Ухвала суду № 42458776, 25.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2014 року м. Київ К/9991/20251/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Ланченко Л.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011 у справі № 2а-2332/09/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП Прозерпіна"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання дій протиправними, визнання нечинними податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2009 року Товариство звернулось до суду з позовом, з урахуванням уточнень, до Державної податкової інспекції, в якому заявлено вимоги визнати нечинними податкові повідомлення рішення відповідача від 25.12.2008 № 0006512301/0, № 0006522301/0 та наступні в часі податкові повідомлення - рішення, прийняті у порядку адміністративного оскарження через дріб 1, якими позивачеві донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) та прибуток за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Також позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо включення до акту перевірки від 10.12.2008 № 3726/23-5/21290781, на підставі якого було ухвалено оспорювані податкові повідомлення - рішення, неправдивих відомостей про завищення валових витрат на суму 164 266,66 грн. за ІІ квартал 2008 року та зобов'язати відповідача виключити ці відомості з акту перевірки.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено повністю.

Одеський апеляційний адміністративного суд постановою від 23.03.2011 судове рішення першої інстанції скасував та ухвалив нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнив частково, оспорювані податкові повідомлення рішення визнав нечинними, в іншій частині позовних вимог відмовив з тих підстав, що висновки акта перевірки та власне сам акт перевірки не є рішенням органу владних повноважень, а відтак не породжує для платника податків настання будь - яких юридичних наслідків та не впливає на його права, обов'язки та законні інтереси, що у свою чергу виключає можливість такого платника податків, з урахуванням ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, на їх оскарження у судовому порядку.

Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення першої інстанції скасувати повністю, а рішення суду апеляційної інстанції - в частині задоволення позовних вимог, та ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення та наступні в часі податкові повідомлення - рішення прийняті через дріб у порядку адміністративного оскарження, Державна податкова інспекція прийняла на підставі акта від 10.12.2008 № 3726/23-5/21290781 про результати планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2008, у ході якої встановлено порушення останнім підпунктів 7.3.1, 7.4.1 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР), підпунктів 4.1.1, 4.1.6, 5.4.4, 5.5.1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено ПДВ та податок на прибуток на суму 499 832,65 грн. та 1 363 775,82 грн. відповідно.

З позиції контролюючого органу порушення позивачем положень Закону № 334/94-ВР полягало у безпідставному коригуванні позивачем наявної кредиторської заборгованості за отриманими товарами та відповідно валових витрат, сформованих за правилом першої події (отримання товару), внаслідок повернення товару контрагенту, оскільки позивачем не підтверджено належними документами, зокрема товарно - транспортними накладними, факт вивезення придбаного товару зі складу. Вказане на думку контролюючого органу свідчить про безоплатне отримання позивачем ТМЦ на суму 2 990 940,00 грн. та, оскільки згідно даних інвентаризації вищезазначений товар не обліковується на залишках Товариства, - подальшу їх реалізацію на суму 2 492 450,00 грн. Також відповідач вважає, що витрати за послуги з проживання іноземних громадян у готелі, сформовані з перевищенням двовідсоткового обмеження, встановленого пп. 5.4.4 Закону № 334/94-ВР, внаслідок чого завищено валові витрати на суму 6 713,28 грн. А встановлене порушення позивачем п. 1.32 ст. 1 та пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону № 334/94-ВР мотивовано тим, що останнім до складу валових витрат безпідставно віднесено витрати по сплаті процентів за кошти, отримані за кредитним договором, та сум додаткових платежів, здійснених у межах вказаного договору, які (кошти) ним не використовувались у власній господарській діяльності, оскільки отримані з метою придбання корпоративних прав ТОВ "Світоч", витрати з придбання яких не включались до складу валових витрат в силу вимог пп. 7.6.1 Закону № 334/94-ВР, а володіння корпоративними правами ТОВ "Світоч" не призвело до позитивних фінансових результатів.

В ході перевірки також встановлено завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ, яке виникло внаслідок включення до податкового кредиту суми ПДВ у складі видатків за отримані товари, послуги, вартість яких не відноситься до складу валових витрат та які під час перевірки виключені зі складу валових витрат.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо помилкової позиції державного податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток, що стало підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень, з якими погоджується суд касаційної інстанції, вмотивовані тим, що: нормами Закону № 334/94-ВР не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто, наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує і п. 5.11 ст. 5 вказаного Закону, яким визначено, що установлення податкових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. При цьому, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону визначено, що валові витрати повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підставі доданих до матеріалів справи доказів, а саме: копій видаткових накладних від 23.07.2007 № 126 на загальну суму 1 118 790 грн., від 24.07.2007 № 127 на загальну суму 234 240,00 грн., від 25.07.2007 № 128 на загальну суму 596 095,00 грн., від 26.07.2007 № 129 на загальну суму 541 815,00 грн., довіреності від 23.07.2007 серії ЯКП 228354, виданою на ім'я директора ПП "Імутфру" ОСОБА_4 ТОВ "МКП Прозерпіна", на підставі яких (документів) було проведено коригування валових витрат шляхом зменшення в зв'язку зі зміною суми компенсації вартості товару (повернення) на суму 2 492 450 грн., що знайшло своє відображення в декларації з податку на прибуток підприємства за ІІІ-й квартал 2007 року та 2007 рік в показниках у рядку 05.1 Декларацій "зміна суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг)"; розрахунків ПП "Імутфру" від 23.07.2007, 24.07.2007, 25.07.2007, 26.07.2007 № № 1, 2, 3, 4 коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних від 23.10.2006 № 51, від 24.10.2006 № 55, від 25.10.2006 № 59 від 26.10.2006 № 64 Товариством, на підставі яких позивачем було проведено коригування податкового кредиту, сформованого за наслідками господарських взаємовідносин з ПП "Імутфру", даних інвентаризації суди попередніх інстанцій встановили фактичне повернення позивачем контрагенту товару. При цьому судами цілком обґрунтовано відхилено доводи відповідача про відсутність транспортних документів щодо повернення товару як підставу висновків про відсутність факту повернення позивачем товару контрагенту, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки, який були укладено позивачем з відповідним суб'єктом господарювання. Судами встановлено, в даному випадку позивач валові витрати щодо транспортних видатків не формував, а відтак відсутність товарно - транспортних накладних не є беззаперечним висновком, який би надавав підстави стверджувати про відсутність факту повернення позивачем товару контрагенту.

Щодо користування кредитними коштами, відсотки за користування якими було віднесено позивачем до складу валових витрат слід зазначити наступне.

Згідно з нормами п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валовими витратами виробництва та обігу визнано суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаних норм вбачається, що визначальним фактором для віднесення процентів до складу валових витрат є використання таких кредитних коштів у власній господарської діяльності платника податку.

Крім того, господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту пп. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР вбачається, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

При цьому, чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.

Отже, недосягнення мети як то отримання прибутку не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, придбаваючи корпоративні права ТОВ "Світоч" у фізичних осіб, Товариство (позивач) здійснювало один із напрямів своєї статутної діяльності, тобто здійснювало діяльність у межах свої господарської діяльності, яка мала направленість на отримання доходу, незалежно від подальших результатів такої діяльності, а відтак віднесення позивачем відсотків за користування кредитними коштами підлягають включенню до складу валових витрат.

Є по помилковою і позиція контролюючого органу щодо завищення позивачем валових витрат за послуги з проживання іноземних громадян у готелі внаслідок перевищення двовідсоткового обмеження, встановленого пп. 5.4.4 Закону № 334/94-ВР.

Обмеження щодо розміру витрат, які відносяться до складу валових витрат, встановлене абзацом 2 пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, застосовується, якщо витрати понесені в цілях реклами.

Вирішуючи спір в цій частині суди обґрунтовано виходили з того, що витрати за послуги з проживання іноземних громадян у готелі для підприємства не є рекламними витратами, оскільки, як встановлено судами, оплата послуг по проживанню іноземних громадян в готелі "Мускат" була пов'язана з укладанням та виконанням зовнішньоекономічних контрактів (договорів).

Також відповідно до приписів Закону № 168/97-ВР формування податкового кредиту не ставиться в залежність від процедури формування валових витрат платника податку. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, натомість непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки, є підставою для відповідальності платника податку.

Судами встановлено, що позивачем дотримано вимоги Закону під час формування податкового кредиту.

Водночас, ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги Товариства щодо визнання неправомірними висновки акту перевірки із зобов'язанням відповідача виключити з акту такі висновки, що стало підставою для прийняття судом апеляційної інстанції нової постанови відповідно до вимог ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якою він задовольнив позовні вимоги частково з мотивів, наведених у постанові.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011 у справі № 2а-2332/09/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

Л.В. Ланченко