Рішення № 42419329, 16.01.2015, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/6247/14-ц

Провадження №2/463/354/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2015 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

представника позивача Сабодашки М.В.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Орізон» до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

Позивач КС «Орізон» звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, який у встановленому законом порядку уточнив шляхом збільшення розміру позовних вимог, та в кінцевому, просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача 2 190,22 грн. відсотків за кредитним договором від 11.07.2008р. № 51, які обраховані з 01.08.2011р. за ставкою 42 відсотка річних, 3 202 грн. збитків, 1 016,17 грн. - трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та 2 495,46 грн. - інфляційних втрат.

В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що 10.07.2008р. між сторонами укладено кредитний договір № 51, згідно якого відповідачу надано кредит на суму 7000 грн. на термін до 11.01.2010р. із сплатою за користування кредитом 42 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом, за виключенням дня надання кредиту. Спілкою виконано свої зобов'язання та видано відповідачу грошові кошти, обмовлені договором, однак останньою, в подальшому не виконувався обов'язок по їх поверненню, через що позивач звернувся до Личаківського районного суду м. Львова, і рішенням від 01.12.2009р. з відповідача стягнено суму заборгованості в розмірі 8 214,84 грн. З 26.02.2010р. виконавчий лист по даній справі перебуває на виконанні, однак відповідач продовжує ухилятись від сплати заборгованості, у зв'язку з чим, 01.08.2011р. кредитним комітетом позивача було прийнято рішення відновлення нарахування відсотків за користування кредитом в розмірі 42 % річних та повідомлено відповідача про прийняте рішення. З 15.05.2012р. таке нарахування призупинено. На дату планового повного повернення кредиту, відповідача, а саме 11.01.2010р. за неповернутий борг по тілу кредиту в розмірі 6910,79 грн. позивач сплачує вкладникам відсотки по депозитних внесках, не видає заплановані кредити, через що, за весь період невиконання відповідачем договірних зобов'язань, позивачу спричинені збитки на суму 3202 грн. Оскільки такі збитки заподіяні з вини відповідача, дану суму просить стягнути з останньої в примусовому порядку, а також відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 42 % річних, які нараховані за період з 01.08.2011р. по 15.05.2012р. в розмірі 2190,22 грн. Крім того, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, також просить стягнути з відповідача три відсотка річних за період з 11.01.2010р. по 04.12.2014р. в розмірі 1 067,17 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2 495,46 грн., які обраховані за період з січня 2010р. по жовтень 2014р.

В судовому засіданні повноважний представник позивача згідно належної довіреності від 30.09.2014р. Сабодашка М.В. позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні вищенаведеним та просить позов задовольнити.

Представник відповідача згідно договору про надання правової допомоги від 08.10.2014р. адвокат ОСОБА_2 проти обґрунтованості позову заперечила та вказала, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 01.12.2009р., яке набрало законної сили і на яке покликається представник позивача, не лише було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором, але й такий договір було розірвано. Наслідком розірвання договору є припинення всіх прав та обов'язків сторін у зобов'язанні. Таким чином, вимога про стягнення будь-яких грошових коштів за договором, який в судовому порядку є розірваним, не ґрунтується на законі, і тому, в задоволенні позову просить відмовити. Крім того, звертає також увагу на пропуск позивачем загального трьохрічного строку та річного спеціального строку позовної давності. Після розірвання договору, його умова про встановлення строку позовної давності терміном 5 років перестала бути юридично значимою умовою. Позов до суду подано по спливу 2 років 6 місяців після закінчення спеціального річного строку позовної давності, та по спливу 6 місяців після спливу загального трьохрічного строку позовної давності. Наслідком спливу цього строку є відмова в задоволенні позову, що також просить врахувати під час ухвалення рішення.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, матеріали цивільної справи № 2-3272/09, оцінивши в сукупності зібрані в ній докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 215 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 11.07.2008р. між сторонами укладено кредитний договір № 51 (а.с.6-7), згідно якого відповідачу надано кредит на суму 7000 грн. на термін до 11.01.2010р. із сплатою за користування кредитом 42 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом, за виключенням дня надання кредиту.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Однією з таких підстав припинення зобов'язань, які визначені в законі, є норми ч. 2 ст. 653 ЦК України, за змістом якої, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до ч. 3 цієї статті, Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Судом встановлено, що заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 01.12.2009р., оригінал якого знаходиться в матеріалах цивільної справи № 2-3272/09 (а.с.26 цивільної справи № 2-3272/09), а копія якого долучена до матеріалів даної справи (а.с.70), не лише стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договірним зобов'язанням в розмірі 8314,84 грн., а й розірвано договір.

Виходячи зі змісту подання державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа про стягнення з відповідача цієї заборгованості (а.с.29 цивільної справи № 2-3272/09), такий був виданий Личаківським районним судом м. Львова 22.02.2010р., а отже, в силу вимог ч. 2 ст. 368 ЦПК України, заочне рішення суду 01.12.2009р. до цієї дати набрало законної сили, і відповідно, в силу вимог ч. 3 ст. 653 ЦК України, кредитний договір № 51 від 11.07.2008р. був розірваним. Сторони в судовому засіданні підтвердили, як це також вбачається з матеріалів цивільної справи № 2-3272/09, в подальшому таке рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось.

З огляду на те, що після розірвання кредитного договору в судовому порядку та набрання рішенням законної сили зобов'язання між сторонами припинились, перестало існувати право позивача нараховувати відсотки за кредитним договором, і тому, з цих підстав вимогу про стягнення нарахованих відсотків за період з 01.08.2011р. по 15.05.2012р. в розмірі 2190,22 грн. слід залишити без задоволення, як таку, що не ґрунтується на нормах матеріального права.

З аналогічних підстав не може бути задоволеною вимога про стягнення завданих збитків в розмірі 3202 грн., які, виходячи зі змісту позовної заяви та уточнень до неї позивач вважає упущеною вигодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Системно-правовий аналіз положень ст. ст. 509, 526, 530, 598, 623, 626, 629, 653 ЦК України, дає підстави стверджувати, що відшкодуванню підлягають лише ті збитки, які завдані порушенням триваючого договірного зобов'язання, яке є різновидом загального поняття зобов'язання. Збитки, які завдані кредитору після припинення договірного зобов'язання, не можуть вважатись упущеною вигодою, оскільки таке зобов'язання (договірне) між сторонами перестало існувати, і відповідно, не може існувати будь-якої упущеної вигоди.

В змісті уточненої позовної заяви (а.с.61), як і в змісті первинної заяви, позивач обраховує ці збитки за період з 12.01.2010р. по 16.04.2012р.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення від 01.12.2009р., рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано, і яка за правилами ч. 1 ст. 294 ЦПК України, теж в редакції, чинній на момент ухвалення цього рішення, може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Оскільки в матеріалах цивільної справи № 2-3272/09 відсутня як заява відповідача про апеляційне оскарження рішення суду від 01.12.2009р., так і заява про перегляд цього заочного рішення, слід вважати встановленим, що позивачем обраховано розмір збитків за період, який настав після припинення договірного зобов'язання. Враховуючи обставини справи, за правилами ст. 623 ЦК України, така шкода не підлягає відшкодуванню, у зв'язку з чим суд також відмовляє в задоволенні цієї вимоги.

Що стосується вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, право на стягнення яких приписами ст. 625 ЦК України, відмовляючи в їх задоволенні суд враховує наступне.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таке розуміння поняття грошового зобов'язання наводить ВСУ в постанові № 6-49цс12 від 06.06.2012р. Відповідно до правової позиції, яка висловлена в цій постанові, у разі невиконання грошового зобов'язання, можуть застосовуватись правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З огляду на те, що після ухвалення судового рішення у відповідача зберігається обов'язок повернути грошові кошти на користь кредитора, якому кореспондується право останнього вимагати їх повернення, у разі невиконання такого обов'язку позивач вправі ставити вимогу про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за порушення строків проведення розрахунків. Тому, такі вимоги слід визнати обґрунтованими.

На відміну від договірного зобов'язання, яке припиняється після розірвання договору, грошове зобов'язання, яке виникло на підставі цього договору, продовжує існувати та припиняється лише виконанням, проведеним належним чином - ст. 599 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В узагальненнях судової практики щодо застосування ст. 625 ЦК України, ВСУ зазначив, що до позовних вимог про застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), який може бути збільшений за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК).

Як вже згадувалось вище, зобов'язання сторін припинились після набрання рішенням суду від 01.12.2009р. законної сили, що мало місце до 22.02.2010р.

Позовна заява в свою чергу, подана до суду 12.07.2013р., що поза межами загального трьохрічного строку позовної давності. Оскільки кредитний договір є розірваним, його умова про узгодження строку позовної давності терміном 5 років втратила юридичну силу, і до згаданих правовідносин підлягає застосуванню загальний строк, який встановлено законом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат заявлені поза межами строку позовної давності, а представник позивача не клопоче про його поновлення, лише в цій частині позовних вимог суд відмовляє у зв'язку із спливом загального строку позовної давності. В іншій частині позову, про що вказано вище, суд відмовляє за безпідставністю.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10,60,88,169,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 257, 261, 267, 509, 526, 530, 598, 599, 610, 611, 614, 623, 625, 626, 629, 653, 1048-1050,1054 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

В позові Кредитної спілки «Орізон» до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки, передбачені ст.ст. 294, 296 ЦПК України.

Суддя: Леньо С. І.