Рішення № 42429213, 14.01.2015, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/12185/14ц

Провадження № 2/201/3027/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2015 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі:

головуючого судді - Браги А.В.,

при секретарі - Ляховій І.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу № 201/12185/14ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, -

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2014 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь грошову суму в розмірі 388636,24 гривень, в тому числі: 79720,00 гривень - грошові кошти, отримані на підставі боргової розписки від 02 серпня 2011 року; 7384,47 гривень - 3% за користування грошовими коштами за весь період прострочення; 10553,77 гривень - інфляційна складова (збитки, пов'язані з інфляцією за весь період прострочення); 290978,00 гривень зумовлена розпискою пеня за 1 рік прострочення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що у серпні 2011 року відповідач ОСОБА_4, з яким позивач та відповідач були знайомі та підтримували товариські стосунки, попросив ОСОБА_3 надати йому в борг грошову суму в розмірі 79720,00 гривень, пояснивши, що грошові кошти йому необхідні у зв'язку із сімейними проблемами для розвитку бізнесу, оскільки він є приватним підприємцем. Грошові кошти відповідачу були надані позивачем в різний час та кількома сумами, про що ним була 02 серпня 2011 року написана власноручно розписка, в якій відповідач обіцяв повернути позивачеві кошти до 12 серпня 2011 року. Відповідно до вказаної розписки відповідач позичив грошові кошти з терміном повернення до 12 серпня 2011 року та у разі несвоєчасного повернення грошових коштів, зобов'язався сплатити пеню з розрахунку 1 % від суми боргу за кожен день прострочення повернення цієї суми. В обумовлений строк відповідач в добровільному порядку грошові кошти не повернув. 14 квітня 2014 року позивач надіслав відповідачу листа з проханням повернути борг з врахуванням пені, зумовленої розпискою, однак відповідач дану вимогу позивача залишив без виконання, що і стало підставою для звернення до суду. Так, загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача, станом на 11 вересня 2014 року становить 388636,24 гривень і складається з: основна сума боргу - 79720,00 гривень; 3% річних від простроченої суми - 7384,47 гривень; інфляційна складова - 10553,77 гривень; пеня за період з 12 вересня 2013 року по 11 вересня 2014 року - 290978,00 гривень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити згідно обґрунтування викладеного в позові та доказів, наявних в матеріалах справи.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, в судовому засіданні пояснювала, що її довіритель фактично грошових коштів від позивача не отримував, родини сторін по справі мали спільний бізнес, а дана розписка мала на меті запобігти підприємницьким ризикам. Окрім того, як зазначила представник відповідача в судовому засіданні, ОСОБА_4 повернув позивачу приблизно півтора роки тому 30000,00 гривень в рахунок погашення боргу. Обумовлені грошові кошти на витрати у спільному бізнесі поверталися дружині позивача.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, вирішивши належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок всіх доказів у їх сукупності й оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному з'ясуванню всіх обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено в судому засіданні та підтверджено матеріалами справи, відповідно до розписки від 02 серпня 2011 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 79720,00 гривень, зі строком повернення до 12 серпня 2011 року. У разі несвоєчасного повернення боржник зобов'язався сплатити позичальнику пеню в розмірі 1% від отриманої суми за кожен день прострочки виконання зобов'язання (а.с. 10).

Також судом було встановлено, що 14 квітня 2011 року позивачем була складена та направлена на адресу відповідача вимога про повернення коштів, згідно якої позивач просив відповідача у місячний термін з дня отримання вимоги перерахувати йому на підставі боргової розписки грошову суму в розмірі 234376,80 гривень, з тому числі: 79720,00 гривень - грошові кошти, отримані на підставі боргової розписки від 02 серпня 2011 року; 6377,60 гривень - 3% річних за користування грошовими коштами за весь період прострочення; 3188,80 гривень - інфляційна складова (збитки, пов'язані інфляцією за період прострочення); 145090,40 гривень - зумовлена розпискою пеня за 6 місяців прострочення (а.с. 11 - 12).

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень вказаного вище кредитного договору, врегульовані нормами Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, щопозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Статтями 525 та 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язань.

Нормами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до п. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

А згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Нормою статті 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, грошові кошти, позичені відповідачем у її довірителя відповідно до розписки від 02 серпня 2011 року ОСОБА_4 повернуті не були. На підтвердження даного факту представник позивача надала на огляд суду оригінал боргової розписки від 02 серпня 2011 року, укладеної між ОСОБА_3 та відповідачем.

Виходячи з норм ст. 545 ЦК України, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 58 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Статтею 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Як пояснила в судовому засіданні представник відповідача, її довіритель фактично грошових коштів від позивача не отримував, родини сторін по справі мали спільний бізнес, а дана розписка мала на меті запобігти підприємницьким ризикам. Окрім того, як зазначила представник відповідача в судовому засіданні, ОСОБА_4 повернув позивачу приблизно півтора роки тому 30000,00 гривень в рахунок погашення боргу. Обумовлені грошові кошти на витрати у спільному бізнесі поверталися дружині позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Так, в судовому засіданні представник відповідача визнала факт укладення боргової розписки між позивачем та відповідачем, з огляду на що, вказаний факт доказуванню не підлягає.

Суд критично ставиться до пояснень представника відповідача з приводу того, що ОСОБА_4 фактично грошових коштів за розпискою від 02 серпня 2011 року не отримував, оскільки останньою не було надано суду доказів визнання даної розписки судом недійсною. Окрім того, представник відповідача наполягала на тому, що її довірителем було повернуто дружині позивача частину грошових коштів у розмірі 30000,00 гривень.

В супереч вимогам ст. 60 ЦПК України стороною відповідача не було надано суду жодних доказів на підтвердження факту повернення відповідачем позичених ним грошових коштів (або їх частини) у відповідності до розписки від 02 серпня 2011 року.

Так, відповідач має перед позивачем непогашену заборгованість за борговою розпискою від 02 серпня 2011 року на загальну суму 388636,24 гривень, з яких:

79720,00 гривень - грошові кошти, отримані на підставі боргової розписки від 02 серпня 2011 року.

7384,47 гривень - 3 % річних за користування коштами за весь період прострочення (з 12 серпня 2011 року по 11 вересня 2014 року).

Розрахунок 3% річних:

79720,00 гривень (сума боргу) х 3% (процентна ставка) / 100% / 365 днів х 1127 (кількість днів) = 7384,47 гривень.

10553,77 гривень - інфляційна складова (збитки, пов'язані з інфляцією за весь період прострочення.

Розрахунок інфляційних збитків:

79720,00 гривень (сума боргу) х 113,239 (індекс інфляції) / 100% - 79720,00 гривень (сума боргу) =10553,77 гривень.

290 978,00 гривень - обумовлена розпискою пеня за 1 рік прострочення.

Розрахунок пені:

79720,00 гривень (сума боргу) х 1% / 100 % х 365 = 290978,00 гривень.

Загальна сума заборгованості становить:

79720,00 гривень + 7384,47 гривень + 10553,77 гривень + 290978,00 гривень = 388636,24 гривень.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Отже, установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд фактично позбавлений у можливості її зменшення, з урахуванням відсутності відповідного клопотання сторони відповідача.

К контексті спірних правовідносин, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Під час судового розгляду справи, стороною відповідача було заявлено клопотання про застосування судом строку позовної давності на заявлені позивачем вимоги, в задоволенні якого судом було відмовлено з наступних підстав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 257 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що кінцевим строком повернення грошових коштів по борговій розписці від 02 серпня 2011 року є - 12 серпня 2011 року.

05 серпня 2014 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості.

08 серпня 2014 року, у зв'язку із порушенням позивачем при складенні та оформленні позовної заяви вимог ст. 119 ЦПК України, судом була винесена ухвала про залишення позовної заяви без руху та надано позивачеві відповідний строк для усунення вказаних в ухвалі суду недоліків.

28 серпня 2014 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості було повернуто позивачу.

З викладеного вбачається, що позивач звернувся до суду з відповідним позовом до відповідача в межах трирічного строку, проте за ухвалою цього ж суду його позовна заява була повернута останньому з правом повторного звернення при усуненні виявлених судом недоліків.

Відповідно до ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Разом з позовною заявою ОСОБА_3 було подано до суду обумовлену вище заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом та доказами, на підтвердження поважності причини його пропуску.

З метою недопущення порушення прав сторони на судовий захист, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про можливість поновлення строку позовної давності та визнання причин його пропуску поважними, з огляду на що клопотання позивача про застосування обумовленого вище строку задоволенню не підлягає.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов наступного висновку.

Оригінали боргової розписки знаходиться у позивача (був оглянутий судом в судовому засіданні), будь-яких інших розписок про повернення відповідачем грошових коштів, написаних позивачем, суду надано не було, у зв'язку з чим суд не знаходить жодних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, вирішуючи питання щодо позовних вимог ОСОБА_3, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладання між сторонами боргової розписки від 02 серпня 2011 року на суму 79720,00 гривень з кінцевим терміном повернення - 12 серпня 2011 року та можливістю застосування пені у розмірі 1% від отриманої суми позики за кожен день прострочки виконання зобов'язання, а також встановлено факт невиконання відповідачем, на відміну від позивача, своїх зобов'язань за даним договором позики, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне судові витрати у справі розподілити пропорційно задоволеним позовним вимогам, стягнувши з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3 654,00 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 192, 257, 261, 267, 526, 625, 1047, 1048 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 31, 57, 60 - 61, 73, 88, 128, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_3 строк на звернення до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 388 636, 24 гривень, де: 79 720, 00 гривень, - грошові кошти, отримані за бороговою розписокю від 02 серпня 2011 року; 7 384, 47 гривень, - 3% за користування грошовими коштами; 10 553, 77 гривень, - інфляційні витрати; 290 978, 00 гривень - пеня за період з 12 вересня 2013 року по 11 вересня 2014 року.

Судові витрати у справі, що складаються з державного мита, який був сплачений позивачем при зверненні з позовом до суду у сумі 3 654, 00 гривень стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя : А.В. Брага