Рішення № 42445294, 15.01.2015, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/15684/13-ц

Категорія 4

2/295/190/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2015 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючого - судді Кузнєцова Д.В.,

при секретарі с/з - Говорадло А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особистої приватної власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із указаним позовом. В обґрунтування своїх вимог за ним зазначив, що із 26.10.1985 року перебував із відповідачем у шлюбі, який був розірваний рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06.11.2012 року. Позивач вказує, що шлюбні відносини із ОСОБА_3 фактично почали руйнуватися уже на той час, починаючи з 26.05.1985 року вони з відповідачем фактично проживали окремо, спільного бюджету не вели, мали окреме господарство, ОСОБА_3. з травня місяця 1989 року по 1991 рік мешкала та вела спільне господарство зі своїм батьком у смт. Червоне Андрушівського району. Позивач посилається на те, що після поради із батьком ним було прийнято рішення придбати житло для подальшого проживання. У зв'язку із цим ним за одержані від батька ОСОБА_4 за розпискою кошти в сумі 20 000 крб. спочатку було придбано на підставі договору купівлі-продажу 24/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 вартістю 5 000 крб., а потім здійснена його добудова. Так, позивач вказує, що на кошти, які належали йому особисто, він здійснив добудову до житлового будинку, построїв сарай та гараж, підключив будинок до водо- та електропостачання. Після звернення ОСОБА_2 27 вересня 1996 року виконавчим комітетом Богунської районної ради народних депутатів м. Житомира останньому було видано Свідоцтво № 113 на право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1. Оскільки відповідач не визнає його права особистої власності на спірний будинок позивач, посилаючись на положення ст. 57 Сімейного кодексу України, просить визнати за ним право особистої приватної власності на будинок АДРЕСА_1, житловою площею 107,3 кв./м. з господарськими будівлями і спорудами та визнати його одноособовим забудовником вказаного будинковолодіння.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просили їх задовольнити. Додали, що розписку від 02.04.1989 року, за якою позивач одержав від свого батька 20 000 крб., запропонував скласти друг батька - ОСОБА_5, посилаючись на попередження можливих запитань з боку державних органів та посадових осіб тих часів щодо походження коштів. Зазначили, що добудова будинку та будівництво господарських споруд почалась у 1990 році і фактично закінчилось у 1996 році. Однак будівництво велось не за спільні кошти, яких позивач та відповідач фактично не мали, тому що ОСОБА_3 із 1989 по 1997 роки ніде не працювала, а за кошти позивача. Будинок придбавався не для сторін у справі, а батько позивача бажав об'єднати у ньому всю свою сім'ю, зокрема, сестер, які мешкали у Нальчику. Додали, що відповідач не надала жодних доказів, що вона особисто або її батько чи інші особи з боку відповідача, надавали яку-небудь фінансову допомогу для придбання та будівництва спірного майна, а одержане позивачем у 1996 році Свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок підтверджує, що спірний будинок належить особисто ОСОБА_2

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог. ОСОБА_3 зазначила, що спірний будинок був придбаний у 1989 року за спільні кошти, зокрема 4 000 крб. дав її батько, прибудова до будинку у 1991 так само робилась за спільні кошти, а ремонт у 1993 році був проведений в тому числі і за декретні кошти, які одержала відповідач у зв'язку із народженням двох дітей у 1989 та 1991 роках. Батьком дітей є ОСОБА_2 Відповідач зазначила, що спірний будинок придбався в інтересах тодішньої їх із ОСОБА_2 сім'ї, тітки позивача не планували переїжджати до м. Житомира, і в цьому будинку вона мешкає із 01.02.1991 року і по даний час. ОСОБА_3 із представником послались на те, що будинок є спільним майном сторін у справі, а розписка, яка була складена в порушення вимог ст. 244 ЦК УРСР, була підроблена, що підтвердив висновок судової-почеркознавчої експертизи.

Допитана в якості свідка сестра відповідача ОСОБА_5 дала показання, що будинок АДРЕСА_1 був куплений в 1989 році за кошти батьків сторін у справі, зокрема її та відповідача батько надав для придбання будинку 4 000 крб. Спочатку була придбана одна кімната, потім здійснена добудова, і з 01.02.1991 року сторони переїхали жити до спірного будинковолодіння. Будинок фактично куплявся за 13 000 крб. в інтересах сторін у справі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, судового експерта, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Як вбачається із копії рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06.11.2012 року по справі №2-2986/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, між сторонами у справі 26.10.1985 року Червоненською селищною радою Андрушівського району Житомирської області був зареєстрований шлюб, актовий запис № 31. Цим же рішенням суду позов ОСОБА_2 задоволено, шлюб розірвано (а.с. 17).

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до розписки від 02.04.1989 року ОСОБА_2, при свідкові ОСОБА_5, одержав від ОСОБА_4 безоплатно 20 000 рублів для купівлі житла з метою подальшого проживання окремо від батьків.

06.06.1989 року позивач ОСОБА_2 придбав 24/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Другої житомирської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, що підтверджується копією договору (а.с. 15-16).

Судом встановлено, що виконкомом Богунської райради народних депутатів позивачу ОСОБА_2 було видано свідоцтво №113 від 27.09.1996 року про право особистої власності на жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 Зазначений цілий жилий будинок зареєстрований в Житомирському обласному державному комунальному підприємстві по технічній інвентаризації на праві особистої власності за позивачем у справі та записаний в реєстрову книгу за №98 за реєстром №809 04 жовтня 1996 року (а.с. 5).

Суд приходить до висновку, що позивачем помилково до спірних правовідносин застосовано положення ст. 57 Сімейного кодексу України, а не норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, які підлягали застосування оскільки спірне нерухоме майно було придбано та добудовано саме на час перебування сторін у шлюбі та дії КпШС України, а не СК України, який згідно Прикінцевих положень набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, а саме з 01 січня 2004 року.

Статтею 22 КпШС України, який діяв на час придбання квартири по просп. Миру та підлягає застосування до спірних правовідносин, передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Так само згідно ст. 16 Закону України "Про власність" в редакції 1996 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні за змістом положення містять норми статтей 60 та 70 Сімейного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 112 ЦК УРСР 1963 року розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Згідно ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Чинний на час виникнення спірних правовідносин КпШС України допускав, що власністю кожного з подружжя могло бути майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, а також деякі речі індивідуального користування. Таким чином спірне нерухоме майно, а саме житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами по вул. Зеленій, 27 в м. Житомирі є спільним сумісним майном подружжя оскільки був придбаний та добудований на час перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі.

Виходячи з принципу рівності часток подружжя у спільному майні суд вважає за необхідне позов ОСОБА_2 в частині вимог щодо визнання за ним права особистої приватної власності на будинок АДРЕСА_1, житловою площею 107,3 кв./м. з господарськими будівлями і спорудами, задовольнити частково, визнати за позивачем право власності на 1/2 ідеальної частини зазначеного вище нерухомого майна.

Окрім цього, судом приймається до уваги, що за висновком експерта від 22.10.2014 року №1/969 за наслідками проведення судової почеркознавчої експертизи вбачається, що досліджуваний підпис, розташовані ближче до правого нижнього краю аркушу розписки від 02.04.1989 навпроти прізвища ОСОБА_4, виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою; досліджуваний підпис розташований ближче до правого нижнього краю аркушу розписки від 02.04.1989 навпроти прізвища ОСОБА_5, виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою; досліджуваний підпис, розташований ближче до правого нижнього краю аркушу розписки від 02.04.1989 навпроти прізвища ОСОБА_2, виконаний ймовірно ОСОБА_2.

Суд, зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини належності спірного нерухомого майна сторонам на праві спільної сумісної власності вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_2 в частині визнання його одноособовим забудовником вказаного будинковолодіння № 27 по вул. Зеленій за необґрунтованістю.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 22, 28 КпШС України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами по вул. Зеленій, 27 в м. Житомирі.

В задоволенні решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.В. Кузнєцов