Ухвала суду № 42458604, 02.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2014 року м. Київ К/9991/53583/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Голубєвої Г.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14.04.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.08.2011 у справі № 2а/0270/1163/11

за позовом Приватного підприємства "Продкомпанія"

до Голови Державної податкової адміністрації у Вінницькій області,

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про визнання дій протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Підриємство звернулось до суду із позовною заявою про визнання протиправними та скасування рішень Голови Державної податкової адміністрації у Вінницькій області від 11.01.2011 № 96, від 11.01.2011 № 97, від 12.01.2011 № 170 та податкової вимоги від 03.02.2011 № 251.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова адміністрація у Вінницькій області подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, відповідач зазначив, що під час проведення перевірок підтвердження бюджетного відшкодування в рахунок майбутніх платежів при досліджені сплати податкового кредиту в розрізі контрагентів було здійснено без аналізу кредиторської заборгованості та без врахування сум попередніх оплат в наступних податкових періодах.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що державним податковим органом проведено перевірки Підприємства, зокрема, планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за період з 01.10.2009 по 01.11.2009 та позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) за грудень 2009 року на рахунок платника у банку. За наслідками проведених перевірок оформлено акти від 13.01.2010 № 4/2301/30295100, від 17.03.2010 № 488/2330/30295100 від 16.02.2010 № 43/0701/30295100 та встановлено заниження бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 838 458,00 грн.

На підставі актів перевірок відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.01.2010 № 0000142300/0, від 26.02.2010 № 0000072330/0 та від 22.03.2010 № 0000112330/0, якими Підприємству було збільшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 838 458,00 грн.

Рішенням голови Державної податкової адміністрації у Вінницькій області від 11.01.2011 № 96, № 97 та від 11.01.2011 № 107 на підставі ст. 55 Податкового кодексу України зазначені податкові повідомлення-рішення скасовано, а Державною податковою інспекцією у м. Вінниці прийнято податкову вимогу від 03.02.2011 № 251, якою Підприємству визначено до погашення податковий борг з ПДВ в сумі 117 621,00 грн.

Фактичною підставою для прийняття рішень про скасування податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про недоведеність фактів заниження платником бюджетного відшкодування з ПДВ, а податкові повідомлення - рішення про збільшення сум бюджетного відшкодування з ПДВ були винесені без проведення комплексного аналізу кредиторської заборгованості, результатів зустрічних перевіркок, наявності або відсутності надміру сплачаного ПДВ до бюджету постачальниками. Натомість формування податкового кредиту проводилось лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів, а підтвердження сплати за поставлені товари відбулося відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту рядка 26 декларації з ПДВ, в результаті чого, на думку контролюючого органу, було порушено вимоги ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", наказів ДПА України від 18.08.2005 № 350 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та від 03.09.2004 № 515 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість", що і призвело до безпідставності прийнятих податкових повідомлень - рішень форми "В2" про збільшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані рішення та податкову вимогу суди попередніх інстанцій цілком правомірно виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його бюджетне відшкодування від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема і від фактів підтвердження сплати податку до бюджету контрагентами позивача, проведення зустрічних перевірок таких контрагентів, а тим паче від проведення аналізу кредиторської заборгованості платника податку.

За визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Так, відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно положення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам. Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ від проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб (по ланцюгу постачання) і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Обгрунтованим також є і висновок судів про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 03.02.2011 № 251, з огляду на те, що фактичними підставами для винесення оспорюваної податкової вимоги від 03.02.2011 № 251, якою визначено зобов'язання щодо сплати податкового боргу в сумі 117 621,00 грн., слугували рішення Голови Державної податкової адміністрації у Вінницькій області від 11.01.2011 №96, від 11.01.2011 № 97, від 12.01.2011 № 170 про скасування податкових повідомленнь-рішеннь форми "В2" про збільшення бюджетного відшкодування з ПДВ.

Так, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

У відповідності до пп. 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання у встановлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, основною умовою дійсності податкової вимоги є наявність податкового боргу платника податків - узгодженої суми податкових зобов'язань, зокрема і визначених податковим органом на підставі висновків перевірок, які не були сплачені у встановлені законом строки.

Отже, враховуючи те, що актами перевірок від 13.01.2010, від 17.03.2010 та від 16.02.2010 встановлено заниження бюджетного відшкодування з ПДВ, а не йго завищення, то відповідно податковим органом не приймались податкові повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкових зобов'язань з ПДВ, а відтак, у останнього не виникло податкового боргу з вказаного податку.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14.04.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.08.2011 у справі № 2а/0270/1163/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.В. Борисенко

Г.К. Голубєва