Постанова № 42441308, 13.11.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

13 листопада 2014 року Справа № 814/2876/14

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом Приватного підприємства «Крепеж Люкс Юг» (вул. Центральна, 2-А, с. Сливине, Миколаївський район, Миколаївська область, 57133)

до відповідачів: 1. Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001);

2 Миколаївського відділення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів (вул. Веселинівська, 50, м. Миколаїв, 54036)

про: визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішення від 12.08.2014 р. № 2728/10/14-29-10-05-10, податкового повідомлення-рішення від 10.07.2014 р. № 0001162200,

в с т а н о в и в:

Позивач, Приватне підприємство «Крепеж Люкс Юг», звернулося з адміністративним позовом про:

- визнання протиправними дій Миколаївського відділення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів (далі - відповідач 2, МВ Очаківської ОДПІ) по проведенню документальної перевірки протиправними;

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач 1, ГУ Міндоходів МО) від 12.08.2014 року № 2728/10/14-29-10-05-10 про результати розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення № 0001162200 від 10.07.2014 року про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 11 275,50 грн.;

- скасування податкового повідомлення-рішення № 0001162200 від 10.07.2014 року

про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 11 275,50 грн.

Заявою від 13.11.2014 року позивач зменшив позовні вимоги (арк. спр. 118).

У відповідності до ч. 1 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову.

Судом справа розглядається в обсязі зменшених позовних вимог, а саме: скасування податкового повідомлення-рішення № 0001162200 від 10.07.2014 року про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 11 275,50 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що реальність всіх господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується первинними документами, що оформлені відповідно до діючого законодавства. Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач, ГУ Міндоходів МО, надав заяву щодо закриття провадження в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач 1, ГУ Міндоходів МО) від 12.08.2014 року № 2728/10/14-29-10-05-10 про результати розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення № 0001162200 від 10.07.2014 року про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 11 275,50 грн. (арк. спр. 100). Ухвалою суду від 13.11.2014 року в задоволенні клопотання було відмовлено. МВ Очаківської ОДПІ проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та скасуванню не підлягає (арк. спр. 119 - 121).

Представники позивача та ГУ МІндоходів МО надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 116, 117). Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 128 КАС України.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 12.06.2014 року по 18.06.2014 року спеціалістами МВ Очаківської ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Крепеж Люкс Юг» з питань правомірності формування податкового кредиту та встановлення факту існування фінансово-господарських відносин з ТОВ «РЕКАР ТРАНС» (код ЄДРПОУ 38944302) за період з 01.12.2013 року по 31.12.2013 року.

Результати перевірки були оформлені Актом № 96/22-37279127 від 20.06.2014 року (арк. спр. 24 - 35, далі - Акт перевірки).

Висновками Акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПК України), в результаті чого було занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) за грудень 2013 року на загальну суму 7 517,00 грн.

На підставі Акту перевірки МВ Очаківської ОДПІ було оформлено та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення № 0001162200 від 10.07.2014 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7 517,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 758,50 грн.; разом - 11 275,50 грн. (арк. спр. 17).

Не погоджуючись з вищевказаним, позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення у судовому порядку.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону (п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У відповідності до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема,суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

Судом встановлено, що 1.12.2013 оку між позивачем та ТОВ «РЕКАР ТРАНС» було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 03/13 (арк. спр. 46 - 47).

Експедитор впродовж грудня 2013 року зробив перевезення товарів з головного підприємства, яке знаходиться у місті Миколаєві, до його філіалів.

Перевезення товарів підтверджується товарно-транспортними накладними № РТ 17/12 від 17.12.2013 року (арк. спр. 71), № РТ 02/12 від 02.12.2013 року (арк. спр. 72), № РТ 03/12 від 03.12.2014 року (арк. спр. 73), № РТ 04/12 від 04.12.2013 року (арк. спр. 74), № РТ 10/12 від 10.12.2013 року (арк. спр. 75), № РТ 18/121 від 18.12.2013 року (арк. спр. 76), № РТ 18/12 від 18.12.2013 року (арк. спр. 77) та № РТ 10/121 від 10.12.2013 року; актами наданя послуг № 3 від 02.12.2013 року (арк. спр. 62), № 4 від 03.12.2013 року (арк. спр. 63) № 5 від 04.12.2013 року (арк. спр. 64), № 6 від 10.12.2013 року (арк. спр. 65), № 7 від 10.12.2013 року (арк. спр. 66), № 9 від 17.12.2013 року (арк. спр. 67), № 11 від 18.12.2013 року (арк. спр. 68) та № 10 від 18.12.2013 року (арк. спр. 69); накладними на внутрішнє переміщення матеріалів № УКР00002093 від 02.12.2013 року (арк. спр. 79), № УКР00002100 від 03.12.2013 року (арк. спр. 80), № УКР00002109 від 04.12.2013 року (арк. спр. 81 - 82), № УКР00002198 від 10.12.2013 року (арк. спр. 83 - 84), № УКР00002112 від 10.12.2013 року (арк. спр. 85 - 86), № УКР0002201 від 17.12.2013 року (арк. спр. 87 - 88), № УКР00002272 від 18.12.2013 року (арк. спр. 89) та № УКР0002262 від 18.12.2013 року (арк. спр. 90), випискою банку, якою підтверджується здійснений безготівковий розрахунок за отриманні послуги (арк. спр. 49).

Одночасно з цим, позивачем на вказані операції оформлено податкові накладні № 18 від 18.12.2013 року на суму 6 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1 000,00 грн. (арк. спр. 54), № 1 від 02.12.2013 року на суму 5 700,00 грн.. в т.ч. ПДВ у розмірі 950,00 грн. (арк. спр. 55), № 17 від 18.12.2013 року на суму 6 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1 000,00 грн. (арк. спр. 56), № 16 від 17.12.2013 року на суму 5 700,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 950,00 грн. (арк. спр. 57), № 11 від 10.12.2013 року на суму 5 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 833,33 грн. (арк. спр. 58), № 10 від 10.12.2013 року на суму 5 700,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 950,00 грн. (арк. спр. 59), № 3 від 04.12.2013 року на суму 6 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1 000,00 грн. (арк. спр. 60) та № 2 від 03.12.2013 року на суму 5 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 833,33 грн. (арк. спр. 61).

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість.

Крім того, слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

На момент здійснення господарських операцій ТОВ «НДІКТ» було належним чином зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платник податку на додану вартість та відповідно мав свідоцтва платника податку на додану вартість.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Керуючись статтями 2, 71, 94, 128, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Миколаївського відділення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів № 000116220 від 10.07.2014 року про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 11 275,50 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих