Рішення № 42423743, 20.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24839/14

20.01.15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Весма»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскан»

про стягнення 818 339, 41 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Весма» (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскан» (далі – відповідач) про стягнення 818 339, 41 грн., в тому числі: 674 850, 00 грн. вартості переданого в оренду обладнання, 18 000, 00 грн. заборгованості з орендної плати, 107 980, 40 грн. заборгованості за поставлений товар, 10 484, 08 грн. пені, 1 340, 02 грн. 3 % річних, 5 684, 91 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 16 366,79 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору № 126 від 01.10.2005 р., він надав відповідачу в оренду обладнання на суму 50 000, 00 дол. США, що еквівалентно за курсом 1 долар до 5, 05 грн. – 252 000, 00 грн. При цьому, відповідач зобов’язався протягом 5 років купувати у позивача щомісячно не менше 2 500 літрів мастильних матеріалів торгової марки «Mobil», а також сплачувати орендну плату в розмірі 400, 00 грн. на місяць та вартість поставленого за Договором товару. Оскільки відповідач неодноразово порушував взяті на себе зобов’язання, а саме: купував меншу від вказаної кількість мастильних матеріалів, у позивача за умовами Договору виникло право вимагати від відповідача, щоб він викупив передане йому в оренду обладнання, яке за курсом НБУ на дату звернення до суду коштує 674 850, 00 грн. Також, позивач зазначає, що у відповідача виникла заборгованість з орендної плати за період з січня 2011 року на суму 18 000, 00 грн. Крім того, оскільки відповідач не оплатив поставлений йому протягом квітня – червня 2014 року товар, у нього виник борг перед позивачем в сумі 107 980, 40 грн. і на вказану заборгованість позивачем було нараховано відповідно до умов Договору пеню, 3 % річних та інфляційні втрати. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2014 р. порушено провадження у справі № 910/24839/14, розгляд справи призначено на 02.12.2014 р.

02.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він зазначає, що заявлені позовні вимоги визнає частково, а саме: борг з орендної плати в сумі 14 400, 00 грн., так як просить в цій частині застосувати строк позовної давності в три роки; борг за поставлений товар в сумі 93 544, 00 грн., так як ним 10.11.2014 р. було частково його оплачено на суму 14 436, 00 грн.; пеню в сумі 8 341, 06 грн., 3 % річних в сумі 1 041, 19 грн., 4 360, 44 грн. інфляційних втрат, оскільки за твердженням відповідача позивач при розрахунках невірно визначає початок прострочення зобов’язання з оплати товару, так як не враховує Додаткової угоди від 20.01.2010 р., якою сторони змінили строк оплати з 30 на 60 календарних днів.

Також, від відповідача надійшло клопотання про витребування від позивача видаткових накладних за Договором № 126 від 01.10.2005 р., оскільки такі документи відповідача за період з січня 2006 року по грудень 2010 року були знищені, про як саме вони можуть підтвердити обставини придбання відповідачем мастильних матеріалів у відповідному обсязі.

Крім того, додаткові документи у справі 02.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли від позивача.

У судовому засіданні 02.12.2014 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 18.12.2014 р.

17.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява, відповідно до якої він просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення вартості переданого в оренду обладнання в сумі 674 850, 00 грн. та до вимог про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 3 600, 00 грн.

У судовому засіданні 18.12.2014 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2014 р. на підставі клопотання представників сторін було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 15.01.2015 р.

15.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення 674 850, 00 грн. вартості переданого в оренду обладнання.

У судовому засіданні 15.01.2015 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 20.01.2015 р. Розгляд заявлених, але не розглянутих клопотань та заяв сторін відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Представники сторін в судове засідання 20.01.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 20.01.2015 р. судом було вирішено прийняти відмову позивача від позовних вимог про стягнення 674 850, 00 грн. вартості переданого в оренду обладнання.

Згідно з приписами п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що заява позивача, якою він відмовився від частини позовних вимог, підписана уповноваженою особою, не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси, у зв'язку з чим у суду немає правових підстав не прийняти таку відмову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Враховуючи зазначене, судом вирішено припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 674 850, 00 грн. вартості переданого в оренду обладнання.

З урахуванням відмови позивача від вказаних позовних вимог, суд вирішив залишити без задоволення клопотання відповідача про витребування видаткових накладних за Договором № 126 від 01.10.2005 р., оскільки дослідження таких документів щодо періоду протягом 5-ти перших років після укладення сторонами спірного Договору в контексті розгляду інших заявлених позивачем вимог, не є необхідним, проте як обставини поставки товарів за представленими до матеріалів справи копіями накладних за період з квітня по червень 2014 року включно відповідачем не заперечуються.

Також, з огляду на відмову позивача від вимог про стягнення 674 850, 00 грн. вартості переданого в оренду обладнання, суд залишив без задоволення заяву відповідача про застосування до таких вимог строку позовної давності.

У судовому засіданні 20.01.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

01.10.2005 р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір № 126 (далі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов’язався поставити покупцю мастильні матеріли фірми «Mobil», а покупець прийняти та оплатити їх.

Відповідно до п. 1.2. Договору асортимент (номенклатура) товару зазначається в специфікації, яка є невід’ємною частиною даного Договору (Додаток № 1).

При цьому, відповідно до п. 2.1. Договору продавець зобов’язався передати покупцю в оренду (оперативний лізинг) обладнання строком на 5 років відповідно до Додатку № 2 на загальну суму 60 664, 00 дол. США. Розмір орендної плати складає 400, 00 грн. в місяць, в тому числі ПДВ.

Відповідно до п. 5.1. Договору було визначено, що розрахунки здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України.

Згідно з п. 5.2. Договору покупець оплачує поставлений товар протягом 30 календарних днів з моменту поставки на склад покупця, на підставі видаткової накладної.

При цьому, відповідно до Додаткової угоди від 20.01.2010 р. до Договору, сторони виклали п. 5.2. в редакції, відповідно до якої покупець оплачує поставлений товар протягом 60 календарних днів з моменту поставки на склад покупця, на підставі видаткової накладної.

Пунктом 8.2. Договору його сторони визначили, що у випадку порушення строків розрахунків за поставлений товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0, 1 % від суми своєчасно не сплачених коштів за кожний день прострочення та відшкодовує понесені продавцем збитки.

Відповідно до Додаткової угоди від 20.01.2010 р. до Договору, сторони виклали п. 8.2. в редакції, відповідно до якої у випадку порушення строків розрахунків за поставлений товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 1 % від суми своєчасно не сплачених коштів за кожний день прострочення та відшкодовує понесені продавцем збитки.

Згідно з п. 9.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами.

Дія Договору може бути припинена достроково за взаємною згодою сторін (п. 9.2. Договору).

Доказів припинення Договору станом на момент розгляду даного спору по суті суду не представлено.

20.12.2005 р. сторони підписали Акт приймання-передачі обладнання до Договору, відповідно до якого позивач передав відповідачу на умовах оренди обладнання – штабелем PFAFF EGV EPH-1340.

Крім того, 01.02.2006 р. сторонами було підписано Акт приймання-передачі обладнання до Договору, відповідно до якого позивач передав відповідачу на умовах оренди обладнання: профілі, п’ята для кріплення під профіль, анкерні болти, кільця, стяжки, траверси, шліфти для фіксації траверсів, болти, гайки, з’єднувальні пластини у відповідній кількості.

Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, за оренду вказаного обладнання відповідач з позивачем повністю не розрахувався, у зв’язку з чим у відповідача виник борг з січня 2011 року в сумі 18 000, 00 грн.

Заявлені позовні вимоги в цій частині відповідач визнає частково та просить застосувавши строк позовної давності стягнути орендну плату лише за останні три роки, які передували зверненню позивача з даним позовом в суд в загальній сумі 14 400, 00 грн.

Крім того, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за накладними № 8184 від 07.04.2014 р. на суму 14 436, 00 грн., № 8824 від 15.04.2014 р. на суму 10 345, 48 грн., № 9048 від 17.04.2014 р. на суму 10 110, 88 грн., № 9537 від 25.04.2014 р. на суму 10 196, 16 грн., № 9848 від 29.04.2014 р. на суму 10 196, 16 грн., № 10617 від 08.05.2014 р. на суму 10 196, 16 грн., № 11428 від 19.05.2014 р. на суму 11 134, 92 грн., № 12684 від 30.05.2014 р. на суму 10 196, 16 грн., № 13358 від 06.06.2014 р. на суму 10 972, 32 грн., № 14460 від 19.06.2014 р. на суму 10 196, 16 грн., всього на суму 107 980, 40 грн.

Вказані вимоги відповідач визнає частково, а саме: на суму 93 544, 00 грн., так як ним 10.11.2014 р. було оплачено поставлений за накладною № 8184 від 07.04.2014 р. товар на суму 14 436, 00 грн.

Зазначені обставини представник позивача під час судового розгляду підтвердив.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить, зокрема, елементи договору оренди та договору поставки.

Договір оренди є одним з видів зобов’язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов’язального права та майнового найму.

Своєчасне внесення орендної плати за користування майном є одним з основних обов’язків наймача (орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Як зазначалось вище, сторони передбачили, що розмір орендної плати щодо користування переданим в оренду обладнанням складає 400, 00 грн. в місяць.

Відповідачем не заперечується наявність боргу по орендній платі перед позивачем в сумі 18 000, 00 грн., який виник з січня 2011 року, однак він просить застосувати строк позовної давності та відповідно стягнути суму боргу лише за останні три роки, які передували зверненню позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням зазначеного, в даному випадку суд вважає за необхідне застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог про стягнення боргу по орендній платі та стягнути її лише за 36 місяців, які передували зверненню позивача у листопаді 2014 року до суду з даним позовом.

Таким чином, суд присуджує до стягнення з відповідача орендну плату в сумі 14 400,00 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення боргу за поставлений позивачем відповідачу товар, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред’явив йому кредитор пов’язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору його сторони визначили, що покупець оплачує поставлений товар протягом 30 календарних днів з моменту поставки на склад покупця, на підставі видаткової накладної (п. 5.2. Договору).

При цьому, відповідно до Додаткової угоди від 20.01.2010 р. до Договору, сторони виклали п. 5.2. Договору в редакції, відповідно до якої покупець оплачує поставлений товар протягом 60 календарних днів з моменту поставки на склад покупця, на підставі видаткової накладної

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в сумі 93 544, 40 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, в частині стягнення 14 436, 00 грн. боргу за поставлений товар, який було оплачено відповідачем 10.11.2014 р. після звернення позивача 07.11.2014 р. до суду з даним позовом, - слід припинити.

Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі – це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв’язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов’язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 10 484, 08 грн. пені, 1 340, 02 грн. 3 % річних, 5 684, 91 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Пунктом 8.2. Договору сторони визначили, що у випадку порушення строків розрахунків за поставлений товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0, 1 % від суми своєчасно не сплачених коштів за кожний день прострочення та відшкодовує понесені продавцем збитки.

Відповідно до Додаткової угоди від 20.01.2010 р. до Договору, сторони виклали п. 8.2. в редакції, відповідно до якої у випадку порушення строків розрахунків за поставлений товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 1 % від суми своєчасно не сплачених коштів за кожний день прострочення та відшкодовує понесені продавцем збитки.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 10 484, 08 грн. пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, 1 340, 02 грн. 3 % річних та 5 684, 91 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких є невірним.

Так, позивач невірно визначив початок прострочення відповідачем зобов’язання з оплати поставленого за спірними накладними товару, оскільки не врахував того, що сторонами Додатковою угодою від 20.01.2010 р. змінили строк оплати з 30 на 60 календарних днів.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом, з урахуванням принципу диспозитивності господарського процесу, було здійснено перерахунок пені та 3 % річних за обрані позивачем періоди з урахуванням вірного початку прострочення відповідних оплат та встановлено, що пеня має становити 8 762, 52 грн., 3 % річних – 1 086, 24 грн.

Що стосується інфляційних втрат, то необхідно враховувати, що основною метою їх визначення є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Інфляційні втрати позивачем розраховано невірно, проте допущені помилки призвели до заниження їх суми у порівнянні з вірним розрахунком суду.

Оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід за межі позовних вимог, вони в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі, заявленій позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов’язки щодо оплати вартості поставленого йому товару та сплати орендних платежів, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Водночас, відповідно до абз. 1 п. 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», наголошено на тому, що частиною другою статті 49 ГПК України передбачено, що у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів розгляду.

Так, у такому правозастосуванні приписів статті 49 ГПК України суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Отже, враховуючи те, що спір в частині стягнення суми боргу з оплати поставленого позивачем відповідачу товару в сумі 14 436, 00 грн. доведено до судового розгляду внаслідок дій (бездіяльності) відповідача та погашення заборгованості в цій частині перед позивачем лише після порушення провадження у справі, суд вважає за необхідне також стягнути з відповідача на користь позивача сплачений за подання у даній справі судовий збір також і з вказаної суми.

У свою чергу, сума судового збору з вимог, від яких позивач відмовився та щодо яких суд прийняв рішення про відмову в їх задоволенні, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. п. 1-1, 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 674 850 (шістсот сімдесят чотири тисячі вісімсот п’ятдесят) грн. 00 коп. вартості переданого в оренду обладнання та 14 436 (чотирнадцять тисяч чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскан» (03134, місто Київ, вулиця Кільцева дорога, будинок 22; код ЄДРПОУ 21634980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Весма» (01021, місто Київ, вулиця М. Грушевського, будинок 28/2, Н/П №43; код ЄДРПОУ 32250025) 14 400 (чотирнадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп. заборгованості з орендної плати, 93 544 (дев’яносто три тисячі п’ятсот сорок чотири) грн. 40 коп. заборгованості за поставлений товар, 8 762 (вісім тисяч сімсот шістдесят дві) грн. 52 коп. пені, 1 086 (одну тисячу вісімдесят шість) грн. 24 коп. 3 % річних, 5 684 (п’ять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 91 коп. інфляційних втрат та 2 758 (дві тисячі сімсот п’ятдесят вісім) грн. 28 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.01.2015 р.

Суддя В.С. Ломака