Вирок № 42421771, 23.01.2015, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/12719/14-к

Провадження №1-кп/639/124/15

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2015 року м. Харків

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Курила В.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Боровської М.І.,

прокурора - Жили Є.В.,

потерпілої - ОСОБА_1,

обвинуваченого - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду у м. Харкові кримінальне провадження, зареєстроване в ЄРДР за №12014220500002297 від 03.12.2014 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Харкова, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, до арешту зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз: 04.07.2011 року Дзержинським районним судом м.Харкова за ч.3 ст.186 КК України до 4 років позбавлення волі, 19.12.2013 року звільнений з Олексіївської виправної колонії №25 умовно-достроково на невідбуту частину строку покарання на 1 рік 2 місяці 10 днів,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2, будучи раніше притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, відповідних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення та перевиховання не став та знову повторно вчинив новий корисливий злочин при наступних обставинах.

02.12.2014 року приблизно о 11 год. 00 хв. ОСОБА_2 прибув до приміщення Інституту терапії ім. Л.Т.Малої, за адресою: м. Харків, просп. Постишева, 2-а, піднявся на 5 поверх будівлі інституту, де побачив із зовнішньої сторони в дверях одного із службових кабінетів ключ у врізаному замку, після чого у нього виник умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна з проникненням до приміщення. Реалізуючи свій злочинний, корисливий умисел, діючи повторно, ОСОБА_2 зазначеним ключем відкрив замок двері та таємно проник до приміщення службового кабінету, в якому працює науковий співробітник закладу ОСОБА_1 Перебуваючи у приміщенні вказаного кабінету, ОСОБА_2 впевнився, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи з метою раніше виниклого умислу, таємно викрав із письмового столу мобільний телефон марки «Nокіа 6300», який належав ОСОБА_1

Після цього, ОСОБА_2 із викраденим майном вийшов із кабінету до коридору, де його помітила потерпіла та працівник медичного закладу ОСОБА_3, які усвідомлюючи факт викрадення майна, яке належить ОСОБА_1, намагались запобігти зазначеному протиправному діянню та затримати злочинця. Однак, незважаючи на вказані обставини, ОСОБА_2, усвідомлюючи, що його дії помічені іншими особами і оцінюються ними, як викрадення, ігноруючи намагання затримати його на місці злочину, з метою доведення до кінця свого протиправного умислу, коли викрадення почалося таємно, але в процесі його вчинення переросло у відкрите, вибіг із будівлі Інституту терапії та з місця події зник.

Викраденим майном ОСОБА_2 розпорядився на свій розсуд, реалізувавши його ОСОБА_4 за 60 гривень, а виручені кошти витратив на особисті потреби. Таким чином, ОСОБА_2 заподіяв потерпілій ОСОБА_1 матеріальну шкоду, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №4236 від 23.12.2014 року на суму 300 гривень.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою провину в інкримінованому злочині за ч.3 ст.186 КК України визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаюється, підтвердив суду, що вказаний злочин ним було вчинено при вищезазначених обставинах, надав пояснення щодо місця, часу, способу вчинення злочину так, як вони встановлені судом.

Під час допиту у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 пояснив, що дійсно на початку грудня 2014 року у денний час, він, знаходячись у приміщенні лікарі, вирішив вчинити крадіжку майна. Піднявшись на 5 поверх вказаної лікарні він побачив ключ в зачинених дверях кабінету, після чого відкрив кабінет та зайшов до нього, звідки намагався таємно викрасти телефон чорного кольору, однак при виході із кабінету його дії були помічені двома незнайомими жінками, які почали йому кричати щоб він зупинився та намагались його затримати, після чого він швидко вибіг із лікарні. Обвинувачений зазначив, що викрадений телефон через декілька днів він продав жінці у лікарні за 60 гривень.

Потерпіла ОСОБА_1 у судовому засіданні надала показання, що 02.12.2014 року вона знаходилась на робочому місці у приміщенні Інституту терапії ім. Л.Т.Малої, де на деякий час покинула свій кабінет, з метою обходу хворих, попередньо закривши кабінет на ключ, який залишила в дверях. Повернувшись до кабінету через 1,5 - 2 хвилини вона побачила, що раніше невідомий чоловік, як в подальшому було встановлено ним виявився ОСОБА_2, виходить із її кабінету, після чого вона сказала щоб особа зупинилась та пояснила, що він там робив. В цей у приміщенні коридору на 5 поверсі також знаходилась ОСОБА_5, разом із якою вони намагались затримати особу злочинця, однак він з місця події втік у невідомому напрямку. Зі слів потерпілої, їй стало відомо, що вказаний чоловік попередньо зняв свої верхні речі, які залишив у приміщенні коридору, з метою щоб його приймали за особу, яка проходить лікування у вказаному закладі. Пізніше нею було встановлено факт викрадення належного їй мобільного телефону марки «Nокіа 6300», який вона у 2007 році придбала приблизно за 1300 грн.

Крім повного визнання підсудним ОСОБА_2 своєї провини, вина зазначеної особи у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується наступними письмовими доказами, дослідженими та перевіреними судом, а саме: 1) протоколом огляду місця події від 02.12.2014 року, за участі потерпілої ОСОБА_1, під час якого було оглянуто кабінет потерпілої та виявлено відсутність телефону; 2) протоколом огляду місця події від 23.12.2014 року, під час якого, в приміщенні обласної туберкульозної лікарні №1, за адресою: м.Харків, пр.Ілліча, 2, гр.ОСОБА_4 добровільно видала співробітникам міліції викрадений телефон; 3) протоками пред'явлення особи для впізнання від 23.12.2014 року, згідно яких потерпіла ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_5 впізнали ОСОБА_2 як особу, яка 02.12.2014 року вчинила відкрите викрадення майна потерпілої; 4) протоколом проведення слідчого експерименту від 27.12.2014 року, під час якого ОСОБА_2 на місці вказав на обставини вчинення ним грабежу (к/п, а.с.11-13, 29-30, 35-42, 84-94).

Достовірність та об'єктивність наведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, відносні, допустимі та достатні, у зв'язку з чим суд вважає можливим прийняти вказані докази. Суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.

Згідно приписів абз.3 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» №10 від 06.11.2009 року, дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж. Вимогами абз.4 п.22 зазначеної постанови Пленуму ВСУ визначено, що якщо дії, розпочаті як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, переросли в грабіж чи розбій, вчинене слід кваліфікувати відповідно за частиною третьою статті 186 КК або частиною третьою статті 187 КК України.

Враховуючи наведене вище, оцінюючи в сукупності обставини вчинення злочину та досліджені по справі докази, суд приходить до висновку про повну доведеність вини підсудного ОСОБА_2 та кваліфікує його дії за ч.3 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з проникненням у приміщення, вчинений повторно.

Вивченням особи підсудного ОСОБА_2 встановлено, що він на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, хворіє відкритою формою туберкульозу, не одружений, дітей чи інших непрацездатних осіб на утриманні не має, до арешту офіційно не працював, має постійне місце проживання, за яким характеризується посередньо, раніше неодноразово судимий (к/п а.с.62-71).

Обставиною, яка відповідно до ст.66 КК України, пом'якшує покарання ОСОБА_2 є щире каяття в скоєному злочині.

Відповідно ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_2, судом не встановлено.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд виходить із положень ст.65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до вимог ст.12 КК України є тяжким умисним злочином, наявність пом'якшуючої та відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані про особу підсудного, у зв'язку з чим вважає необхідним і достатнім призначити йому покарання в межах мінімальної санкції за ч.3 ст.186 КК України у виді позбавлення волі.

При цьому, оскільки ОСОБА_2 був засуджений 04 липня 2011 року Дзержинським районним судом м. Харкова за ч.3 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, 19.12.2013 року звільнений з Олексіївської виправної колонії №25 умовно-достроково на невідбуту частину строку покарання на 1 рік 2 місяці 10 днів, а злочин, який є предметом даного судового розгляду, скоїв у період умовно-дострокового звільнення, тому на підставі ст.71 КК України остаточне покарання підсудному слід визначити за сукупністю вироків у виді позбавлення волі, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком до призначеного за цим вироком покарання.

Оскільки ОСОБА_2 судом було призначено покарання у виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати реально, до набрання вироком законної сили щодо нього необхідно залишити без змін запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Потерпіла ОСОБА_1 цивільний позов по кримінальному провадженню не заявляла, що не позбавляє її в подальшому права заявити зазначений позов у порядку цивільного судочинства.

На підставі ст.124 КПК України процесуальні витрати підлягають стягненню з підсудного по справі.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі положень ст.100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст.369-371, 373, 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд, -

З А С У Д И В:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного за вказаним вироком покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 липня 2011 року у виді 1 (одного) місяця позбавлення волі, та остаточно визначити ОСОБА_2 до відбування покарання у виді 4 (чотирьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

До набрання вироком суду законної сили міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 залишити без змін у виді тримання під вартою у Харківському слідчому ізоляторі УДПтС України в Харківській області.

Термін відбуття покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту його фактичного затримання за ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.12.2014 року, тобто з 27.12.2014 року, зарахувавши у строк відбуття покарання час знаходження його під вартою в порядку, визначеному ст.72 КК України (к/п а.с.95-97).

Стягнути з ОСОБА_2 процесуальні витрати за проведені по кримінальному провадженню експертизи на загальну суму 782,40 грн. (сімсот вісімдесят дві гривні 40 коп.) перерахувавши їх на користь держави (р/р НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області, код доходів 24060300, р/р №31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м.Харкова), з призначенням виду платежу - «за експертні послуги» (к/п, а.с.46, 56).

Речовий доказ по кримінальному провадженню: мобільний телефон «Nокіа 6300», вважати повернутим потерпілій ОСОБА_1 як законному власнику (к/п а.с.58-59).

Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, а для особи, що перебуває під вартою - з моменту вручення копії судового рішення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя В.О. Курило