Рішення № 42457620, 27.11.2014, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/8734/14-ц Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/789/1164/14 Доповідач - Гурзель І.В.Категорія - 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Гурзеля І.В.

суддів - Ткач З. Є., Щавурська Н. Б.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника апелянта ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про повернення 6500 доларів США як безпідставно набутих на підставі вимог ст.1212 ЦК України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 03 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник апелянта ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Посилається на те, що рішення ухвалене за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини між сторонами регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не нормою права на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог, що виключає можливість застосування ст.1212 ЦК України.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія не погоджується, оскільки правовідносини між сторонами визначено не вірно.

Так, позивач ОСОБА_2 в обґрунтування вимог вказував, що 20 липня 2010 року за попередньою домовленістю з ОСОБА_3 вирішив придбати у нього належний йому автомобіль АУДІ В-4, 1995 року випуску, державний номер НОМЕР_1, у зв'язку з чим передав йому 6500 доларів США, про що свідчить розписка написана ОСОБА_3 20.07.2010 року. При цьому зняття з обліку та перереєстрація автомобіля не проводилась, а було оформлено нотаріальну довіреність на його ім'я на управління та розпорядження вказаним автомобілем. 25.12.2013 року працівниками ДАІ зазначений автомобіль було затримано та вилучено у нього, оскільки він перебував під арештом за борги ОСОБА_3 згідно постанови відділу ДВС. У добровільному порядку відповідач кошти не повернув.

Колегією суддів встановлено, що згідно розписки від 20.07.2010 року написаної ОСОБА_3, ОСОБА_2 сплатив власнику автомобіля ОСОБА_3 6500 доларів США, про що останній написав розписку від 20.07.2010 року.

25.12.2013 р. працівниками ДПС було затримано та вилучено автомобіль марки АУДІ В-4, 1995 року випуску, на підставі постанови Другого відділу ДВС про арешт майна боржника ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 30 квітня 2014 року скасовано рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 березня 2014 року та ухвалено нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовлено. При прийнятті рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами у встановленому порядку не укладався договір купівлі продажу автомобіля, а відбувся договір доручення.

У відповідності до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чого судом першої інстанції враховано не було.

Так згідно довіреності посвідченої приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 20.07.2010 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 та інших представляти власника при вчиненні правочинів щодо експлуатації як території України, так і за її межами; технічного обслуговування, ремонту обміну чи передачі в оренду; безоплатне користування; зняття з обліку і постановки на облік та продажу належного ОСОБА_3 автомобіля марки АУДІ В-4, державний номер НОМЕР_2, з правом отримання за проданий автомобіль грошей. (а.с. 26) .

У відповідності до вимог ст.ст. 237, 244, 245 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Разом з тим судом не взято до уваги що за довіреністю не передбачено можливість отримання довірителем від поручителя коштів при її укладенні, що вказує на недостатність правової підстави отримувати ОСОБА_3 кошти від ОСОБА_2 під час видачі доручення на управління та розпорядження автомобілем.

Такі кошти ОСОБА_3 міг отримати, у відповідності до доручення, тільки у випадку продажу поручителями зазначеного автомобіля, а не наперід.

І саме на правовідносини по неналежному виконанню зобов'язань по довіреності по які отримано поручителем кошти, вказує постанова Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, на яку помилково послався суд першої інстанції, і саме до таких правовідносин виключається можливість застосування ст.1212 ЦК України, оскільки там зобов'язання виникли з доручення. Тут таких зобов'язань не виникло оскільки автомобіль ОСОБА_2 чи іншими поручителями проданий не був, а тому отримувати довірителем кошти наперед від ОСОБА_2 -правової підстави не було.

Також не можна розглядати розписку про отримання ОСОБА_3 коштів від ОСОБА_2 як договір купівлі - продажу автомобіля укладений між сторонами, не дивлячись на вказівку у розписці про отримання коштів за продаж автомобіля.

Так порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин... від від 7 вересня 1998 р. N 1388 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. N 1371 передбачено можливість реєстрації чи перереєстрації транспортних засобів на підставі документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів до яких відносяться договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, договори купівлі-продажу транспортних засобів, оформлені в Державтоінспекції, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби;

Перед продажем автомобіля власник повинен зняти його з державної реєстрації.

Вказаним вимогам зазначена розписка не відповідає, а отже жодних правових наслідків від зазначеної розписки настати не могло і дії сторін не можна вважати правочином .

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи потерпілого) без достатньої правової підстави.

Таким чином, безпідставно отримавши кошти у ОСОБА_5 та внаслідок погашення своїх боргових зобов'язань, реалізацією арештованого власного автомобіля ОСОБА_3 збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За вказаних обставин, апеляційна скарга підлягає до задоволення оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи і рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 6500 доларів США визначивши грошовий еквівалент в гривні по офіціному курсу нацбанку на час ухвалення рішення по курсу 1496 грн. за 100 дол. США та понесені ним в суді першої та апеляційної інстанції судові витрати.

Керуючись п.2 ч. 1 ст. 307, ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

Вирішила:

Апеляційну скаргу представника апелянта ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 вересня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 безпідставно отриманні грошові кошти в розмірі 6500 доларів США що становить по офіційному курсу НБУ на час ухвалення рішення 97240 грн. та 1015 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області І.В. Гурзель