Ухвала суду № 42439817, 20.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2015 рокусправа № 2а/0470/14874/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби, Публічного акціонерного товариства "Дніпрометиз"

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року

по справі № 2а/0470/14874/12 за адміністративним позовом Публічному акціонерному товариству "Дніпрометиз"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби,

третя особа на стороні відповідача, яка не завляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області

про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство "Дніпрометиз" звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, в якому просить: визнати протиправними щодо позивача дії відповідача по визначенню суми грошового зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000148812 від 21.03.2011 р. за платежем з податку на прибуток приватних підприємств (код 11021000) за основним платежем у розмірі 57 699 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14 424,63 грн., що разом становить 72 123,63 грн.; визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000148812 від 21.03.2011 р. та стягнути з Державного бюджету України через ГУДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача грошові кошти в сумі 72 123,63 грн.; визнати протиправними щодо позивача дії відповідача по визначенню суми грошового зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000138812 від 21.03.2011 р. за платежем з податку на прибуток іноземних юридичних осіб (код 11020500) в частині основного платежу в розмірі 172 969,35 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 43 242,33 грн., що разом становить 216 211,68 грн.; визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000138812 від 21.03.2011 р. в частині основного платежу в розмірі 172 969,35 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 43 242,33 грн. та стягнути з Державного бюджету України через ГУДСКУ у Дніпропетровській області на користь позивача грошові кошти в сумі 216 211,68 грн; визнати протиправними щодо позивача дії відповідача по застосуванню штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 1 грн. (код платежу 3021080900) згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000188812 від 21.03.2011 р.; визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000188812 від 21.03.2011 р. та стягнути з Державного бюджету України через ГУДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача грошові кошти в сумі 1 грн.; стягнути з Державного бюджету України через ГУДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача понесені останнім витрати по справі у вигляді судового збору в сумах 2 146 грн. та 32,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 02.03.2011 р. працівниками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську складено акт № 376/08-02/2-05393145 "Про результати планової виїзної перевірки відкритого акціонерного товариства "Дніпрометиз з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р." На підставі вказаного акту перевірки заступником начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську у відношенні до відкритого акціонерного товариства "Дніпрометиз /ДМВО/" було винесено податкові повідомлення-рішення: від 21.03.2011 р. за № 0000148812; від 21.03.2011 р. за № 0000138812; від 21.03.2011 р. за № 0000188812.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року даний позов задоволений частково.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, постанову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Також не погодившись з рішенням Дніпропетровського оружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року Публічне акціонерне товариство "Дніпрометиз" подало апеляційну скаргу, вважає що оскаржувана постанова є частково незаконною й необґрунтованою, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального й процесуального права у відношенні до тієї частини позовних вимог, в задоволені яких судом було відмовлено, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

В судовому засіданні представник відповідача та позивача апеляційні скарги підтримали, просять суд апеляційні скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську проведено планову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства "Дніпрометиз" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року пор 30.09.2010 року.

За результатам перевірки складено акт № 376/08-02/2-05393145 від 02.03.2011 року.

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на підставі акту прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.03.2011 року №0000138812 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в сумі 725 123,63 грн., № 0000148812 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 257 900,85 грн., № 0000188812 про визначення грошового зобов'язання у сумі 1 грн., у вигляді штрафу за порушення законодавства в сфері застосування РРО.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень - рішень стали висновки податкового органу, відображені в акті перевірки від 02.03.2011 року № 376/08-02/2-05393145, а саме: заниження Підприємством податку на прибуток, порушення п.5.1 пп. 5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, внаслідок укладання нікчемного правочину, порушення пп 7.4.1 пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; порушення п.4.3. ст.. 4, пп. 7.3.6 п. 7.3 ст.7 «Про податок на додану вартість», внаслідок чого сума податкових зобов'язань ВАТ «Дніпрометиз» завищена на 399 грн.; порушення пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 «Про податок на додану вартість» на 875 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому колегія зазначає, що поняття валових витрат для цілей оподаткування не виключає наявність збитку як результату фінансової діяльності за звітний період. Адже з нормативного визначення господарської діяльності випливає, що економічна обґрунтованість витрат у межах підприємництва визначається не фактичним отриманням доходу в конкретному податковому періоді, а спрямуванням таких витрат на одержання доходів.

Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем валових витрат по операціях по яким минув строк позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою.

Пунктом 1.25 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що зокрема безнадійною заборгованістю є заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валового доходу платника включаються, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Таким чином, суми простроченої кредиторської заборгованості по яким минув строк позовної давності повинні бути включені платником податку до складу валового доходу того звітного періоду, в якому закінчився строк позовної давності.

Посилання відповідача на те, що крім збільшення сум валового доходу на суми кредиторської заборгованості по операціям з переліченими контрагентами, по яких минув строк позовної давності, позивач повинен зменшити валові витрати на суми по операціям з названими контрагентами, що здійснювалися у минулих періодах, як таких що не пов'язані з господарською діяльністю позивача, обґрунтовано не взято судами до уваги, оскільки Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено обов'язку платника податку зменшувати валові витрати на вартість товарів (робіт, послуг), включених до валових витрат за правилом першої події, у разі несплати таких товарів (робіт, послуг) протягом строку позовної давності.

Щодо висновку податкового органу про формування валових витрат за операціями з ТОВ «Арт Вікторія», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач, заперечуючи право позивача на формування валових витрат за цими господарськими операціями, посилається на нікчемність укладеного з ТОВ «Арт Вікторія» договору.

Однак, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод.

Доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є також безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановленазаконом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Посилання податкового органу на відсутність матеріально - технічної бази у контрагента позивача є також безпідставним, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеною угодою або порушення позивачем правил оподаткування. Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а тому порушення правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентом не є підставою для не включення позивачем до валових витрат, витрат понесених ним у зв'язку із веденням господарської діяльності, чи включення до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних товарів, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Щодо заниження валових витрат на суму заборгованості, погашеної в межах врегулювання сумнівної заборгованості, слід зазначити.

Відповідно до п.п. «б» п.п. 12.1.5. п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Якщо у наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує валові витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Системний аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості має на меті привести у відповідність сформовані платником податку (покупцем) валові витрати та валові доходи у випадку, коли у такого покупця виникає така заборгованість, для визначення об'єкту оподаткування - прибутку, який відповідно до п. 3.1 цього Законувизначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цьогоЗакону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Тому, у разі, коли валові витрати на дату фактичного отримання платником податку результатів робіт платником податку (покупцем) не формувались, то при виникненні в нього непогашеної заборгованості (її частини), визнаної судом, у такого платника податку не виникає обов'язку збільшити валові доходи на суму такої непогашеної заборгованості (її частини), за правилом п.п. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У протилежному випадку збільшення валових доходів на суму, яка раніше не була віднесена до валових витрат, призведе до безпідставного завищення об'єкту оподаткування платника податку (покупця) внаслідок заниження валових витрат.

Валові доходи по операціям з врегулювання сумнівної заборгованості по рядку 02.3 податкової декларації позивача відображено у декларації за 2009 рік, хоча оплата на користь постачальника в сумі 6 448,0 грн. проведена згідно платіжного доручення від 25.04.2010 р. № 2488, тобто у 2010 році.

При винесенні податкового повідомлення рішення від 21.03.2011 року № 0000148812 відповідач не мав права включати до нього як підставу для визначення суми грошового зобов'язання такі порушення податкового законодавства позивачем, які не встановлюють обов'язку позивача сплатити суму грошового зобов'язання або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку щодо неправомірності дій відповідача.

Щодо порушення вимог п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР слід зазначити.

За висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР полягало в тому, що позивач при перерахуванні 13.04.2010 р. на рахунок нерезидента ДП "ЦСБП", Литовська Республіка валютних коштів за виконані за контрактом від 24.07.2009 р. № 09-07-3116L-ес/1069/09 роботи в сумі 1 207,28 євро (13 000,17 грн.) повинен був утримати й сплатити до бюджету податок з такого доходу нерезидента в сумі 1 950,03 грн., тобто за ставкою 15 %, оскільки ним не було надано до перевірки довідку, яка підтверджує, що ДП "ЦСБП" є резидентом країни, з якою Україною укладено міжнародний договір про уникнення подвійного податкування.

Пунктом 13.1 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею, але у пп. "й" цього пункту цієї статті встановлено виключення: за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Для віднесення певного виду робіт (послуг) нерезидента до господарської діяльності вказані роботи (послуги) мають відповідати вимогам п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", тобто виконуватись (надаватись) на території України систематично, рівномірно, через певні проміжки часу, тобто відповідати ознаці регулярності, тривати весь час, а не тимчасово, тобто бути постійними, становити суть діяльності або бути важливою, значимою частиною діяльності нерезидента, тобто бути суттєвими.

Виконані ж нерезидентом ДП "ЦСБП", Литовська Республіка на користь позивача сертифікаційні роботи за контрактом від 24.07.2009 р. № 09-07-3116L.-ЄС/1069/09 не відповідають зазначеним вище характеристикам, а тому одержані від таких робіт доходи не підлягають оподаткуванню у порядку, визначеному ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, відповідно до п. 1 ст. 7 Конвенції між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (підписана 23.09.1996 р., ратифікована 09.12.1997 р. згідно з законом України від 09.12.1997 р. № 704/97-ВР, набрала чинності для України 25.12.1997 р.) прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво; якщо підприємство здійснює комерційну діяльність, як зазначено вище, прибуток підприємства може оподатковуватися в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

ДП "ЦСБП", Литовська Республіка як нерезидент комерційної діяльності на території України не здійснює, представництв на її території не створювала, тож доходи цього нерезидента у зв'язку з виконанням робіт для позивача за контрактом від 24.07.2009 р. № 09-07-3116L-ес/1069/09 не можуть бути оподатковані в Україні.

Додатковим підтвердженням того, що позивачем було здійснено оплату за сертифікаційні роботи нерезиденту ДП "ЦСБП", Литовська Республіка саме у вигляді виручки, є той факт, що позивач відобразив у декларації з ПДВ ці виплати як виручку нерезидентів, нарахувавши на них ПДВ.

Також, відповідно до п. 1 ст. 7 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал (підписана 30.10.2000 р., ратифікована 10.01.2002 р. згідно з Законом України від 10.01.2002 р. №2929-ІІІ, набрала чинності для України 26.02.2002 р.) прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво; якщо ж підприємство здійснює підприємницьку діяльність, як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно тієї частини, яка відноситься до цього постійного представництва.

Фірма "М.F.L. SA", Швейцарія як нерезидент комерційної діяльності на території України не здійснює, представництв на її території не створювала, тож доходи цього нерезидента у зв'язку з виконанням робіт для позивача за контрактом від 31.07.2008 р. № 1345/08 не можуть бути оподатковані в Україні.

Додатковим підтвердженням того, що позивачем було здійснено оплату за шеф-монтажні, пусконалагоджувальні роботи та тестові випробування обладнання нерезиденту фірмі "М.F.L. SA", Швейцарія саме у вигляді виручки, є той факт, що позивач відобразив у декларації з ПДВ ці виплати як виручку нерезидентів, нарахувавши на них ПДВ.

Щодо вимог апеляційної скарги позивача, колегія зазначає, що у апеляційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав для скасування чи зміни судового рішення.

Твердження позивача, що відмова в задоволенні вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішеня, яким визначено грошове зобов'язання в наслідок застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 грн. є помилковою, спростовуються наступним.

Підставою визначення грошового зобов'язання у вищевказаному податковому повідомленні-рішенні відповідачем було заявлено встановлене актом перевірки порушення позивачем п. 1 ст. 3 та п. 1 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

В акті перевірки відповідачем зазначено, що для проведення розрахунків із споживачами позивачем у відповідача зареєстровано реєстратор розрахункових операцій (РРО), книги обліку розрахункових операцій до РРО та розрахункові книжки. На момент перевірки позивач використовував РРО Міні 500.02 МЕ (заводський номер ПБ 57144810, реєстраційний номер 0402005814), що розташований в приміщенні каси підприємства, яка знаходиться у приміщенні заводоуправління за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Газети "Правда", 20.

Посилаючись на п. 12 ст. 9 Закону про РРО, ДПАУ стверджує, що РРО не використовується тільки в місці отримання покупцями товару. А от у місці проведення готівкових розрахунків застосування РРО є обов'язковим.

У розумінні ст. 2 цього Закону місцем проведення розрахунків вважається місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Відповідно до п. 12 ст. 9 Закону України №1776-ІІІ реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

З огляду на викладене, колегія вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо порушення з боку ВАТ "Дніпрометиз" вимог п.1 ст.3 та п.1 ст.9 Закону №265 при здійсненні реалізації продукції не власного виробництва за готівкові кошти без застосування РРО.

В частині доводів позивача колегія суддів враховує, що згідно приписів чинного законодавства в момент реалізації товарів суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити облік вказаних товарів за місцем їх реалізації, підтвердженням чого слід вважати наявність первинних документів (прихідних накладних і накладних внутрішнього переміщення тощо) в місці реалізації товарів.

Під час судового розгляду сторонами не спростовано факту відсутності в місці реалізації та зберігання товарів первинних документів щодо придбання або внутрішнього переміщення товарів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає правомірним визначення позивачеві на підставі п. 1 ст. 17 Закону України України № 1776-ІІІ фінансових санкцій за не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій.

З урахуванням наведеного, у суду не було підстав повністю задовольняти позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про визначення штрафу

Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, судом першої інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі не вбачається.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку чим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби, Публічного акціонерного товариства "Дніпрометиз" - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року по справі № 2а/0470/14874/12-залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст ухвали виготовлено 22.01 2015 року.

Головуючий: Н.А. Олефіренко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова