Рішення № 42453093, 20.01.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/12603/13-ц 20.01.2015 20.01.2015 20.01.2015

Провадження №22-ц/784/109/15

Головуючий першої інстанції: Батченко О.В.

Категорія:43 Суддя-доповідач апеляційного суду: Коломієць В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Щолох З.Л.,

суддів Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі Яценко Л.В.,

за участю позивача ОСОБА_2, представника позивачів ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа - орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, встановлення порядку користування будинком,

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6, який мотивували тим, що позивачка ОСОБА_5 є власником 68/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, які складаються з приміщень 2-1, 2-3, 2-4, 2-5. В зазначеній частині будинку є зареєстрованими: ОСОБА_5, її діти - ОСОБА_2 і ОСОБА_6, а також неповнолітня донька відповідача - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 Як вказали позивачі, відповідач виділив їм у користування частину житлової кімнати (№ 2-3) і частину літньої кухні, іншими приміщеннями у будинку та надвірними спорудами користуватись забороняє, внаслідок чого вони вимушені терпіти незручності, зокрема, користуватись туалетом, що знаходиться на вулиці, а не санвузлом у будинку.

Посилаючись на викладене, позивачі, уточнивши в березні 2014 року позовні вимоги, остаточно просили:

- зобов'язати відповідача не чинити перешкод в користуванні 68/100 частинами житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1

- встановити порядок користування спірною частиною житлового будинку, за яким виділити в користування ОСОБА_6 житлове приміщення № 2-4, ОСОБА_2 - житлове приміщення № 2-1, а ОСОБА_5 - житлове приміщення № 2-3; приміщення № 2-5 у житловому будинку, а також надвірні будівлі та споруди: літню кухню літ. Б, вбиральню літ. В, погріб літ. Гпд, навіс літ. К та душ літ. О - залишити у спільному користуванні сторін;

- зобов'язати відповідача звільнити приміщення № 2-3 та № 2-1 в житловому будинку, а також приміщення гаражу літ. М.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2014 року в позові ОСОБА_5, ОСОБА_2 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Виходячи з положень ст. ст. 16, 386, 391, власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК Української РСР з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням у обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 липня 2010 року ОСОБА_5 на праві власності належав цілий житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, який складався з житлового будинку літ.А загальною площею 94,0 кв.м., житловою площею 51,8 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами. Вказане свідоцтво було видано на підставі рішення Миколаївської міської ради № 164 від 17 липня 1992 року замість свідоцтва про право власності у спільному майні подружжя від 20 липня 1968 року, свідоцтва про право на спадщину від 09 квітня 1974 року та договору дарування від 29 квітня 1981 року (а.с. 48, 49).

12 травня 2011 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_5 продала ОСОБА_9 32/100 часток вищезазначеного житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових споруд. Згідно договору в користування покупця перейшли в житловому будинку літ. А приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, загальною площею 45,7 кв.м., житловою площею 28,3 кв.м. (а.с. 51, 52, 91, 92).

Спори між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 щодо поділу житлового будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою відсутні.

З пояснень позивачки ОСОБА_2, яка також є представником позивачки ОСОБА_5, наданих у суді першої інстанції, а також відомостей технічної інвентаризації на зазначений житловий будинок, змісту рішень Центрального районного суду від 08 червня 2012 року у цивільній справі №2-5433/2011 та від 03 жовтня 2013 року у цивільній справі №490/175/13-ц вбачається, що будинок АДРЕСА_1 фактично поділений на дві частини з окремими входами та комунікаціями, які є відокремленими між собою. До продажу 32/100 частин будинку ОСОБА_9 саме в цій частині будинку мешкали позивачки ОСОБА_5 та ОСОБА_2, а в частині будинку, що складає 68/100 постійно мешкав відповідач ОСОБА_6 зі своєю донькою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживала там з дня народження Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 і ОСОБА_8 20 березня 2008 року їх донька ОСОБА_7 стала переважно проживати за місцем проживання матері, проте у вихідні та святкові дні проживає з батьком за його адресою (а.с. 8-12, 15-16, 32-37, 144-146).

У спірній частині будинку є зареєстрованими: ОСОБА_5, її діти - ОСОБА_2 і ОСОБА_6, неповнолітня донька відповідача - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повнолітній син позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_10, 1981р.н., який у будинку не проживає, оскільки мешкає за іншою адресою (а.с. 138-141).

Згідно технічного паспорту на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, виготовленому КП ММБТІ станом на 19 квітня 2011р. у житловому будинку літ. А квартира № 2 (68/100 часток) складається з двох ізольованих житлових кімнат 2-3, площею 15,5 кв.м. і 2-4, площею 8,0 кв.м., коридору 2-1, площею 14, кв.м., кухні 2-2, площею 6, 3 кв.м., санвузла 2-5, площею 4,5 кв.м. Також на земельній ділянці розташовані літня кухня літ. Б, вбиральня літ. В, погріб літ. Гпд, навіс літ. К, гараж літ. М, душ літ. О, огорожі та споруди №2,3,5-8,І (а.с. 8-12).

Як вбачається з технічного паспорту на 68/100 часток будинку АДРЕСА_1, виготовленому КП ММБТІ станом на 09 січня 2014р. у житловому будинку літ. А загальна площа самочинна збільшена на 0,2 кв.м., житлова площа збільшена на 9,0 кв.м. за рахунок зносу перестінка та переведення кузні та частини коридору в житлову площу, в зв'язку на теперішній час квартира № 2 фактично складається з двох ізольованих житлових кімнат 2-3, площею 22,5 кв.м. і 2-4, площею 10,3 кв.м., коридору 2-1, площею 11,5 кв.м., санвузла 2-5, площею 4,5 кв.м. (а. с. 32-37).

За такого, суд правильно врахував, що запропонований ОСОБА_5 порядок користування 68/100 частинами будинку АДРЕСА_1 буде суттєво порушувати інтереси неповнолітньої ОСОБА_7, для проживання якої позивачкою взагалі не було визначено ніякого житлового приміщення, а виділення ОСОБА_2 для проживання приміщення № 2-1, яке за даними технічної інвентаризації є нежитловим, суперечить вимогам закону.

Отже, висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування спірною частиною житлового будинку, запропонованого ОСОБА_5, є законним та обґрунтованим.

Також є правильним висновок суду про відмову у задоволенні вимог щодо зобов'язання відповідача звільнити приміщення № 2-3 та № 2-1 в житловому будинку, оскільки зазначені вимоги є похідними від вирішення вимог про встановлення порядку користування будинком.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження доводів позивачів про самовільне використання ОСОБА_6 гаражу, надання яких згідно вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України є їх обов'язком. За такого, суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача звільнити приміщення гаражу літ. М. в зв'язку з їх недоведеністю.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_7 переважно проживає за місцем проживання своєї матері, а тому запропонований порядок користування будинком не порушує її права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не мають правового значення для вирішення даного спору.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом . Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Бажання ОСОБА_7 проживати у спірному житлі підтверджується її зверненнями до Центрального райвідділу ММУ УМВС України у Миколаївській області від 19.12.2013р. та до Служби у справах дітей Центрального району м.Миколаєва від 05.11.2013р. (а.с. 118-119, 125-127).

До того ж рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 жовтня 2013 року у справі № 490/175/13-ц за позовом ОСОБА_7, в інтересах якої діяв ОСОБА_6, до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, судом було встановлено, що ОСОБА_7 має право користуватись житловими приміщеннями 68/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 144-146).

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують викладених висновків суду щодо відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вимог про усунення перешкод в користуванні 68/100 частинами житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами, суд вважав, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами факту спричинення таких перешкод відповідачем.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком.

З матеріалів справи вбачається, що після проведення державним виконавцем 30 травня 2013 року виконавчих дій щодо усунення перешкод ОСОБА_5 і ОСОБА_2 в користуванні 68/100частинами житлового будинку по АДРЕСА_1 та вселення їх в будинок на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2012 року, відповідач знову перешкоджає позивачам в користуванні зазначеною частиною будинку, що підтверджується відповідями Центрального райвідділу ММУ УМВС України у Миколаївській області на заяви ОСОБА_5 від 22.10.2013р., 04.12.2013р., 23.12.2013р., 07.01.2014р., 12.01.2014р. (а.с. 15-17, 65-74).

Статтями 317, 319, 321, 383 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Задовольняючи позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, суд має право заборонити відповідачу вчиняти певні дії.

Відповідно до положень ч.4 ст.9 ЖК України порушені житлові права ОСОБА_2 також підлягають захисту.

Таким чином, відповідно до вищевикладених вимог закону порушені права позивачів підлягають захисту шляхом зобов'язання ОСОБА_6 не чинити перешкод позивачам в користуванні 68/100 частинами житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1

Оскільки суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, то рішення відповідно до п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні 68/100 частинами житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення даних вимог.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню відшкодування судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, сплаченого при подачі позову, в розмірі 114грн.70коп. Також з ОСОБА_6 на користь. користь держави підлягає стягненню судовий збір за апеляційний розгляд справи в розмірі 121грн.80коп.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні 68/100 частинами житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення даних вимог.

Зобов'язати ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в користуванні 68/100 частинами житлового будинку разом з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 відшкодування судового збору в розмірі 114грн.70коп. (сто чотирнадцять гривень сімдесят копійок).

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір за апеляційний розгляд справи в розмірі 121грн.80коп. (сто двадцять одна гривня вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді