Ухвала суду № 42453907, 21.01.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/328/15

Головуючий у першій інстанції Єршова Л.С.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого: Артеменка І.А.,

суддів: Сватаненка В.І.,

Суворова В.О.,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в особистих інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, 2003 року народження, та ОСОБА_4, 2001 року народження, до ОСОБА_1 про вселення,-

встановила:

У травні 2013 року ОСОБА_2 (уточнюючи свої позовні вимоги), яка діє в особистих інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, 2003 року народження, та ОСОБА_4, 2001 року народження, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про вселення їх з дітьми у квартиру АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з 20.10.1994 року перебувала з відповідачем у шлюбі. У 2005 році вони побудували та ввели в експлуатацію нежитлове приміщення та житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності.

19 грудня 2011 року шлюб між сторонами було розірвано.

З січня 2009 року спірне житлове приміщення (квартира) використовується особисто відповідачем. Позивачка з двома дітьми вимушена проживати у батьків, оскільки відповідач стверджує, що весь будинок № 93, а зокрема квартира належать йому особисто, а тому створює перешкоди в користуванні зазначеною квартирою, що стало приводом для звернення до суду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2014 року позовні вимоги задоволено. Вселено ОСОБА_2, та неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, 2003 року народження, та ОСОБА_4, 2001 року народження, у квартиру АДРЕСА_1

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а його зустрічні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", яке участі у справі не приймало, подало також апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачці на праві власності належить ? частина квартири АДРЕСА_1 а відповідач чинить перешкоди у її користуванні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, та не спростовується сторонами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 20.10.1994 року заходилися у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с.7, т.1). Від шлюбу подружжя має неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, 2003 року народження, та ОСОБА_4, 2001 року народження, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.60-61, т.1), та повнолітню доньку ОСОБА_5, 1994 року народження.

Під час шлюбу ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.04.2005 року, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради замість свідоцтва про право власності, виданого представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради 21.11.2000 року № 010883, зареєстрованого ОМБТІ та РОН 22.12.2000 року, р. № 965, стор. 198, кн.. 10 неж. (а.с.25, т.1)

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.11.2011 року шлюб між сторонами був розірваний.

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.02.2014 року за ОСОБА_2 визнано право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 та ? частину нежитлових приміщень (офіс, магазин) по АДРЕСА_2 (а.с. 215-216, т.1). Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.03.2014 року зазначене рішення змінено лише в частині судових витрат, в інші частині рішення суду залишено без змін та набрало законної сили (а.с.221-225, т.1).

Таким чином, на день ухвалення судом рішення, власником ? частини квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2.

Судом було встановлено, що відповідач чинить позивачці та неповнолітнім дітям перешкоди у проживанні у спірній квартирі.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта ОСОБА_1. на те, що відповідно до договору іпотеки, забороняється вселення будь-яких осіб без згоди іпотекодержателя, оскільки у п. 2.4.7 іпотечного договору (а.с.153-157, т.1) зазначено, що без згоди іпотекодержателя, не дозволяється давати згоду щодо постановки на реєстраційний облік до спірної квартири, а позивачка заявила позовні вимоги щодо вселення до спірної квартири, а не щодо її реєстрації у ній.

Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апелянта Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на те, що позивачка не надала доказів того, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні квартирою. При цьому апелянт зазначив, що позивачка без поважних причин не проживає у спірній квартирі, оскільки перешкоди у її користуванні їй ніхто не чинить.

Але колегія суддів звертає увагу, що сам факт звернення до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно та у подальшому з позовом про вселення, який відповідач не визнає, є підтверджуючою обставиною, крім інших доказів по справі, того, що їй чинять перешкоди у користуванні власністю, оскільки, як вже було зазначено вище, ОСОБА_2. відповідно до рішення суду, яке вступило в законну силу, є власником ? частини спірної квартири.

Стосовно того, що спірна квартира є іпотечним майном, а тому на думку ТОВ "Кей-Колект" вселення у спірну квартиру ОСОБА_2. та неповнолітніх дітей, унеможливлює в подальшому задоволення вимог за рахунок заставного майна, колегія суддів також вважає необґрунтованим та передчасним, оскільки ТОВ "Кей-Колект" з позовними вимогами щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до сторін не звертався.

Крім того, представником відповідача надано витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.120-132, т.2), який датований 24.10.2014 року, у той час коли оскаржуване рішення було ухвалено 12.06.2014 року, про те, що власником спірної квартири з 14.10.2014 року стало ТОВ "Кей-Колект", що суперечить вищенаведеним доводам апелянта, та, на думку колегії суддів, не позбавляє позивачку захищати своє право власності на спірне майно, яке виникло у неї раніше зазначеної угоди.

На підставі зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, суд з'ясував усі обставини по справі, надав належну оцінку доказам, тому підстав для його скасування немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Викладені в апеляційних скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 215 ЦПК України, є законним, обґрунтованим та справедливим, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

В.О. Суворов

В.І. Сватаненко