Ухвала суду № 42424085, 13.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"13" січня 2015 р.

справа № 808/9964/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 р. у справі № 808/9964/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квас Бевериджиз"

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

В грудні 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000052214/264 від 13.06.2013 р. згідно якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 2471 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року позов задоволено, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 р. №0000052214/264.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Представник відповідача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засідання представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга

не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 23.05.2013 р. №587 24.05.2013 р. відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ПП "ЕНОТЕК" за період квітень, травень, липень, вересень, жовтень 2012 р. їх реальності та повноти відображення обліку, за результатами якої складено Акт перевірки від 24.05.2013 р. № 151/22-1421/36065256.

Під час перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог п. 14.1.36, п. 14.1.181 ст. 14, п. 44.1 п. 44.3, пп. 44.6 ст. 44, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1. ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, Наказу ДПА України № 1492 від 02.02.2012 р. «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», внаслідок чого підприємством ТОВ «Квас Бевериджиз» завищено податковий кредит на загальну суму 4057 грн. за період квітень, травень, липень, вересень, жовтень 2012 року, який сформований від контрагента ПП «ЕНОТЕК».

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення форми "В4" №0000052214/264 від 13.06.2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 2471 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

При цьому, п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Статтею 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну , складену за вибором покупця (отримувача).

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.7 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно вищевказаних норм, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

П. 201.8., п. 201.9. ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Квас Бевериджиз" та контрагентом ПП "ЕНОТЕК" укладено договір поставки - металопроката, метизів та інші технічних комплектуючих №02/08/02с від 02.08.2013 року.

На виконання умов договору поставки №02/08/02с від 02.08.2013 року контрагентом поставлено товар, на що виписані податкові та видаткові накладні.

На дату складання податкових накладних ПП "ЕНОТЕК" був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності у встановленому порядку.

Із матеріалів справи видно, що позивачем до складу податкового кредиту за квітень, травень, липень, вересень, жовтень 2012 року віднесено суми ПДВ по виписаним ПП "ЕНОТЕК" податковими накладним на загальну суму 2471 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежності оформлення права користування автомобілем, яким було здійснено перевезення товару контрагентом позивача ПП "ЕНОТЕК" та його постачальником ПП "Компанія "Агрофудтрейд", відсутності зазначених осіб за місцезнаходженням та відсутніх у останніх умов для здійснення ними діяльності не можуть бути прийняті до уваги виходячи з наступного.

Відповідно ч.1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон № 755-IV) відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно ч.5 ст. 17 Закону № 755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до абз. 2 ч.12 ст.19, ч.14 ст.19 Закону № 755-IV у разі надходження (поштовим відправленням або в електронному вигляді в порядку взаємообміну) державному реєстратору від органу доходів і зборів повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки; у разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Колегія суддів звертає увагу, що податковим органом не надано інформації з Єдиного державного реєстру про відсутність за місцезнаходженням юридичної особи ПП "ЕНОТЕК" та його постачальника ПП "Компанія "Агрофудтрейд", який має бути відповідно до ст. 18 Закону №755-IV єдиним належним доказом відсутності за місцезнаходженням юридичної особи.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред’являються вимоги до суб’єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб’єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Отже, у відповідача відсутні підстави для поширення на позивача негативних наслідків у випадку порушення податкового законодавства його контрагентом. Реальність здійснення господарських операцій позивача по взаємовідносинах з ПП "ЕНОТЕК" підтверджуються матеріалами справи, ПП "ЕНОТЕК" на час здійснення господарських операції з позивачем перебував на обліку як платник податку на додану вартість, тому суд апеляційної інстанції вважає, що позивач виконав передбачені чинним податковим законодавством умови щодо підтвердження свого права на податковий кредит та мав документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту по операціям з контрагентом ПП "ЕНЕТОЕК", а тому висновки податкового органу щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість згідно податкового повідомлення - рішення форми "В4" №0000052214/264 від 13.06.2013 року є неправомірними.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у справі № 808/9964/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун