Ухвала суду № 42458065, 22.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9117/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

22 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

Головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі Таран А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Голови Державної виконавчої служби Сторожука Дмитра Анатолійовича, Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голови Державної виконавчої служби Сторожука Дмитра Анатолійовича, Державної виконавчої служби України, в якому просив суд:

визнати протиправними дії відповідачів під час попередження позивача про вивільнення з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, в частині надання йому пропозиції стосовно працевлаштування в іншому органі, а не в органі, в якому працює позивач, всупереч вимогам ст. 492 КЗпП України та з перевищенням повноважень, передбачених Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженого Указом Президента України 06.04.2014р. № 385/2011;

визнати протиправними дії відповідачів щодо неврахування переважного права позивача на залишення на роботі, а отже недотриманні вимог статті 42 КЗпП України;

визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо недотримання вимог статей 40, 49 КЗпП України в частині ненадання позивачу пропозиції стосовно працевлаштування на іншу роботу в Державній виконавчій службі України відповідно до професії чи спеціальності позивача під час вивільнення з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України та з урахуванням вакантних посад станом на 19.05.2014 року;

зобов'язати відповідачів запропонувати позивачу рівнозначну роботу за відповідною професією (спеціальністю) в відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з урахуванням вакантних посад станом на 19.05.2014р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2014 року адміністративний позов - задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції було не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

04 грудня 2014 року позивачем було подано клопотання про забезпечення адміністративного позову шляхом: зупинення дії наказу Державної виконавчої служби України від 10.11.2014 року № 675/к «Про звільнення ОСОБА_2.»; заборони Державній виконавчій службі України, Голові Державної виконавчої служби України вчиняти дії по звільненню ОСОБА_2

Розглянувши вказане клопотання без участі сторін у відповідності до ч. 1 ст. 118 КАС України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, наказом Державної виконавчої служби України від 07.06.2013 «Про призначення ОСОБА_2.» призначено ОСОБА_2 з 10 червня 2013 року на посаду заступника начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Наказом Державної виконавчої служби України від 29.11.2013 № 796/к «Про призначення ОСОБА_2.» призначено ОСОБА_2 з 29 листопада 2013 року на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної Виконавчої служби України.

Наказом Голови ДВС України Сторожука Д.А. від 13 травня 2014 року №39/2 введено в дію з 13 травня 2014 року нову структуру ДВС України та штатний розпис на 2014 рік ДВС України.

Водночас у зв'язку із затвердженням нової структури ДВС України та штатного розпису на 2014 рік ДВС України, 19 травня 2014 року на підставі статті 492 Кодексу законів про працю України Головою ДВС України Сторожуком Д.А. попереджено старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_2 про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю 21 липня 2014 року, про що свідчить відповідне попередження, копія якого міститься в матеріалах справи.

При цьому позивачу запропоновано переведення на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області.

Задовольняючи адміністративний позов частково, колегія суддів першої інстанції дійшла висновку, що відповідачами не надано доказів неможливості переведення позивача з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, та/або доказів відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також, що відповідачам не враховано переважне право позивача щодо залишення на роботі.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вказаними висноками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників Частиною 2 цієї статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Окрім того, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин, наприклад, за станом здоров'я.

Одночасно, не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин.

Водночас, при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначається, що «Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи».

Відповідно до наказу Голови ДВС України Сторожука Д.А. від 13 травня 2014 року №39/2 введено в дію з 13 травня 2014 року нову структуру ДВС України та штатний розпис на 2014 рік ДВС України, зокрема виведено зі структури департаменти, відділи, сектори з відповідними посадами та введено до структури нові відділи, сектори під іншими назвами та з відповідними посадами. У період з 19.05.2014 по 21.07.2014 у Державній виконавчій службі України були 2 вакантні посади старшого державного виконавця та головного державного виконавця, які відповідали професії та спеціальності позивача.

Однак, зі змісту попередження від 19 травня 2014 року вбачається, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці відповідачем не запропоновано ОСОБА_2 жодної з вакантних посад у ДВС України станом на день попередження, тобто 19 травня 2014 року, що суперечить вимогам частини третьої статті 492 Кодексу законів про працю України.

Разом з цим, відповідачами не надано суду доказів, які б підтверджували відсутність станом на день попередження позивача про наступне вивільнення вакантних посад в ДВС України.

Доводи представника відповідачів, що пропонування позивачу посади заступника начальника відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області узгоджується з приписами Кодексу законів про працю України колегія суддів розцінює критично та до уваги не приймає, оскільки Фастівське міськрайонне управління юстиції Київської області не є тією ж установою у якій працює позивач в контексті частини третьої статті 492 Кодексу законів про працю України, хоча і входить до системи органів державної виконавчої служби.

Необґрунтованими є також посилання представника відповідачів на норми статті 20 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» стосовно того, що державні службовці апарату центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади в порядку, передбаченому законодавством про державну службу та постанову Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» в частині скорочення чисельності апарату ДВС України.

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» державні службовці апарату центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади в порядку, передбаченому законодавством про державну службу (якщо інше не передбачено законом).

Працівники апарату центрального органу виконавчої влади приймаються на роботу та звільняються з роботи в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», затверджено граничну чисельність працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади згідно з додатком 1, зокрема ДВС України на рівні 85 осіб.

Разом з тим, наведені норми Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Постанови свідчать, що при звільненні державних службовців - працівників апарату центрального органу виконавчої влади розповсюджуються норми загального трудового законодавства - Кодексу законів про працю України, а особливий статус державного службовця та скорочення встановлення граничної чисельності працівників апарату центрального органу виконавчої влади не звільняє власника чи уповноваженого ним органу від обов'язку дотримання законодавчого порядку звільнення у випадках змін в організації виробництва і праці.

Крім того, відповідачами не враховано, що згідно частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Матеріалами справи підтверджено, що загальний стаж роботи позивача в системі органів Державної виконавчої служби України становить понад 12 років.

За сумлінну роботу в органах державної виконавчої служби України наказом Міністерства юстиції України від 04.10.2014р. № 160 позивач нагороджений відзнакою.

При цьому, за період роботи в Державній виконавчій службі України позивач проходив курси підвищення кваліфікації, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, за високі показники роботи позивачеві постійно виплачувалась премія.

З огляду на вищевикладене, обумовлюється висновок проте, що позивач в силу приписів трудового законодавства України є таким, що має переважне право на залишення на роботі.

При вирішенні спору суд також враховує, що при зміні в організації виробництва і праці згідно з наказом Голови ДВС України Сторожука Д.А. від 13 травня 2014 року №39/2 функції та завдання ДВС України, закріплені у Положенні про Державну виконавчу службу України, затвердженому Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №385/2011, не змінились.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем не виконано вимог чинного законодавства України щодо належного забезпечення переведення позивача на рівнозначну посаду, доказів неможливості такого до суду не надано, а також враховуючи факт не врахування переважного права позивача щодо залишення на займані посаді, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог в частині.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

(Повний текст Ухвали виготовлений 27 січня 2015 року)

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.