Рішення № 42423064, 22.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 911/5068/14

22.01.15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг», Одеська обл., м.Іллічівськ, ЄДРПОУ 34944005

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд», м.Київ, ЄДРПОУ 38905436

про стягнення 15 541,07 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг», Одеська обл., м.Іллічівськ звернулось до господарського суду Київської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 15 758,59 грн., пені в розмірі 1846,44 грн. та 3% річних в сумі 231,85 грн.

15.12.2014р. на адресу господарського суду м.Києва надійшла заява б/н від 13.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг» про зменшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 13 578,41 грн., пеню в розмірі 1739,82 грн. та 3% річних в сумі 222,84 грн.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 13.12.2014р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг», викладені в ній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» умов договору №13/03-14 від 13.03.2014р. в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

У судове засідання 21.01.2015р. позивач та відповідач не з’явились, представників не направили. При цьому, за висновками суду, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору з огляду на таке.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням позивача на теперішній час є: 68000, Одеська область, м.Іллічівськ, вул.1 Травня, буд.1А, кім.26, а відповідача: 03680, м.Київ, Святошинський район, вул.Якутська, буд.10, офіс 5.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 09.12.2014р. з метою повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з ухвалою, що був направлений на адресу заявника до господарського суду не повернувся.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Отже, враховуючи позицію Пленуму Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що про належне повідомлення позивача свідчить засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду за 15.01.2015р.

Одночасно, отримання відповідачем ухвали від 14.01.2014р. засвідчується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0103032994648.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами сторін, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а також наявність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем ухвали суду та долучену до справи копію реєстру поштових відправлень суду за 15.01.2015р., суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача та відповідача про дату, час і місце розгляду спору.

Клопотання №102 від 20.01.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» про відкладення розгляду справи через перебування представника товариства у відпустці, суд вважає безпідставним. До того ж, суд зазначає, що вказане клопотання та неявка представників обох сторін не свідчить про наявність достатніх підстав для відкладення розгляду спору. При цьому, судом враховано таке.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст.32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Проте, відповідачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості направити у судове засідання свого представника та заміни уповноваженого представника, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов’язаних з ними трудовими відносинами.

До того ж, суд зазначає, що заявником не надано доказів перебування свого представника у відпустці.

Наразі, суд наголошує, що справа №911/5068/14 розглядається з 03.12.2014р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За висновками суду, з 08.12.2014р. (дата отримання відповідачем ухвали про порушення провадження відповідно до поштового повідомлення №0103032145926) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору та надання витребуваних судом документів.

Одночасно, господарський суд зазначає, що позивачем свою правову позицію вже було висловлено під час розгляду спору 19.12.2014р.

Крім того, судом також враховано, що ухвалою від 14.01.2014р. явка сторін у судове засідання обов’язковою не визнавалась.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що сторони в процесі розгляду справи 22.01.2015р. не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого клопотання №102 від 20.01.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» підлягає залишенню без задоволення, а справа - розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг» (постачальник) було укладено договір №13/03-14, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого постачальник прийняв на себе зобов’язання у порядку, обсягах і за ціною, погодженою сторонами, виконати поставку електротехнічного обладнання згідно зі специфікацією, а покупець зобов’язався прийняти товар та у визначеному обсязі оплатити його.

Пунктом 2.1 договору №13/03-14 від 13.03.2014р. передбачено, що ціна договору визначається на підставі специфікації та становить 20 599,44 грн.

Правочин вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2014р., а в частині виконання зобов’язань, до їх повного виконання контрагентами (п.8.1 договору №13/03-14 від 13.03.2014р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №13/03-14 від 13.03.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.3.3 договору №13/03-14 від 13.03.2014р. постачальник зобов’язаний здійснити поставку товару у відповідності до специфікації.

У специфікації від 13.03.2014р. контрагенти погодили, що на підставі спірного правочину позивач поставляє, а відповідач приймає лічильник енергії з Lcd-дисплеєм фазний у кількості 2 штук. На загальну суму 20 599,44 грн.

Поставка товару здійснюється на умовах DDP, у відповідності до правил ІНКОТЕРМС-2010, склад покупця, що розташований за адресою: м.Київ, вул.Якутська, 10, офіс 5 (п.3.4 договору №13/03-14 від 13.03.2014р.).

Пунктом 3.5 спірного правочину передбачено, що право власності на поставлений товар переходить до покупця після підписання сторонами актів приймання-передачі такого товару чи іншого документу, що свідчить про фактичну передачу продукції на умовах, визначених в договорі.

Як встановлено судом, на виконання приписів договору №13/03-14 від 13.03.2014р. позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 20 599,44 грн., що підтверджується видатковою накладною №117 від 22.05.2014р.

У судовому засіданні 19.12.2014р. судом було оглянуто оригінал вказаного вище видаткового документу та встановлено, що останній підписано представниками обох сторін та скріплено печатками господарських товариств.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов’язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Ухвалами від 03.12.2014р., від 19.12.2014р. та від 14.01.2014р. судом було зобов’язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару за договором №13/03-14 від 13.03.2014р.

Проте, жодних заперечень з приводу отримання продукції від Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг» Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» не представило. При цьому, судом прийнято до уваги, що з 08.12.2014р. (дата отримання відповідачем ухвали про порушення провадження відповідно до поштового повідомлення №0103032145926) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» було достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

Отже, господарський суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов’язань з передання товару.

Крім того, господарським судом прийнято до уваги наявні в матеріалах справи докази внесення часткової оплати за товар, що також додатково засвідчує факт отримання відповідачем продукції.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлена позивачем видаткова накладна є належним доказом передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов’язань з поставки товару на суму 20 599,44 грн. в межах договору №13/03-14 від 13.03.2014р. належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вказувалось вище, за приписами ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст.533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Аналогічну позицію наведено у постанові від 12.08.2013р. Вищого господарського суду України по справі №12/109-12.

Як вказувалось вище, умовами п.2.1 договору №13/03-14 від 13.03.2014р. передбачено, що ціна договору становить 20 599,44 грн.

У п.2.1.1 спірного правочину контрагенти погодили грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, на підставі чого загальна ціна товару складає 1608,83 євро по курсу 12,8040 грн. за 1 євро.

Курс євро до гривні при розрахунку оплат за договором погоджується сторонами як середній курс продажу (ask) євро за гривню, що встановлюється на міжбанківському валютному ринку в робочий день, що передує даті оплати. Для розрахунку суми оплати по специфікації на кожну окрему дату, контрагенти використовують середній курс продажу (ask) євро за гривню, який вказується в наступному інформаційному джерелі: Інтернет ресурс – сайт http://www/currency.in.ua сторінка сайту http://www/currency.in.ua/chart/?10&EUR розділ: «Котирування міжбанківського валютного ринку України гривні за 1 євро, гарафа «Продаж» (п.2.1.2 договору №13/03-14 від 13.03.2014р.).

Пунктом 2.2 укладеного між сторонами правочину визначено, що оплата в розмірі 50% від загальної суми вноситься в якості попередньої оплати протягом 5 робочих днів з моменту підписання договору сторонами, другі 50% покупець сплачує протягом 2 робочих днів з моменту повідомлення покупця постачальником про готовність товару до відвантаження.

Як вже зазначалось, відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч.2 ст.530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема, ст.9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Аналогічну позицію наведено в Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарскього суду «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та Постанові №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»

Тобто, у данному випадку, виходячи з того, що позивачем товар був поставлений, а відповідачем прийнятий без повідомлення про готовність до відвантаження, обов’язок з оплати товару за спірним правочином виник в момент прийняття продукції, а саме підписання видаткової накладної, що прямо передбачено приписами ст.692 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною у порівнянні зі ст.530 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховучи підписання відповідачем видаткової накладної, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленного на підставі договору №13/03-14 від 13.03.2014р. товару настав.

До того ж, господарським судом враховано, що строку дії договору закінчився 31.12.2014р., а обов’язки обох сторін повинні були бути виконаними саме у період дії спірного правочину.

Однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» було лише частково оплачено поставлений товар, в результаті чого у відповідача на момент звернення до суду з розглядуваним позовом утворилась заборгованість в сумі 13 578,41 грн.

Наразі, факт здійснення покупцем часткової оплати за договором, а саме перерахування на рахунок постачальника грошових коштів в сумі 12 299,72 грн. підтверджується представленими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг» та платіжними дорученнями №989 від №145 від 13.03.2014р., №715 від 11.07.2014р, №744 від 25.07.2014р. та №751 від 30.07.2014р.

Господарським судом прийнято до уваги, що остаточна сума заборгованості відповідача визначалась позивачем з урахуванням умов п.п.2.1.1, 2.1.2 договору №13/03-14 від 13.03.2014р. та з урахуванням часткових оплат.

Після проведення перевірки представленого заявником перерахунку суми заборгованості з урахуванням коливань курсу гривні по відношенню до євро, судом встановлено, що останній є арифметично вірним та в повному обсязі відповідає умовам спірного правочину та середньому курсу продажу (ask) євро за гривню, який вказується в інформаційному джерелі: Інтернет ресурс – сайт http://www/currency.in.ua сторінка сайту http://www/currency.in.ua/chart/?10&EUR розділ: «Котирування міжбанківського валютного ринку України гривні за 1 євро, графа «Продаж».

Одночасно, як свідчать матеріали справи, відповідачем після порушення провадження по справі, а саме 18.12.2014р. та 13.01.2015р., було внесено на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг» в якості плати за спірним правочином грошові кошти на загальну суму 1300 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №989 від 18.12.2014р. на суму 800 грн. та №2 від 13.01.2015р. на суму 500 грн.

З приводу погашення спірної заборгованості після порушення провадження по справі, господарський суд зазначає, що ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави припинення провадження по справі. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно з п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 1300 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» погашено не було, а внесено плату лише 18.12.2014р. та 13.01.2015р., суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині стягнення основного боргу на суму 1300 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Інших доказів погашення відповідачем заборгованості з оплати товару, що був отриманий останнім на підставі договору №13/03-14 від 13.03.2014р., матеріали справи не містять.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» про стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково на суму 12 278,41 грн. з урахуванням часткової оплати, що була внесена відповідачем після порушення провадження по справі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 1739,82 грн. та 3% річних в сумі 222,84 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.3 договору №13/03-14 від 13.03.2014р. передбачено, що у разі несвоєчасної оплати покупцем товару, останній зобов’язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Враховуючи порушення відповідачем строків внесення плати за отриманий на підставі договору №13/03-14 від 13.03.2014р. товар, позивачем з урахуванням часткових оплат та збільшення вартості товару через коливання курсу гривні по відношенню до євро, було нараховано неустойку на загальну суму 1739,82 грн.

За висновками суду, розрахунок заявника є помилковим, оскільки останнім розпочато нарахування неустойки з 22.05.2014р., тоді як у відповідності до вимог чинного законодавства у даному випадку нарахування пені може починатись лише з 23.05.2014р. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Одночасно, у п.1.7 вказаної Постанови Пленуму вказано, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

До того, ж розрахунок, наведений позивачем не позбавлений і арифметичних помилок.

Враховуючи наведену вище помилку Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг», після проведення власного розрахунку, господарський суд дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» обґрунтованим є стягнення пені за порушення строків оплати товару за договором №13/03-14 від 13.03.2014р. в сумі 1506,16 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, за порушення відповідачем своїх грошових зобов’язань за договором №13/03-14 від 13.03.2014р. в частині внесення плати за спірними видатковими накладними позивачем було нараховано 3% річних на суму 222,84 грн.

Після здійснення перевірки представленого заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних заявником було припущено ті ж самі помилки у визначенні початкової дати нарахування, що і під час нарахування пені. Після проведення власного розрахунку, господарський суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 193,88 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» про стягнення пені в розмірі 1739,82 грн. та 3% річних в сумі 222,84 грн. підлягають задоволенню частково у визначених вище сумах.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому, судові витрати за вимогами, провадження за якими припинено, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг», Одеська обл., м.Іллічівськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 1300 грн.

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг», Одеська обл., м.Іллічівськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 12 278,41 грн., пені в розмірі 1739,82 грн. та 3% річних в сумі 222,84 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкабель Лтд» (03680, м.Київ, Святошинський район, вул.Якутська, буд.10, офіс 5, ЄДРПОУ 38905436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С-Інжиніринг» (68000, Одеська область, м.Іллічівськ, вул. 1 Травня, буд. 1А, кім.26, ЄДРПОУ 34944005) основний борг в сумі 12 278,41 грн., пеню в сумі 1506,16 грн., 3% річних в розмірі 193,88 грн. та судовий збір в сумі 1796,13 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 22.01.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 23.01.2015р.

Суддя М.О.Любченко