, через які неможливо надання пільгового режиму оподаткування на підставі Міжурядової Угоди про вільну торгівлю, та зазначено, що країна походження товару підтверджується за даними товарно-супровідних документів (митна декларація країни експорту) та визнається - Російська Федерація, з наданням режиму найбільшого сприяння із сплатою мита за пільговими ставками ввізного мита і яка має відповідний юридичний статус рішення митного органу.

Картка відмови є актом індивідуальної дії, позивачем не оскаржена, у подальшому 12.12.2012 року товариством оформлена митна декларація №901000006/2012/012567 з врахуванням вимог, викладених у вказаній картці відмови.

Декларант позивача або уповноважена ним особа до Кіровоградській митниці з питання прийняття попереднього рішення щодо визначення країни походження товару (або іншого рішення щодо визначення країни походження товару) не звертався. У зв'язку з чим митний орган такого рішення не приймав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач в межах спірних відносин діяв правомірно, у відповідності до положень законодвства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до статті 36 Митного кодексу України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 43 Митного кодексу України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості. Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Статтею 23 Митного кодексу України передбачено прийняття митними органами попередніх рішень щодо застосування окремих положень законодавства України з питань державної митної справи, зокрема щодо визначення країни походження товарів.

Рішення приймаються за письмовими зверненнями декларантів або уповноважених ними осіб, виносяться до початку переміщення товарів через митний кордон України, і є обов'язковими для виконання будь-яким митним органом. Попереднє рішення про визначення країни походження товару приймається в строк, що не перевищує 150 днів з дня отримання митним органом відповідного звернення за умови, що декларантом або уповноваженою ним особою повідомлено всі необхідні для прийняття такого рішення дані про товар.

Таким чином, ініціювання прийняття рішення покладено на декларанта або уповноважених ним осіб. Імперативного обов'язку митного органу щодо прийняття рішення за власною ініціативою законодавство не передбачає.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, позивач або уповноважена ним особа до Кіровоградській митниці з питання прийняття попереднього рішення щодо визначення країни походження товару не звертався.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій" відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: (підписи)