Ухвала суду № 42455848, 21.01.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/127/2015(м)

265/9294/13-ц

Головуючий в 1 інстанції Костромітіна О.О.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

Категорія 53

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

21 січня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Баркова В.М., Ткаченко Т.Б.

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати, компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

В грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (далі ПАТ «ММК ім.Ілліча») про стягнення індексації заробітної плати з компенсацією, середнього заробітку за час затримки виплати індексації. Зазначив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем з 21.01.2005 року по 15.05.2008 року. Під час його роботи на підприємстві при виплаті заробітної плати не проводилася індексація, передбачена діючим законодавством, внаслідок чого порушені його права на оплату праці, які мають бути відновлені шляхом зобов'язання підприємства провести та виплатити йому індексацію заробітної плати. Уточнюючи свої позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену індексацію заробітної плати за період з січня 2005 року по 31 липня 2006 року в розмірі 494,17 грн, з компенсацією, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», у розмірі 499,02 грн, а всього 993,19 грн.. Внаслідок неправомірних дій відповідача, які виразилися в несвоєчасній виплаті заробітку, суттєво були порушені його права на оплату праці та своєчасне її отримання, а тому відповідно до вимог ст.117 КЗпП України, просить суд стягнути з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.05.2008 року по день фактичного розрахунку у розмірі 133 410,42 грн..

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково, стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 індексацію та компенсацію заробітної плати у розмірі 993,19 гривень та середній заробіток за час затримки виплати заборгованості по заробітній платі у розмірі 3688,30 гривень, а всього 4681,49 грн.. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду у частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заборгованості по заробітній платі у розмірі 3688,30 грн. скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки по день винесення судового рішення у розмірі 125 552 грн згідно з його розрахунком в апеляційній скарзі. В апеляційній скарзі посилається на те, що суд помилково дійшов висновку, що між сторонами виник спір щодо суми розміру заборгованості індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки він уточнював свої вимоги, і вважає, що спору щодо суми заборгованості по заробітній платі не було, але суд неправомірно зменшив суму середнього заробітку, що підлягав би йому за затримку фактичного розрахунку з дня звільнення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, який просив задовольнити апеляційну скаргу, заперечення представника відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» - Новгородьскої В.В., яка просила скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач з 21.01.2005 року по 15.05.2008 рік перебував у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім. Ілліча», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці. За цей період йому нараховувалась і виплачувалась заробітна плата.

Звертаючись до суду, позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права шляхом вимоги стягнення на його користь заборгованість з індексації заробітної плати та компенсації за затримку у її виплаті за період його роботи з 21.01.2005 року по 15.05.2008 року, не конкретизуючи суму заборгованості.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що розмір заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації за затримку у її виплаті у ПАТ «ММК ім. Ілліча» перед позивачем утворився за період його роботи по липень 2006 року (включно) та складає 933,19 грн..

З таким висновком суду сторони погодилися, в цій частині рішення ніким не оскаржується.

Вирішуючи спір щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зі справи вбачається, що в грудні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом і просив стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на його користь невиплачену індексацію за період з 21 січня 2005 року по 15 травня 2008 року. Під час розгляду справи уточнив свої вимоги, погодившись з розрахунком відповідача, просив стягнути невиплачену суму індексації 494,17 грн. з січня 2005 року до серпня 2006 року та суму компенсації за несвоєчасну сплату сум заробітної плати в розмірі 499,02 грн., всього 993,19 грн.. Також просив стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» середній заробіток за час затримки виплати заборгованості по заробітній платі з моменту звільнення 15.05.2008 року по день фактичного розрахунку в розмірі 133 410,42 грн. (а.с.47-48).

Ухвалюючи рішення про стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що із наступного дня з дати звільнення 16.05.2008 року по 03.12.2014 рік, кількість робочих днів складає 1645 днів.

Згідно із довідкою за № 2/77548, наданою відповідачем, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 складає 76,00 грн..

При цьому суд зазначив, що цей розрахунок зроблений відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Розмір середнього заробітку за період з 16.05.2008 року по 03.12.2014 рік склав би 1645 х 76,00 грн. = 125020 грн.

Разом з тим, суд, враховуючи розмір спірної суми, на яку мав право позивач, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку у розмірі 3688,30 грн.

Як правильно було встановлено судом, позивач був звільнений 15 травня 2008 року, цей день був для нього останнім робочим (не вихідним) днем, а тому відповідач мав з позивачем провести розрахунок в день звільнення, але не виконав вимоги закону в цій частині. Такі обставини в суді представник відповідача не спростував. Сул першої інстанції помилково визначив період, за який розраховував суму середнього заробітку, що підлягав би виплаті за час затримки розрахунку, оскільки зазначив дату розрахунку 03.12.2014 року, а не день ухвалення рішення 02.12.2014 року, і визначив кількість днів 1645, в той час, як за період з 16.05.2008 року по 02.12.2014 року припадає 1646 робочих днів (162 дні за 2008 рік + 251 день за 2009 рік + 251 день за 2010 рік + 250 днів за 2011 рік + 251 день за 2012 рік + 251 день за 2013 рік + 230 за 2014 рік). Але ці обставини не вплинули на правильність рішення суду, оскільки суд частково задовольнив вимоги позивача. Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд виходив з того, що позивачу не були виплачені усі належні йому при звільненні суми, тому він має право на стягнення на його користь середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день постановлення судом рішення, визначивши розмір середнього заробітку з урахуванням вимог п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з того, що на час звільнення позивача відповідач не провів з ним остаточний розрахунок та не виплатив усі, зазначені вище, належні ОСОБА_2 на час звільнення суми.

Згідно з довідкою відповідача № 2/77548 від 17.11.2014 року середньоденний заробіток позивача за два останні місяця перед звільненням складає 76,00 грн.. Таким чином, розмір середнього заробітку позивача з дня звільнення на день постановлення рішення складав би 125096 грн. (1646 робочих днів х 76,00 грн).

Як роз'яснено в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі - постанова Пленуму ВСУ), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Проте лише при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається зі справи, звертаючись до суду, позивач просив стягнути з підприємства заборгованість по індексації заробітної плати без визначення конкретної заборгованості за певний період, який він зменшив і визначив суму заборгованості, погодившись із розрахунком відповідача. Таким чином, на час звернення до суду, спір щодо розміру заборгованості існував.

Тому неможливо прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду є незаконним у зв'язку із неправомірним зменшенням судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягала б позивачу.

Визначаючи частковий розмір стягуваної суми середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку - 3688,30 грн., суд врахував розмір спірної суми, на яку мав право позивач, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не вказав математичного розрахунку, яким керувався, визначаючи до стягнення суму середнього заробітку, не ґрунтуються на вимогах закону, тому не є слушними. Також неможливо погодитись із твердженням апелянта про те, що суд при ухваленні рішення в цієї частині позовних вимог прийняв розрахунок відповідача, оскільки оскаржуване рішення не містить таких висновків, і доводи апеляційної скарги нічим не підтверджені.

Не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги про те, що судом всупереч вимог закону не врахував розмір спірної суми, на яку позивач мав право, і яку вона становить в позовних вимогах, оскільки звертаючись до суду, позивач не визначав ціну позову, обравши самостійно спосіб захисту своїх інтересів, уточнив позов згідно з позицією відповідача, а мотиви щодо визначення частки спірної суми середнього заробітку, яку стягнув суд, вичерпно наведені в рішенні суду

Наведене дає підстави колегії суддів вважати оскаржуване рішення таким, що грунтується на принципі співмірності із задоволеними сумами, що відповідає положенням п.20 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 і узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24.10.2011р. № 6-39цс11, 21.11.2011р. № 6-60цс11, 16.01.2012р. № 6-54цс11.

Відтак, доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено таке порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог у відповідності до положень ст.303 ЦПК України, підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді