Рішення № 42454793, 22.01.2015, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/5315/14

Провадження № 2/740/75/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Марченка М.М.

при секретарі Заколодній Ю.О.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Люшня В.В. та Маленко Т.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ніжині цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до державного підприємства «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати , -

в с т а н о в и в :

09.12.2014 року за вх. № 16634 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до державного підприємства «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. В позові ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до наказу № 88-п від 29.09.2014 року він звільнений з посади вантажника ДП «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» за угодою сторін. При звільненні йому не була виплачена заробітна плата в розмірі 6617 грн. 30 коп., відповідно до довідки відповідача від 03.12.2014 року його середньоденна заробітна плата становить 134 грн. 23 коп. Час затримки розрахунку при звільненні становить з 29 вересня 2014 року по 08 грудня 2014 року на день подачі позову 6577 грн. 27 коп. ( 134 грн. 23 коп. х 49 робочих днів). Остаточний розмір заборгованості буде ним уточнений на день постановлення рішення по справі. Несвоєчасною виплатою заробітної плати йому завдана моральна шкода, так як порушення його прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв?язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Незважаючи на наявність порушення трудового законодавства, відповідач відмовляється добровільно поновити його законні права та відшкодувати завдані такими діями йому збитки. Завдану йому моральну шкоду відповідачем він оцінює в 5000 грн. 00 коп. Просить стягнути на його користь з державного підприємства «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з червня 2014 року по 29 вересня 2014 року 6617 грн. 30 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 6577 грн. 27 коп. та моральну шкоду за несвоєчасну виплату заробітної плати у сумі 5000 грн. 00 коп.

В судовому засіданні 05 січня 2015 року позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити. В подальшому в судове засідання позивач не з?явився і інтереси позивача представляв його представник адвокат ОСОБА_2, з усіма наданими йому повноваженнями самостійно представляти інтереси позивача в судах всіх рівнів за його відсутності.

22 січня 2015 року в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 надав письмову заяву про залишення частини позовних вимог позивача ОСОБА_1 до ДП «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати без розгляду, посилаючись на те, що спір у даній частині вирішено в позасудовому порядку - за рішенням комісії по трудових спорах. Ухвалою суду від 22 січня 2015 року частина позовних вимог позивача ОСОБА_1 до державного підприємства «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з червня 2014 року по 29 вересня 2014 року в розмірі 6617 грн. 30 коп. залишено без розгляду, в іншій частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6577 грн. 27 коп. та моральної шкоди за несвоєчасну виплату заробітної плати у сумі 5000 грн. 00 коп. розгляд справи продовжено.

Позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні неодноразово змінював і остаточно їх визначив 22 січня 2015 року в розмірі 10721.84 коп., які просив стягнути з відповідача за період з 30 вересня 2014 року - з наступного дня за днем звільнення, посилаючись на те, що позивач у день звільнення з роботи 29 вересня 2014 року працював, по 22 січня 2015 року день винесення рішення судом - виходячи з кількості за цей період 80 робочих днів та середньоденного заробітку позивача 134 грн. 23 коп., мотивуючи тим, що належні позивачу виплати на день його звільнення з роботи з вини відповідача не проведені, хоч спору про їх розмір не було. Позовні вимоги у частині стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн.00 коп. підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представники відповідача Люшня  В.В. та Маленко Т.В. позовні вимоги не визнали та пояснили, що розрахунок з позивачем у день його звільнення з роботи не проведено у зв?язку зі скрутним матеріальним становищем підприємства та арештом його рахунків державною виконавчою службою, а не з вини підприємства, але при цьому зазначили, що в разі, якщо суд прийде до висновку про необхідність позовні вимоги позивача в даній частині задовольнити, то розрахунок середнього заробітку за зазначений представником позивача в судовому засіданні період слід здійснювати не за 80 робочих днів, а за 66 робочих днів, оскільки відповідно до наказів від 15 вересня 2014 року № 134 та від 16 грудня 2014 року № 202 на підприємстві було встановлено неповний робочий тиждень. Наявність моральної шкоди вважають взагалі недоведеною, тому у задоволенні позовних вимог просили відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідача, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем і 29 вересня 2014 року був звільнений з роботи з посади вантажника виробничого відділу за угодою сторін за ст.36 п.1 КЗпП відповідно до наказу від 29 вересня 2014 року № 88-п, що підтверджується ксерокопіями наказу та ксерокопією трудової книжки позивача (а.с.5, 6).

Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пункт 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" містить роз'яснення, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства,

установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таке роз'яснення цієї норми права надав і Конституційний суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу. У цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Виходячи з викладеного вище, позивач не позбавлений права звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди до проведення повного з ним розрахунку.

Як вбачається з копії табеля обліку використаного робочого часу, позивач ОСОБА_1 у день звільнення з роботи 29 вересня 2014 року працював ( а.с. 53 -54). Поясненнями представників відповідача підтверджується факт відсутності спору про розмір сум, належних до виплати позивачу при його звільненні, а також підтверджується факт непроведення з позивачем розрахунку у день звільнення з роботи 29 вересня 2014 року. Довідкою відповідача від 19 грудня 2014 року за вих. № 801 підтверджується, що 19.12.2014 року позивач ОСОБА_1 отримав заробітну плату в розмірі 4219 грн. 47 коп. за червень 2014 року та липень 2014 року ( а.с. 23). Довідкою відповідача від 22.12.2014 року за вих. № 22/12 підтверджується, що станом на 15 грудня 2014 року заборгованість по заробітній платі позивачу ОСОБА_1 становить 2397 грн. 83 коп., а саме: серпень 2014 року - 1945 грн. 28 коп., вересень 2014 року - 452 грн. 55 коп. ( а.с. 37). Рішенням комісії по трудовим спорам ДП «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» від 13 жовтня 2014 року стягнуто з ДП «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 2397 грн. 83 коп. за серпень - вереснь 2014 року, про що видано посвідчення НОМЕР_2 (а.с. 38-39, 55-56, 60 - 64). Згідно повідомлення начальника відділу ДВС Ніжинського міськрайонного управління юстиції Головного управління юстиції у Чернігівській області від 19.12.2014 року за вих. № 10270/03-38 зазначено, що 12.11.2014 року на виконання до ВДВС Ніжинського МРУЮ було подано посвідчення КТС ДП «Ніжинський КХП» НОМЕР_2 від 23.10.2014 року про стягнення з ДП «Ніжинський КХП» заборгованості по заробітній платі на користь ОСОБА_1 в сумі 2397 грн. 83 коп. 25.11.2014 року зазначене виконавче провадження було передано для подальшого виконання до відділу примусового виконання рішень ДВС України. ( а.с. 25 ). На день розгляду справи 22 січня 2015 року в суді зазначена сума заборгованості позивачу не виплачена, що визнали і представники відповідача.

Посилання представників відповідача на відсутність вини підприємства у невчасному проведенні розрахунку з позивачем та на скрутне матеріальне становище не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Надані відповідачем документи про арешт коштів на рахунках боржника (копія постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України (а.с.35-36) свідчать про те, що арешт був накладений 03 жовтня 2013 року в межах суми боргу з врахуванням виконавчого збору в розмірі 38 145 120,04 грн., але при цьому представники відповідача не заперечували, що господарська діяльність підприємством здійснюється. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні робітника. Крім того, виплату позивачу заборгованості по заробітній платі відповідач здійснював частками, про що зазначено вище, а це свідчить про те, що відповідач мав кошти. За непроведення розрахунку при звільненні наступає відповідальність за ст. 117 КЗпП України, а не інша - за Законом України «Про виконавче провадження», оскільки правовідносини до фактичного розрахунку не переходять у площину виконавчого провадження, тому перебування на виконанні у відділі державної виконавчої служби посвідчення комісії по трудових спорах ДП

«Ніжинський комбінат хлібопродуктів» про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі не звільняє відповідача від такої відповідальності.

Як вбачається з довідок відповідача від 03 грудня 2014 року за вих. № 730 та від 08 січня 2015 року вих. № 5/Б, розмір середньоденної заробітної плати позивача ОСОБА_1 становить 134 грн. 23 коп. ( а.с. 4, 47), виходячи з заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, які передували звільненню з роботи позивача ОСОБА_1 - за липень, серпень 2014 року, тобто, обчислений відповідно до вимог ст.27 Закону України "Про оплату праці", розділу ІІ п.2, розділу ІV п.8 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

В ч.1 ст. 11 ЦПК України зазначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Остаточні позовні вимоги позивача ОСОБА_1 стягнути з державного підприємства «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 вересня 2014 року по 22 січня 2015 року включно у сумі 10721 грн. 84 коп. та моральної шкоди за несвоєчасну виплату заробітної плати у сумі 5000 грн. 00 коп. і в межах зазначених позовних вимог суд розглядає зазначену цивільну справу.

Таким чином, за затримку розрахунку при звільненні з відповідача на користь позивача слід стягнути 10721 грн. 84 коп. за період з 30 вересня 2014 року по 22 січня 2015 року включно за 80 робочих днів: вересень 2014 року - 01 робочий день, жовтень 2014 року - 23 робочих днів, листопад 2014 року - 20 робочих днів, грудень 2014 року - 23 робочих днів - відповідно листа Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" та за січень 2015 року - 13 робочих днів відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», а всього 80 робочих днів х 134.23 грн. середньоденного заробітку = 10721 грн., 84 коп., саме таку суму зазначає позивач про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку визначено без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, про що містить роз'яснення абзац 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці». Позовні вимоги в даній частині суд вважає слід задовольнити.

Погодитися з розрахунком середнього заробітку, виходячи з 66 робочих днів, на що звертала увагу суду представник відповідача, суд не знаходить підстав, виходячи з слідуючого.

Статтею 56 КЗпП України передбачено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим органом може встановлюватися як при прийнятті на роботу так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в такому випадку провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Встановлення або скасування неповного робочого часу стаття 32 КЗпП України відносить до зміни істотних умов праці, а про таку зміну працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці. Ця вимога також міститься в ст.103 КЗпП України.

У наказах по ДП «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» від 15 вересня 2014 року № 134 та від 16 грудня 2014 року № 202, на які посилалася представник відповідача, зазначено, що працівникам підприємства згідно доданого списку, за їх згодою, встановлюється неповний робочий тиждень з вихідними днями: п'ятниця, субота, неділя, з 15 вересня 2014 року та відповідно з 16 грудня 2014 року (а.с.49,50). Але такі списки до наказу не додані і докази тому, що до них входить позивач ОСОБА_1 та що він ознайомлений з наказом від 15 вересня 2014 року № 134 відповідачем не надані, а факту порушення підприємством вимог ст.32 КЗпП України в судовому засіданні представник відповідача не заперечувала, оскільки ОСОБА_1 за два місяці про істотну зміну умов праці не був попереджений. З пояснень представника позивача, наказ від 15 вересня 2014 року № 134 в судовому порядку позивачем не оскаржувався, але в той же час докази у підтвердження факту згоди позивача зі зміною умов праці відповідачем не надані,

оскільки такі зміни відповідно до наказу почали діяти з 15 вересня 2014 року, а відповідно до табеля обліку робочого часу 26 вересня 2014 року, а це була п?ятниця, позивач ОСОБА_1, не дивлячись на встановлений на підприємстві скорочений робочий тиждень, працював (а.с. 53 - 54).

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.п. 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя та інше. З'ясуванню підлягають наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазначив позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших підстав.

Вирішуючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує моральні страждання працівника у зв'язку з непроведенням з ним розрахунку при звільненні, втрату нормальних життєвих зв'язків, розмір коштів, які підлягали сплаті у день звільнення та період часу, протягом якого працівник не отримав винагороду за свою роботу, а також враховуючи засади розумності і справедливості визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 300 грн. 00 коп., тобто, позовні вимоги у даній частині слід задовольнити частково, так як позивач і представник позивача не навели і не надали суду доказів, що позивачу була завдана моральна шкода саме в розмірі 5000 грн. 00 коп.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивачі за вимогами, що випливають з трудових правовідносин, звільняються від сплати судового збору, тому відповідно до ст. 88 ч.3 ЦПК України судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп. (243 грн. 60 коп. за вимогу майнового характеру - стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, та 243 грн. 60 коп. - мінімальний розмір судового збору за вимогу немайнового характеру - стягнення моральної шкоди) слід стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. ст. 94, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», суд -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Ніжинський комбінат хлібопродуктів», місцезнаходження: 16600, Чернігівська область, місто Ніжин, провулок Урожайний, 16, ідентифікаційний код юридичної особи 00952634 на користь ОСОБА_1, зареєстрованого: 16600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 - 10721 (десять тисяч сімсот двадцять одну ) грн. 84 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30 вересня 2014 року по 22 січня 2015 року включно (сума визначена без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів) та 300 (триста) грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в іншій частині відмовити.

Стягнути з державного підприємства «Ніжинський комбінат хлібопродуктів», місцезнаходження: 16600, Чернігівська область, місто Ніжин, провулок Урожайний, 16, ідентифікаційний код юридичної особи 00952634, на користь держави 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя