Постанова № 42444783, 19.01.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 січня 2015 року № 2а-1207/11/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал"

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління

Міндоходів у м. Києві

про

скасування податкового-повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Казенне підприємство спеціального приладобування «Арсенал» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі по тексту - відповідач) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 27 грудня 2010 року № 0011032304/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2011 року, відмовлено Казенному підприємству спеціального приладобудування “Арсенал” в задоволенні адміністративного позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року апеляційну скаргу Казенного підприємства спеціального приладобудування “Арсенал” - задоволено, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2011 року – скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Казенного підприємства спеціального приладобудування “Арсенал” до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задоволено. Зобов’язано Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва м. Києва провести перерахунок заниження податку на прибуток та штрафних санкцій. Скасовано податкове повідомлення рішення №0011032304/0 від 27 грудня 2010 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2014 року касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2011 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року у справі № 2а-1207/11/2670 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2014 року адміністративну справу № 2а-1207/11/2670 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 09 грудня 2014 року.

У судовому засіданні 09 грудня 2014 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об’єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва проведено перевірку планову виїзну перевірку Казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 червня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 червня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 08 листопада 2010 року № 1053/23-4/14307357, яким встановлено порушення:

- пункту 5.2., підпункту 5.3.9., пункту 5.3. статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 193 977 грн.

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток в 1 п/р 2010р. на загальну суму 21299 грн.

- підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в результаті завищення від’ємного значення по податку на додану вартість на суму 17628 грн.

- вимоги Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” на загальну суму 538,00 грн.

Таким чином, перевіркою ДПІ було виявлено факт включення до складу валових витрат Підприємства витрат на відрядження його працівників у загальній сумі 69772 грн., що не пов’язані з господарською діяльністю позивача. Крім того, податковою інспекцією було встановлено віднесення позивачем до валових витрат добровільно перерахованих позивачем у вигляді вступних членських та цільових внесків Первинній профспілковій організації Підприємства для проведення культурно-масових, оздоровчих та фізкультурних заходів, коштів у сумі 363 522 грн., що перевищує 0,2% фонду оплати праці Підприємства за звітний рік.

На підставі вищезазначених висновків, Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення – рішення від 27 грудня 2010 року № 0011032304/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 284 606,00 грн.

Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Таким чином, за умови відповідності витрат працівника підприємства, понесених у зв’язку з відрядженням, критерію документальної підтвердженості такі витрати підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу цього підприємства.

Виключаючи витрати на відрядження працівників Підприємства до м. Лояна (КНР) з податкового обліку позивача, податкова інспекція послалася на відсутність запрошень від іноземних партнерів, підписаних контрактів, які б обумовлювали виробничий характер цих відряджень.

Дійсно, кваліфікуючої ознакою валових витрат відповідно до пункту 5.1 статті 5 названого Закону є їх понесення з метою використання у господарській діяльності платника, що, в свою чергу, передбачає існування у платника наміру отримати економічний ефект в результаті понесення таких витрат.

У матеріалах справи міститься адресований позивачеві лист-запрошення від китайської сторони щодо відвідування центру у м. Лояні для подальшого співробітництва (а.с. 23); вказане запрошення було прийнято позивачем (а.с. 24).

Таким чином, зазначене листування підтверджує існування безпосереднього зв’язку між спірними відрядженнями та господарською діяльністю Підприємства.

Слід зазначити, що податкове законодавства не використовує поняття економічної доцільності та не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності; обґрунтованість витрат, що зменшують для цілей оподаткування отримані доходи, не може оцінюватися з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності або отриманого результату. В силу принципу свободи економічної діяльності платник здійснює її на власний ризик та вправі самостійно оцінювати ефективність та доцільність понесених витрат.

У зв’язку з цим оцінка фактично одержаного Підприємством економічного ефекту за фактом відряджень його працівників не має правового значення для податкового обліку витрат на таке відрядження, за умови наявності ділової мети у цих відрядженнях та документального підтвердження відповідних витрат.

По епізоду щодо завищення позивачем валових витрат у зв’язку з порушенням вимог підпункту 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суд зазначає наступне.

Так, цією нормою Закону дозволено включити до валових витрат платника суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) організаціям роботодавців та їх об'єднанням, створеним відповідно до закону з цього питання, у вигляді вступних, членських та цільових внесків, але не більше 0,2 відсотка фонду оплати праці платника податку у розрахунку за звітний рік.

У той же час позивач, відображаючи у податковому обліку витрати на перерахування профспілковому комітету Підприємства коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу, керувався нормами статті 44 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, якою передбачено, що роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань, а також підпунктом 1.2.2.7 глави 1 Колективного договору, яким визначено обов’язок роботодавця відраховувати не менше ніж 0,3 % від фонду оплати праці Підприємства.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який регулює порядок формування витрат у податковому обліку, є Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”; ані Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, який визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок, ані трудовий договір між платником як роботодавцем та його трудовим колективом не можуть змінювати правила податкового обліку, визначені спеціальним законом у сфері оподаткування.

А відтак включення позивачем до валових витрат відрахувань понад розмір, установлений 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, не можна визнати законним.

Переглядаючи судові рішення у цій справі, колегія суддів Вищого адміністративного судуу України частково погодилась із висновками суду першої інстанції (в частині протиправності включення позивачем до валових витрат відрахувань понад розмір, установлений 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”) та із висновками суду апеляційної інстанції (включення до складу валових витрат Підприємства витрат на відрядження його працівників у загальній сумі 69772 грн.)

Разом з тим, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2014 року зазначено, що оскільки судами не було розмежовано оспорюване донарахування за окремими епізодами, що виключає можливість відокремити правомірне донарахування від незаконного для визначення законної частини оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для усунення зазначеного недоліку.

Частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

17 грудня 2014 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) контролюючим органом подано розрахунок штрафних фінансових санкцій за окремими епізодами.

Дослідивши який, судом встановлено, що загальна сума донарахованого податку 193977,00 грн., в тому числі:

загальна суму донарахованого податку:

- відрядження працівників – 16574,00 грн.

- внески до профсоюзної організації – 117382,00 грн.

- представницькі витрати – 4732,00 грн.

- витрати не підтверджені документами – 55290,00 грн.

загальна сума нарахованих штрафних санкцій:

- відрядження працівників – 8017,00 грн.

- внески до профсоюзної організації – 53074,00 грн.

- представницькі витрати – 1893,00 грн.

- витрати не підтверджені документами – 27645,00 грн.

Враховуючи вище встановлені обставини та з огляду на висновки Вищого адміністративного суду України, спірне податкове повідомлення – рішення не підлягає скасування в частині донарахування податку та штрафних санкцій за включення позивачем до валових витрат відрахувань понад розмір, установлений 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у розмірі 117 382,00 (розмір донарахованого податку) + 53074,00 грн. (розмір донарахованих штрафних санкцій) = 170456,00 грн.

В іншій частині податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 27 грудня 2010 року № 0011032304/0 підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві частково доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Казенного підприємства спеціального приладобування «Арсенал» підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Казенного підприємства спеціального приладобування «Арсенал» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 27 грудня 2010 року № 0011032304/0 в частині донарахованого податку у розмірі 76596,00 грн. та штрафних санкцій – 37555,00 грн.

3. В решті вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник