Постанова № 42424728, 21.01.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа № 906/1592/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Саврій В.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача: Галуза Л.О. (довіреність №31 від 19.03.2014 року)

відповідача 1: не з'явився

відповідача 2: Кравченко Р.М. (довіреність №б/н від 18.09.2014 року)

третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на рішення господарського суду Житомирської області від 13.10.2014 року у справі № 906/1592/13 (суддя Машевська О.П.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

до Коростенської райдержадміністрації (відповідач 1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" (відповідач 2)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Горщиківської сільської ради Коростенського району Житомирської області

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області (суддя Машевська О.П.) від 13 жовтня 2014 року у справі №906/1592/13 у позові Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (надалі - позивач) до Коростенської райдержадміністрації (надалі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Омелянівський кар'єр» (надалі - відповідач 2), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Горщиківської сільської ради Коростенського району Житомирської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовлено /т.3, а.с. 110-117/.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що позивач - ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» доводить, що оскільки майно (під'їзні залізничні колії) є нерухомим майном та фактично існує в натурі, набуте у 2001 році, то право власності підлягало державній реєстрації. Судом встановлено, що право власності на майно (під'їзні залізничні колії) за позивачем зареєстроване не було. ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» свій титул власника майна (під'їзної залізничної колії) не підтвердив жодним документом. Крім того, рішенням господарського суду Житомирської області від 21.05.2014 року у справі №906/798/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 року, визнано за ТОВ "Омелянівський кар'єр" право власності на майно, яке знаходиться на земельній ділянці, орендованій згідно Договору оренди. ТОВ "Омелянівський кар'єр" як гірничодобувне підприємство мало право набути в оренду земельну ділянку державної власності, зайняту залізничною під'їзною колією в межах категорії "землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, іншого призначення".

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення господарського суду Житомирської області і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» задовольнити в повному обсязі /т.3, а.с. 122-125/. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального права. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції в порушення статті 82 ГПК України не надав належну оцінку Акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного фонду апелянта від 30.10.2001 року (додаток до наказу №746 Мінтрансу України) під час корпоратизації та не перевірив на підставі яких документів здійснювалася ця передача; майно апелянта є загальнодержавною власністю і належить до єдиної транспортної системи, а тому використання даної землі на умовах оренди є безпідставним; за відсутності згоди орендодавця, у даному випадку Коростенської РДА, передати земельну ділянку в оренду, що оформлено відповідним розпорядженням, також за відсутності умов використання земель залізничного транспорту та їх цільового призначення, спірний договір не відповідає статтям 4, 6 Закону України «Про оренду землі», статті 124 Земельного кодексу України, що у свою чергу тягне за собою визнання його недійсним, відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі»; з урахуванням того, що відповідачу 1 та відповідачу 2 було відомо про розташування на зазначеній земельній ділянці державних об'єктів нерухомості єдиної транспортної системи України, договір оренди земельної ділянки від 24.12.2007 року порушує публічний порядок та суперечить положенням Цивільного, Господарського кодексів України, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам; беззаперечним доказом передачі майна є Наказ Міністерства транспорту України від 30.10.2011 року №746 за актом передачі нерухомого майна ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» 30.10.2001 року було передано до статутного фонду майно, яке розташоване саме на спірній земельній ділянці; господарським судом залишено поза увагою обставини відміни розпорядження голови РДА від 24.12.2007 року №584 «Про надання в користування земельної ділянки ТОВ «Омелянівський кар'єр» розпорядженням голови Коростенської РДА від 13.02.2009 року №96 «Про відміну розпорядження голови Коростенської РДА від 24.12.2007 року №584».

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2014 року у справі №906/1592/13 поновлено строк на апеляційне оскарження, прийнято до провадження апеляційну скаргу позивача та призначено дату судового засідання на 04 грудня 2014 року /т.3, а.с. 120-121/.

26 листопада 2014 року представником ТОВ "Омелянівський кар'єр" подано через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. №24808/14) з проханням доручити проведення відеоконференції господарському суду м. Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В).

Судові засідання 05 грудня 2014 року, 18 грудня 2014 року та 21 січня 2014 року проводилися в режимі відео конференції з господарським судом м.Києва за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю «Омелянівський кар'єр».

Від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Омелянівський кар'єр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін /т.3, а.с.167-171/. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що приймаючи рішення суд першої інстанції врахував обставини, встановлені рішеннями суду у господарських справах №906/798/13, №906/871/13, що є в матеріалах справи. Оскаржуваний Договір оренди містить необхідні умови та передбачає, що земельні ділянки передаються для добувної промисловості (промислова розробка Березівського родовища граніту) (пункт 5.1. Договору оренди земельної ділянки), цільове призначення земельних ділянок - землі несількогосподарського призначення (землі промисловості Горщиківської сільської ради) та був укладений на підставі відповідного розпорядження голови Коростенської РДА від 24.12.2007 року №584.

Відповідач 1 своїм правом, передбаченим статтею 96 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача та відповідача 2 повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представник відповідача 1 та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином /а.с. 211-212/.

Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача 1 та третьої особи за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Крім того, відповідно до пункту 5 ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2014 року сторонам роз'яснювалося, що неявка їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" створено відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 30.10.2001 року № 746 шляхом перетворення ДП "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" у ВАТ в порядку, передбаченому Указом Президента України від 15 червня 1993 року № 210 "Про корпоратизацію підприємств".

У 2001 році згідно Акту передачі нерухомого майна від 30.10.2001 року, додаток до наказу Міністерства транспорту України № 746, засновником було передано до статутного фонду ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" майно, у тому числі, стрілочна будка "Омелянівка" (в акті №731, інвентарний номер 10), будка вагової вантажів "Омелянівка" (в акті №732, інвентарний номер 11), залізнична колія 3,5 км (в акті №743, інвентарний номер 26) /т.1, а.с. 20 -23/.

З 26.04.2011 року засновником, єдиним акціонером та вищим органом управління ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" є держава в особі Міністерства інфраструктури України відповідно до Указу Президента України від 03.12.2010 року №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", що є правонаступником Міністерства транспорту та зв'язку України, яке відповідно до Указу Президента України від 16.07.2004 року № 811/2004 "Про утворення Міністерства транспорту та зв'язку України" є правонаступником Міністерства транспорту України /т.1, а.с. 14-19/.

Розпорядженням голови Коростенської РДА від 22.10.2008 року №665 ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками, на яких розташовані під'їзні залізничні колії до ТОВ "Омелянівський кар'єр" (довжина 3,5 км) та до Коростень-Щорсівського кар'єроуправління (довжина 2,0 км) /т.1, а.с. 24/.

Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж та складання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" площею 2,1493 га, на якій розміщена під'їзна залізнична колія довжиною 3,14 км до ТОВ "Омелянівський кар'єр" на території Горщиківської сільської ради (за межами населених пунктів) було розроблено НВПБО ТОВ "Будпластик", однак у встановленому порядку не затверджено /т.1, а.с. 121 -139/.

Судами встановлено, що розпорядженням голови Коростенської РДА від 22.01.2007 року №27 надано дозвіл ТОВ "Омелянівський кар'єр" на виготовлення технічної документації по встановленню меж у натурі (на місцевості) земельної ділянки для промислової розробки Березівського родовища граніту, розташованого на території Горщиківської сільської ради, в зв'язку зі зміною організаційно-правової форми товариства (надалі - Технічна документація) /т.1, а.с. 115/.

Технічну документацію розроблено відповідачу 2 Житомирською регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру" /т.2, а.с. 105-130/.

Розпорядженням голови Коростенської РДА від 24.12.2007 року №584 затверджено Технічну документацію та надано земельну ділянку площею 94,6477 га. в оренду строком на 49 років ТОВ "Омелянівський кар'єр" для добувної промисловості за рахунок земель Горщиківської сільської ради /т.1, а.с. 114/.

24 грудня 2007 року між Коростенською РДА як орендодавцем та ТОВ "Омелянівський кар'єр" як орендарем було укладено Договір оренди земельної ділянки, згідно якого в строкове платне користування передано земельні ділянки несільськогосподарського призначення, які розташовані на території Горщиківської сільської ради Коростенського району поза межами населених пунктів ( надалі - Договір оренди) /а.с. 44-48/.

Згідно пункту 2.1 Договору оренди в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 94,6477 га., в тому числі ділянка №1 кадастровий номер 1822381200090000013 - 0,1063 га. залізничне полотно, ділянка №2 кадастровий номер 1822381200040000002 - 5,7140 га. відвал, ділянка №3 кадастровий номер 1822381200090000014 - 88,82,8274 га. забудовані землі.

Згідно пункту 2.2 Договору оренди на земельних ділянках знаходяться об'єкти нерухомого майна під виробничими спорудами та будівлями - 88,9340 га.

Згідно пункту 3.1 Договору оренди договір укладено на 49 років.

Згідно пункту 5.1 Договору оренди земельні ділянки передаються в оренду для добувної промисловості (промислова розробка Березівського родовища гранітів).

Згідно пункту 5.2 Договору оренди цільове призначення земельних ділянок: землі промисловості Горщиківської сільської ради.

Згідно пункту 5.3 Договору оренди забороняється зміна цільового призначення.

Згідно пункту 6.1 Договору оренди передача земельних ділянок в оренду здійснена з розробленням технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості).

Згідно пункту 8.1 Договору оренди на орендовані земельні ділянки права третіх осіб не встановлено.

Договір оренди зареєстровано у Коростенському райвідділі Житомирської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.12.2007 року за №040721000005 від 26.12.2007 року /т.1, а.с. 48/.

За актом приймання-передачі земель в оренду від 26.12.2007 року Коростенська РДА передала, а ТОВ "Омелянівський кар'єр" прийняв орендовані земельні ділянки /т.1, а.с. 49/.

14 жовтня 2009 року між Коростенською РДА та ТОВ "Омелянівський кар'єр" було укладено додаткову угоду до Договору оренди в частині пунктів 2.4 та 4 щодо нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок та нового розміру орендної плати за них /т.1, а.с. 52-53/.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Позивач своє право на позов у спірних земельних відносинах обґрунтовує, серед іншого, статтями 328, 329, частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу та частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України, в силу яких вважає себе одночасно власником будівель та споруд (під'їзних залізничних колій) та особою, якій належить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, як такою, що належить до земель залізничного транспорту.

Право на звернення до суду як складова права на судовий захист гарантується статтею 55 Конституції України та пов'язується з переконанням самої особи про наявність порушень її прав, свобод або інтересів і бажанням звернутися до суду (абз.2 пункту 6.2 Рішення Конституційного Суду від 13.12.2011 року №17-рп/2011).

Конституційний Суд України у Рішенні від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів наголосив, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (абз.2 пункту 3.3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 грудня 2009 року у справі №1-46/2009 (справа про переважне право наймача на придбання військового майна).

За змістом статті 4 цього Кодексу земельні відносини є цивільними. Тому господарський суд виходить з того, що згідно статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як додатково роз'яснюється у пункті 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004.

За тими самими критеріями судом оцінюється інтерес позивача у справі, як зацікавленої особи набути право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Захист цивільних прав та інтересів в судовому порядку здійснюється у спосіб, визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, іншим законом та договором.

Спосіб захисту цивільних прав та інтересів визначає предмет позову, який характеризує позов з точки зору того, що конкретно вимагає, чого домагається позивач.

Іншим необхідним елементом позову є його підстава - фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, зокрема, йдеться про юридичні факти матеріально - правового характеру, що визначаються нормами матеріального права та які зумовлюють виникнення, зміну та припинення спірних правовідносин, а також інші доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність зазначених юридичних фактів.

Предмет та підстава позову, як його необхідні елементи, перебувають між собою в тісному зв'язку, оскільки сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу для захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності в них конкретного цивільного права і обов'язку.

Окрім того, підстава позову має не тільки фактичну, а й правову основу, оскільки юридичні факти, які складають підставу позову, визначаються нормами цивільного й інших галузей права.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, що належать до державної власності.

Згідно частини 2 статті 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Згідно Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації як майновий комплекс підприємств залізничного транспорту з його інфраструктурою на території України.

Згідно статті 1 Закону України "Про залізничний транспорт" промисловий залізничний транспорт - транспортно-технологічний комплекс, який забезпечує системне переміщення вантажів у процесі виробництва (між виробництвами, виробничими циклами, окремими операціями або підприємствами в цілому) та взаємодію із залізничним транспортом загального користування і не належить до нього.

ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" відноситься до підприємств промислового залізничного транспорту.

Враховуючи вищевикладе, ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" має право набувати земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування як землі транспорту.

Відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про транспорт", до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Статтею 67 Земельного кодексу України передбачено, що до земель транспорту належать землі, надані, зокрема, підприємствам залізничного транспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

В свою чергу, згідно статті 1 Закону України "Про залізничний транспорт" під'їзні колії - залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Статтею 21 цього Закону передбачено, що відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами.

Пунктом 64 Статуту залізниць України передбачено, що до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності (далі - підприємство). Під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Відповідно до вимог статті 67 Статуту залізниць України, на кожну залізничну під'їзну колію складається масштабний план з нанесенням на нього розташування вантажних фронтів і механізмів, а також технічний паспорт, поздовжній профіль і креслення споруд.

Пунктом 1.5. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644 передбачено, що власник колій має технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд.

Згідно з пунктом 3 Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 31.08.2005 року №507,під'їзні колії - колії, призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій, установ, зв'язані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і належать залізниці чи підприємству, організації, установі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, під'їзні залізничні колії можуть належати підприємствам всіх форм власності: державної, комунальної та приватної.

В свою чергу, право оренди земельної ділянки є одним із речових прав на землю державної форми власності та здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (частина 7 статті 93, частина 1 статті 124 Земельного кодексу України, стаття 2, частина 1 статті 6 та 16 Закону України "Про оренду землі").

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, в тому числі, на умовах оренди, також провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів (стаття 18 Кодексу України «Про надра» від 27.07.1994 року № 132/94-ВР).

У зв'язку з цим, колегія суддів приймає також до уваги, що за змістом частини 4 статті 66 Земельного кодексу України земельні ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами є підвидом категорії земель "землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, іншого призначення", однак із власним цільовим призначенням (стаття 1 Закон України "Про землеустрій" від 22.05.2003 року № 858-IV).

Такі земельні ділянки завжди розташовуються в межах земель інших категорій, оскільки призначені для користування надрами - частиною земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (стаття 1 Кодексу України "Про надра).

Тому для потреб, пов'язаних з користуванням надрами може бути надана земельна ділянка із земель будь - якої категорії за основним цільовим призначенням, в тому числі, земельна ділянка в межах однієї категорії "землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, іншого призначення", якщо вона придатна для потреб, пов'язаних з користуванням надрами.

Оскільки земельні ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами за основним цільовим призначенням належать до земель промисловості, то згідно частини 1 статті 66 Земельного кодексу України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд, зокрема, гірничодобувних підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Отже, для потреб гірничодобувних підприємств враховуються земельні ділянки зайняті також під'їзними шляхами, зокрема, залізничними під'їзними коліями.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що ТОВ "Омелянівський кар'єр" як гірничодобувне підприємство мало право набути в оренду земельну ділянку державної власності, зайняту залізничною під'їзною колією в межах категорії "землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, іншого призначення".

Передача земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, в тому числі, на умовах оренди, завжди зумовлює зміну цільового призначення тих земель, за рахунок яких надається. При цьому, зміна цільового призначається таких земель відбувається не тільки із категорії в категорію, але і в межах однієї категорії (частина 1 статті 19, частина 2 статті 20 Земельного кодексу України).

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою (частина 2 статті 20 Земельного кодексу України).

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, що до отримання спірних земельних ділянок в оренду, останні в загальній площі 76,3336 га. згідно Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЖТ №001633 від 01.10.2001 року належали ВАТ "Омелянівський кар'єр" на праві постійного користування, як землі для видобутку та переробки каменю, що були надані рішенням 19 сесії Горщиківської сільської ради від 12.09.2001 року /т.1, а.с. 139-140/.

Згідно технічної документації по встановленню зовнішніх меж землекористування і виготовленню державного акта на право постійного користування землею ВАТ "Омелянівський кар'єр" загальною площею 76,3336 га. Горщиківської сільської ради у постійне користування надана земельна ділянка № 1 загальною площею 0,1015 га., зайнята під'їзною колією /т.3, а.с. 55/.

Згідно статті 68 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-XII землями промисловості визнавались землі, надані для розміщення і експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд, зокрема, гірничодобувних, підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будинків, інших споруд.

З 01.01.2002 року набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 року № 2768-III (далі - ЗК України 2001року), за приписами статті 92 якого товариство не могло мати на праві постійного землекористування земельну ділянку площею 76,3336 га. для видобутку та переробки каменю, у зв'язку з чим, пункт 6 Розділу Х "Перехідні положення" цього Кодексу зобов'язував юридичних осіб, які мали у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не могли мати їх на такому праві, до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

В подальшому пункт 6 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року втратив чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення від 22 вересня 2005 року 5-рп/2005 у справі 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками).

Судами обох інстанцій встановлено, що до дати прийняття Конституційним судом України цього рішення, товариство не переоформило право постійного користування вище зазначеної земельної ділянки на право її оренди.

В свою чергу, визнаючи такими, що не відповідали Конституції України положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року №563-ХII та пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, Конституційний Суд України дійшов, серед іншого, наступних висновків: юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою; у пункті 6 Перехідних положень Кодексу йдеться про переоформлення права власності або оренди юридичними особами; переоформлення має два значення: повторити оформлення і оформити заново, за новими правилами; підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт; Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки; право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені).

З врахуванням викладеного, судами встановлено, що ТОВ «Омелянівський кар'єр» до набуття спірних земельних ділянок в оренду вважався їх належним землекористувачем.

Місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що на дату прийняття головою Коростенської РДА розпорядження від 24.12.2007 року №584 спірні земельні ділянки вже належали до земель, наданих для користування надрами, тому були відсутні підстави для прийняття рішення про зміну їх цільового призначення в межах однієї категорії "землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, іншого призначення", тим більше, що останні офіційно до земель транспорту не належали. Відтак доводи скаржника про порушення Коростенською РДА вимог статей 19 та 20 Земельного кодексу України судами визнаються необґрунтованими.

Судом першої інстанції правомірно відхилено доводи позивача про те, що спірний Договір оренди укладено без згоди орендодавця Коростенської РДА, оскільки розпорядженням голови Коростенської РДА від 13.02.2009 року № 96 було відмінено розпорядження голови Коростенської РДА від 24.12.2007 року №584 про затвердження Технічної документації, з огляду на наступне.

В абз.2 пункту 2.24 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що оскільки договір оренди укладається на виконання, зокрема, рішення органу виконавчої влади, то без скасування такого рішення у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідного органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Судами також встановлено, що спір про недійсність Договору оренди з підстав відсутності у Коростенської РДА повноважень розглядався господарським судом Житомирської області у справі №2/70-Д .

У постанові від 19.12.2010 року у справі №2/70-Д, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що відміняючи власне розпорядження голова Коростенської РДА в порушення вимог частини 8 статті 118 Конституції України та частини 2 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" вийшов за межі своїх повноважень /т.1,а.с. 94-97/.

Згідно частини 8 статті 118 Конституції України рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Згідно частини 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Оскільки розпорядження голови Коростенської РДА від 24.12.2007 року №584 у встановленому законом порядку не скасоване, останнє є чинним. Більше того, воно вважається таким, що вичерпало свою дію виконанням.

Відповідно до статті 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

З врахуванням вимог статті 4 ГПК України, господарським судом Житомирської області правомірно не застосовано при вирішенні цього спору розпорядження голови Коростенської РДА від 13.02.2009 року №96 /т.1, а.с. 116/, оскільки останнє не відповідає частині 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування , їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Скаржник вважає себе власником майна, що розміщується на спірній орендованій земельній ділянці, зокрема, власником під'їзної залізничної колії. Доводить, що право власності на це майно виникло з підстав, передбачених законом, зокрема, на підставі частини 1 статті 12 Закону України "Про господарські товариства", статті 85 Господарського кодексу України та статті 115 Цивільного кодексу України внаслідок його передачі засновником (державою) у власність як вклад до статутного капіталу у 2001 році.

До 01.01.2004 року право власності на нерухоме майно набувалось на підставах та в порядку, передбаченими чинним на той час законодавством. За загальним правилом стаття 128 ЦК УРСР 1963 року момент переходу права власності на майно, в тому числі, нерухоме, пов'язувався з актом приймання-передачі.

Однак станом на 30.10.2001 року (акт передачі майна до статутного фонду) діяла Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб , затверджена наказом Держбуду України від 09.06.1998 року №121, згідно пункту 1.9 якої підлягали обов'язковій державній реєстрації об'єкти нерухомого майна, зокрема, будівлі виробничого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках та належні до вказаних об'єктів допоміжні будівлі та споруди, які реєструвалися у складі цих об'єктів.

Не підлягали реєстрації, згідно Інструкції №121, тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею.

Відповідно до Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого та введеного в дію наказом Держстандарту України 17.09.2000 року №507 споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені із будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Інженерними спорудами, згідно із ДК 018-2000, є об'ємні, площинні або лінійні наземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів і таке інше.

До інженерних споруд вказаний нормативний документ відносить транспортні споруди, а саме під'їзні, станційні та сортувальні колії (2121.2), до складу яких включено і залізничні колії промислових підприємств (2122.4)

Тобто, під'їзні залізничні колії, по суті, є інженерними спорудами, призначеними для транспортування вантажів.

Станом на 30.10.2001 року стаття 69 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року № 561-XII землями транспорту визнавала землі, надані в користування, зокрема, підприємствам залізничного транспорту.

Станом на 30.10.2001 року стаття 1 Закону України "Про залізничний транспорт" до підприємств залізничного транспорту належали підприємства промислового залізничного транспорту, яким могли належати під'їзні колії, призначені для їх транспортного обслуговування у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

За визначенням поняття "під'їзні колії" згідно статті 1 Закону України "Про залізничний транспорт" та інших підзаконних нормативно-правових актів, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що під'їзна залізнична колія розташована на земельній ділянці та має цільовим призначенням рух по ній до певного місця залізничних транспортних засобів для завантаження або розвантаження вантажів чи пасажирів.

Під'їзна колія безпосередньо та невід'ємно пов'язана з земельною ділянкою на якій вона знаходиться, оскільки слугує опорою залізничним транспортним засобам для руху по певній земельній ділянці, території та під'їзду для завантаження або розвантаження вантажів чи пасажирів.

Отже, цінність під'їзної колії полягає в тому, що вона є засобом за допомогою якого залізничні транспортні засоби можуть під'їхати до певного місця на земельній ділянці для завантаження або розвантаження вантажів чи пасажирів. Відокремлення під'їзної колії від земельної ділянки на якій вона знаходиться призведе до неможливості залізничних транспортних засобів під'їзжати до певного місця на земельній ділянці для завантаження або розвантаження вантажів чи пасажирів, перетворить її у певну кількість окремих рейок та шпал, внаслідок чого вона втратить своє цільове призначення та не зможе вважатись залізничною колією.

Оскільки позивач - ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» доводить, що майно (під'їзні залізничні колії) є нерухомим майном та фактично існує в натурі, набуте у 2001 році то право власності підлягало державній реєстрації.

Судами обох інстанцій встановлено, що право власності на майно (під'їзні залізничні колії) за позивачем не було зареєстроване.

Відповідно до абз. 4 статті 2 та частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-IV, що набрав чинності з 03.08.2004 року, обов'язковій державній реєстрації підлягало право власності на об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (надалі - Закон).

Згідно частини 3 статті 4 Закону право власності на будівлю, споруду, могло бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, якщо власники даної земельної ділянки та будівель, споруд, розташованих на ній, не поєднуються в одній особі.

Отже, визначальною умовою для державної реєстрації прав власності будь-якого об'єкту є визначення його статусу: чи є цей об'єкт нерухомим майном.

Цивільний кодекс України використовує конструкції "нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо)" (стаття 331), "житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно" (стаття 376). Отже, виходячи з цих статей споруди є нерухомим майном.

У Національному стандарті №2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 28 жовтня 2004 року №1442, визначено, що споруди - це земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (пункт 2).

Згідно Методичних рекомендації стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Міністерства юстиції 14.04.2009 року №660/5, чинних на дату звернення позивача з цим позовом до суду (наказ втратив чинність 07.04.2014 року), право власності на під'їзні колії підлягало державній реєстрації.

Згідно пункту 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 22.06.2011 року №703, чинного на дату звернення позивача з цим позовом до суду (постанова втратила чинність 11.02.2014 року) у Державному реєстрі прав реєструються речові права на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, в тому числі, на споруду (надалі - Порядок № 703).

Згідно абз.3 пункту 4 Порядку №703 державна реєстрація права власності на споруду проводиться незалежно від того, чи зареєстроване право власності на земельну ділянку, на якій розташований зазначений об'єкт.

Згідно абз.6 пункту 4 Порядку №703 не підлягають державній реєстрації речові права на некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є можливим без їх знецінення та зміни призначення.

Згідно пункту 27 Порядку №703 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, серед іншого, є: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Колегією суддів встановлено, що ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» свій титул власника майна (під'їзної залізничної колії) не підтвердив жодним із вищенаведених документів.

У частині 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-IV в редакції станом на 29.10.2013 року (дата звернення позивача з позовом до суду по даній справі) було зазначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відсутність державної реєстрації права власності на нерухомість як до набрання чинності Законом про державну реєстрацію, так і за час його дії, спростує презумпцію дійсності права, а тому останнє доводиться виключно в судовому порядку через визнання права власності.

Колегією суддів встановлено, що рішенням господарського суду Житомирської області від 28.10.2013 року у справі №906/871/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року та Вищого господарського суду України від 26.02.2014 року, ПрАТ "Киїів-Дніпровське МППЗТ" відмовлено у визнанні права власності на майно, яке знаходиться на земельній ділянці, орендованій згідно Договору оренди /т.2, а.с. 154 -164/.

В свою чергу, рішенням господарського суду Житомирської області від 21.05.2014 року у справі №906/798/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 року, визнано за ТОВ "Омелянівський кар'єр" право власності на майно, яке знаходиться на земельній ділянці, орендованій згідно Договору оренди /т.2, а.с. 144-150, 180-185/.

Враховуючи викладене, доводи скаржника про те, що на підставі статті 6 Закону України "Про оренду землі" та частини 1 статті 120 Земельного кодексу України, права на земельну ділянку, на якій розміщується під'їзна залізнична колія, інші споруди та будівлі, належать позивачу, як власнику об'єктів нерухомого майна, судами обох інстанцій відхиляються.

В силу статті 33 ГПК України, позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Тому, господарський суд виходить з того, що неналежність права або інтересу, на захист яких подано позов, так само як і відсутність факту порушення відповідного права або інтересу, є достатньою підставою для відмови у позові.

Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 13.10.14 року у справі №906/1592/13 залишити без змін, апеляційну скаргу ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 906/1592/13 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.