Рішення № 42445238, 22.01.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/18095/14-ц Провадження № 22-ц/773/130/15 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В.В. Категорія: 55 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

секретаря - Шугалової О.М.,

за участі:

представника відповідача - Омельчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року позивач звернулася з позовом до ПАТ "Західінкомбанк" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 29 травня 2014 року по 24 вересня 2014 року працювала у ПАТ "Західінкомбанк" на посаді юрисконсульта. При звільненні відповідач не здійснив повного розрахунку за весь період роботи, що підтверджується відповідною довідкою. У вказаній довідці причиною невиплати в повному обсязі заробітної плати зазначено введення процедури ліквідації ПАТ "Західінкомбанк" та включення суми заборгованості по заробітній платі до реєстру вимог кредиторів банку.

Тому просила стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій заробітній платі в розмірі 4 579,96 гривень та середній заробіток по день фактичного розрахунку.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2014 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ПАТ "Західінкомбанк" 4 579,96 гривень нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та 9 120,84 грн. середнього заробітку за весь час затримки по день ухвалення рішення суду.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, просив його скасувати та ухвалити нове- про відмову у задоволенні позову, посилаючись на незаконність та необґрунтованість даного рішення.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримала подану апеляційну скаргу та просила рішення суду скасувати.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість, рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, пояснення представника сторони по справі, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу з вини банку не виплачено заробітну плату при звільненні, а тому дійшов до правильного висновку про задоволення вимог позивача.

Судом встановлено, що з 29 травня 2014 року по 24 вересня 2014 року ОСОБА_2 працювала у ПАТ "Західінкомбанк" на посаді юрисконсульта. 24 вересня 2014 року була звільнена із займаної посади в порядку скорочення штату в зв'язку із ліквідацією банку (а.с.5). Однак при звільненні їй було нараховано, але не виплачено частину заробітної плати в сумі 4 579,96 грн.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 6-144цс13 на засіданні Судової палати у цивільних справах 29 січня 2014 року, предметом якої був спір про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Банк зобов'язаний при звільненні працівника здійснити всі необхідні виплати, які передбачені законом.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 316 від 28.05.2014 року відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 38 від 28.05.2014 р., розпочато процедуру виведення ПАТ "Західінкомбанк" з ринку та запроваджено у ньому тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 29.05.2014 року по 28.08.2014 року.

Постановою Правління НБУ № 433 від 23.07.2014 року у відповідача відкликано банківську ліцензію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" ОСОБА_3 та розпочато процедуру ліквідації.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Ці обмеження згідно п. 3 ч. 6 ст. 36 вказаного Закону України не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.

Тому посилання апелянта на статтю 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка визначає задоволення вимог кредиторів у черговості, є безпідставними.

Оскільки відповідачем вимоги законодавства не виконані та вчасно не виплачена заробітна плата, з посиланням на запровадження тимчасової адміністрації, суд першої інстанції вірно вважав вимоги позивача обґрунтованими.

У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернулася до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Оскільки при подачі даного позову позивач звільнена від сплати судового збору, згідно з п.1 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", тому суд вірно визначився з розподілом судових витрат посилаючись на ст. 88 ЦПК України.

Однак судом не враховано, що п.п. 1, 10 ст. 80 ЦПК України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається - сумою, яка стягується, та у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Аналогічна правова позиція висвітлена і у п.2 ч. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" про те, що якщо в позовній заяві об'єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов'язаних між собою, то, враховуючи, що об'єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог (пункт 10 частини першої статті 80 ЦПК). При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає зміні в частині стягнення судового збору, а саме з ПАТ "Західінкомбанк" слід стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп., виходячи із загального розміру стягнутих судом сум заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку ( 4579,96 грн. та 9120,84 грн., а всього - 13700,80 грн.).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду.

Отже, рішення суду підлягає зміні лише в частині стягнення судового збору, а в решті його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2014 року в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" в дохід держави судовий збір в розмірі - 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: