Ухвала суду № 42415390, 21.01.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/182/15

Головуючий у першій інстанції Наумчак Л. І.

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Сватаненка В.І.

суддів - Артеменка І.А., Суворова В.О.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - "Про витребування майна з чужого незаконного володіння", -

ВСТАНОВИЛА:

03.04.2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, по якому просив зобов'язати відповідача виконати договірне зобов'язання по договору зберігання від 14.11.2013 року в натурі шляхом відвантаження позивачу пшениці у кількості 15 тонн, насіння соняшнику у кількості 30 тонн, кукурудзи у кількості 7 тонн, ячменю у кількості 3 тонни, врожаю 2013 року, переданого на відповідальне зберігання.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що 14.11.2013 року він уклав із відповідачем усний договір зберігання зерна пшениці у кількості 15-17 тонн, насіння соняшнику у кількості 30-35 тонн, зерна кукурудзи у кількості 7-10 тонн, зерна ячменю у кількості 3 тонни, що підтверджується розпискою відповідача. У подальшому він неодноразово звертався до відповідача з проханням (вимогою) повернути передане йому на зберігання зерно, але відповідач кожен раз давав обіцянки, що незабаром поверне, однак згодом зовсім відмовився повертати та почав погрожувати вбивством. Також позивач витратив власні кошти на оброблення та підготовку земельних ділянок для проведення посіву під врожай 2014 року, однак у зв'язку з тим, що відповідач на протязі останнього року не повертає йому зерно, яке він отримав на зберігання він не мав змоги вести господарську діяльність, позбавлений можливості проводити посів, що позбавило його можливого прибутку, порушує його звичайний життєвий устрій, а також як стало позивачу відомо відповідач проводить незаконні дії по продажу зерна, яке було передано йому на зберігання, використовує його для власних господарських потреб.

Позивач та його представники позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позово у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, заперечував щодо його задоволення, про що надав письмові пояснення, відповідно до яких вказував, що ніякого договору ні усного, ні письмового на зберігання зерна пшениці, насіння соняшнику, зерна кукурудзи та ячменю із позивачем він не укладав, тим більше ніякої розписки він не надавав позивачу.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 23.10.2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

03.11.2014 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду, по якій просить рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

Відповідно до положень ст. ст. 386, 387 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності і власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Зміст ст. 387 ЦК України містить в собі дві ознаки, такі як: саме власник має право витребувати своє майно; витребування цього майна повинно бути від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Для пред`явлення позову необхідно, щоб майно, якого позбавився власник, збереглося в натурі і знаходилося у фактичному володінні іншої особи. Якщо майно вже знищене, перероблене чи спожите, право власності на нього, як таке, припиняється. Також вимагати можна індивідуально визначене майно.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не було доведено належними доказами факт перебування в його володінні зерна пшениці у кількості 15-17 тонн, насіння соняшнику у кількості 30-35 тонн, зерна кукурудзи у кількості 7-10 тонн, зерна ячменю у кількості 3 тонни.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Віндикаційний позов має ґрунтуватися не лише на нормах матеріального права та повинен містити предмет і підставу. Предметом віндикаційного позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про витребування майна із чужого незаконного володіння, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вказані позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (без титульний статус його володіння).

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Так, позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази, що підтверджують право позивача на спірне майно. Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Обґрунтовуючи свої вимоги набуттям у власність зерна, передання його у користування відповідача за усною домовленістю, створення перешкод відповідачем у поверненні майна назад позивачу, позивач ставить питання про витребування в натурі майна, що є його власністю із чужого незаконного володіння.

Позивач не надав суду доказів та документально не підтвердив належність йому саме того майна, яке він просить витребувати з чужого незаконного володіння та яким на його думку неправомірно (без відповідної правової підстави) заволодів відповідач.

Крім того, з копії розписки від 14.11.2013 року, яка була надана відповідачем не вбачається, що вона була надана позивачу для підтвердження укладання між ними договору на зберігання зерна.

Так, з вказаної розписки незрозуміло про який договір зберігання йдеться річ, та чи є це самий договір зберігання зерна, про який зазначає в позові позивач та який приєднаний до матеріалів цивільної справи.

Надана позивачем копія розписки не є достатнім та достовірним доказом, що засвідчує перехід майна від однієї особи до іншої. Будь-яких інших доказів на підтвердження фактів придбання позивачем спірного майна, надання його відповідачеві, надано не було.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів того, що у нього на законних підставах перебували у власності або в оренді земельні ділянки, що саме він засівав відповідну земельну ділянку зерном, зібрав врожай зернових, які він просить відвантажити в натурі.

Постановою про закриття кримінального провадження від 10.10.2014 року по заяві позивача в порушенні кримінального провадження відносно відповідача за ознаками ст. 190 КК України, встановлено, що всі домовленості між відповідачем та позивачем базувались на усній основі, отже в діях відповідача не вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України, таким чином кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з вказаної постанови вбачається, що позивач 14.11.2013 року звернувся до Балтського РВ ГУМВС України в Одеській області з заявою щодо можливих неправомірних дій відповідача, який не виконує усні домовленості щодо спільної господарської діяльності.

Того ж дня - 14.11.2013 року, під час огляду складу відповідачем у присутності слідчого відділку міліції була складена розписка про передачу йому на відповідальне зберігання зерна, яке знаходилась у його складському приміщенні.

Саме на вказану розписку посилається позивач, як на доказ передання ним спірного майна відповідачу на зберігання.

Доводи позивача є необґрунтованими та суперечать тексту розписки, в якій, між іншим, позивач посилається на те, що він ознайомлений зі ст. 385 КК України (Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків).

Вказана обставина підтверджує, що після звернення позивача до правоохоронних органів, був проведений огляд складу відповідача, виявлено вищезазначене майно та яке було передано відповідачу на відповідальне зберігання.

Надана позивачем копія розписки про відповідальне зберігання від 14.11.2013 року не є достовірним та допустимим доказом, що засвідчує передачу майна на зберігання від однієї особи до іншої.

З наданих письмових доказів не вбачається, що між сторонами був укладений договір, тобто відсутні договірні зобов'язання та відповідні договору правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу належності збіжжя зібраного у 2013 році на полях Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області. Письмових угод щодо вирощування та збору урожаю зернових культур між сторонами не укладалось. Як вбачається, вартість збіжжя позивач оцінює в 215760 грн.

Ст. 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 п. 3 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочин фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто, виходячи з цього положення закону, правочин на суму, що перевищує 340 грн. (20х17) повинен був укладений у письмовій формі.

Виходячи з вимог цієї норми закону сторони повинні були при вчиненні правочину додержуватись письмової форми, оскільки, як передбачено ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З доводів позивача та з тексту позовної заяви, вбачається, що під час передачі майна між ним та відповідачем було досягнуто лише усної домовленості, а не укладено договір, яким би згідно ст. 638 ЦК України були врегульовані істотні умови цієї угоди, а саме - способи передачі і повернення майна, мета і строк його перебування у відповідача, умови використання і зберігання, способи відшкодування та інше, що на думку суду не дає можливості визначити права та обов`язки сторін під час виконання укладеної домовленості.

Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України по договору зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Ч. 1 ст. 937 ЦК України передбачає письмову форму укладення договору зберігання згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, та строк зберігання на основі ст. 938 ч. 1 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про недоведеність факту прийняття на зберігання спірного майна відповідачем від позивача.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ч. 1 ст. 59 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів цивільної справи не вбачається, що позивачем по справі були надані належні допустимі письмові докази на підтвердження доводів та позовних вимог.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Вказана норма забороняє зловживання правом, розрізняючи види останнього, а саме навмисне завдання шкоди іншій особі у процесі реалізації свого права та зловживання правом, пов'язане з використанням недозволених форм його реалізації, але у рамках загального дозволеного типу поведінки щодо даного права.

Зловживання правом тягне за собою застосування санкції, яка передбачає відмову у охороні неналежно здійснювального права.

Право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача є недоведеними та непідтвердженими, у зв'язку з чим неспроможними та такими, що не спростовують висновків суду, не маючи підстав та доведеності для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області В.І. Сватаненко

І.А. Артеменко

В.О. Суворов

21.01.2015 року м. Одеса