Рішення № 42414361, 13.01.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 641/864/14-ц Головуючий 1 інст. - Григор'єв Б.В.

Провадження № 22ц/790/497/15 Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія: право власності

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А.,Кіся П.В.,

за участю секретаря - Рязанової С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні, -

встановила:

30 січня 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1, про встановлення порядку користування квартирою. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 14.10.2005 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 року її чоловік ОСОБА_5 помер. Після його смерті вона стала власницею 1/6 частини квартири АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право на спадщину №1845 від 29.07.2011 р. 5/6 частин квартири належать відповідачу, яка є матір'ю померлого ОСОБА_5 Квартира АДРЕСА_1 розташована на 1 поверсі 12 поверхового будинку та складається з 3-х кімнат житловою площею 43,9 кв.м., у тому числі перша кімната - 16,2 кв.м., друга кімната - 14, 7 кв. м., третя кімната - 13,0 кв.м., кухня площею 6,7 кв.м., вбиральня - 1,1 кв.м, ванна кімната - 2,0 кв.м., коридор - 8,9 кв.м., комора - 0,5 та 0,2 кв.м. Квартира обладнана лоджіями - 5,6 кв.м. Загальна площа квартири складає 65,0 кв.м. Інвентаризаційна вартість квартири складає 74099 грн., згідно із технічним паспортом. Оскільки після смерті чоловіка позивачки її стосунки з ОСОБА_1 погіршилися, а вданий час зіпсувались та є неприязниними, відповідач проживає у спірній квартирі сама вже довгий час і користується всією квартирою, вона запропонувала вирішити питання про долю її частки в цій квартирі. Однак, відповідач не надала на це згоду. Враховуючи, що її частка в квартирі є незначною, вона забезпечена іншим житлом у м. Сімферополі, де постійно проживає, задля уникнення спору та конфліктних ситуацій в майбутньому бажала виділити свою частку в натурі або отримати від відповідача грошову компенсацію. Однак, після отримання висновків судової будівельно-технічної експертизи від 28.07.2014 року, з урахуванням того, що виділити в натурі її частку в спірній квартирі не є можливим, змінила позовні вимоги та просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 відповідно до першого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи №5561 від 28.07.2014 р. та виділити їй в індивідуальне користування на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 житлову кімнату «4» площею 13,0 кв.м., коридор площею 8,9 кв.м., кухню площею 6,7 кв.м., ванну кімнату площею 2,0 кв.м., вбиральню площею 1,1 кв.м., вбудовану шафу площею 0,5 кв.м. виділити у спільне користування. Усього виділити співвласнику в користування приміщень в квартирі загальною площею 18,7 кв.м., що на 7,9 кв.м. більше, ніж покладено на ідеальну частку. Просила стягнути з ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з розглядом справи: судовий збір в розмірі 862,79 грн., витрати на проведення експертизи в розмірі 3060 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1200 грн.

ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на 1/6 частку у спільному майні, в якому зазначила, що вона є власницю 5/6 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Власницею 1/6 частки зазначеної квартири є ОСОБА_2 При цьому, вважає, що частка ОСОБА_2 у квартирі є незначною, а згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 28.07.2014 р. поділ квартири є неможливим. Зазначає, що частку ОСОБА_2 у квартирі не можливо виділити в натурі, річ (квартира) є неподільною, що також встановлено зазначеною експертизою. Таким чином, технічної можливості для поділу спільної квартири в натурі не існує, оскільки частка позивачки є незначною і їй не відповідає жодне з приміщень квартири, у квартирі не має приміщень із самостійними виходами, які можуть використовуватись або бути переобладнані, як окремі квартири. Згідно ч. 2 ст. 183 ЦК України спірна квартира є неподільною. Вважає, що спільне володіння і користування квартирою є неможливим. Крім цього, вважає, що припинення права власності позивачки за первісним позовом на 1/6 частки квартири не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім`ї. Так, як зазначає сама ОСОБА_2 у первісному позові вона має власне житло у м. Сімферополь, де постійно проживає, тобто позбавлення її 1/6 частки у квартирі, розташованій в м. Харкові жодним чином не завдасть істотної шкоди інтересам співвласниці та членам її родини. Як їй відомо ОСОБА_2 постійно проживає та працює на протязі багатьох років у м. Сімферополі, та має там власну трикімнатну квартиру і взагалі ніколи не бажала проживати у м. Харкові. З посиланням на ст. 365 ЦК України, Постанову судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 15.05.2013 р. у справі №6-37 цс 13, висновки судової будівельної експертизи від 28.07.2014 р. просить припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, визнати за нею ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 та виплатити ОСОБА_2 104671 грн. внесені нею на депозитний рахунок суду та стягнути на її користь судові витрати.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою задоволені частково. Встановлено порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1. Виділено в користування ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 житлову кімнату площею 13,0 кв. м. Виділено в користування ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 житлову кімнату площею 16,2 кв. м., житлову кімнату площею 14,7 кв.м., вбудовану шафу «5» площею 0,2 кв. м., вбудовану шафу «6» площею 0,5 кв. м. У спільному користуванні залишено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 коридор «1» площею 8,9 кв. м., кухню «7» площею 6,7 кв. м., ванну кімнату «8» площею 2,0 кв.м., вбиральню «9» площею 1,1 кв. м. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму судового збору в розмірі 862,79 грн., витрати на проведення експертизи 3060,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1400,00 грн. Зобов'язано ГУ ДКСУ у Харківській області повернути ОСОБА_1 грошові кошти сплачені в якості перерахунку 1/6 від вартості квартири на депозитний рахунок суду у розмірі 104671,00 грн. (сто чотири тисячі шістсот сімдесят одна гривня), який сплачено за квитанцією № 27053 від 31.10.2014 року на р\р №37318008000164, отримувач- ТУ ДСА у Харківській області, код отримувача- 26281249, банк отримувача- ГУ ДКСУ у Харківській області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд не звернув уваги на наявність всіх передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 365 Цивільного кодексу України випадків для припинення права позивача на 1/6 частину квартири, яке не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, який до того ж звертався до суду з позовом про припинення права на частку в спільному майні. А визначення порядку користування судом завдає їй істотної шкоди, оскільки ОСОБА_2 в користування виділена частина приміщень, яка значно перевищує її долю в спільному майні з урахуванням його особливостей і того, що позивач квартирою не користується, комунальні послуги не сплачує, мешкає в Криму де має житло і постійно там проживає. Крім того, як стверджує позивач, між ними склалися неприязливі стосунки.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 і відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що виділення в користування ОСОБА_2 житлової кімнати площею 13,0 кв.м., а ОСОБА_1 кімнат площею 16,2 кв.м., 14,7 кв.м. і вбудованих шаф, та залишаючи в спільному користуванні коридор площею 8,9 кв.м., кухню площею 6,7 кв.м., ванну площею 2 кв.м., вбиральню площею 1,1 кв.м. права відповідача на спільне володіння і користування спірною квартирою не буде порушено, а припинення права ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири завдасть істотної шкоди її інтересам.

Але з цим висновком погодитися не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права і висновки суду не відповідають обставинам справи.

Згідно ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України , під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 57, ч. 3,4 ст. 60, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 213, п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 214 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 356, ч. 1, 3 ст. 358, ст. 365 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.91 року передбачено, що при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

Відповідно до п.7, п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22.12.1995 року, оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Роз'яснити судам, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 належить на праві власності 1/6 частина квартири АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 29.07.2011 року, яке зареєстроване 16.08.2011 року КП «Харківське МБТІ».

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 22.12.1997 р., та свідоцтва про право на спадщину №1843 від 29.07.2011 р., яке зареєстроване КП «Харківське МБТІ» 16.08.2011 належить 5/6 частин квартири АДРЕСА_1.

Згідно технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 складається з 3-х кімнат житловою площею 43,9 кв.м., у тому числі 1 кімната - 16,2 кв.м., друга кімната - 14,7 кв.м., третя кімната - 13,0 кв.м., кухні площею 6,7 кв.м., вбиральні - 1,1 кв.м., ванної кімнати - 2,0 кв.м., коридору - 8,9 кв.м., комори - 0,5; 0,2 кв.м. Квартира обладнана лоджіями - 5,6 кв.м. (балконами 3,6 кв.м. та 2 кв.м.) Загальна площа квартири 65,0 кв.м.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №5561/8477 виділити в натурі 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 не надається можливим. В дослідженні запропоновано два варіанти порядку користування зазначеною квартирою з відступом від ідеальних часток співвласників. Надати варіанти порядку користування у відповідності до ідеальних часток співвласників не надається можливим.

Відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи № 5561/8477 від 28.07.2014 року, ринкова вартість 1/6 частин спірної квартири складає 104 671 гривня.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 28.07.2014 року, яку було проведено у межах наведеної цивільної справи не надається можливим виділити 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, оскільки приміщення після поділу повинні відповідати технічним вимогам, що приведені в ДБН В2.2-15-2005 та п.п. 2.24 та 2.27, а саме: загальна кімната в однокімнатній квартирі повинна бути не меншою 15 кв.м. , мінімальний розмір площі в суміщеному санвузлі - 3,8 кв.м., мінімальна площа кухні - 7 кв.м.

Приймаючи до уваги те, що площа найменшої житлової кімнати у зазначеній квартирі складає 13 кв.м., а житлова площа у квартирі становить 43,9 кв.м., у той час, як позивачу належить 1/6 частка квартири, очевидним є висновок про те, що житлова площа, яка належить позивачу виходячи з її частки у квартирі практично у два рази менше ніж розмір найменшої кімнати у квартирі.

Окрім того, у первісному позові ОСОБА_2 зазначає : «частка моя в цій квартирі є незначною».

За таких обставин незначність 1/6 частки ОСОБА_2 у наведеній квартирі є доведеною.

Частку ОСОБА_2 у квартирі не можливо виділити в натурі, квартира є неподілою.

Згідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 28.07.2014 року, виділити натурі 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 не надається можливим.

Таким чином, технічної можливості для поділу спільної квартири в натурі не існує, оскільки частка позивача є незначною і їй не відповідає жодне з приміщень квартири, у квартирі не має приміщень із самостійними виходами, які можуть використовуватись або бути переобладнані як окремі квартири. Згідно ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Отже спірна квартира є неподільною.

Спільне володіння і користування квартирою є неможливим.

У первісному позові позивач зазначає, що між нею та відповідачем склались неприязні стосунки та вона не може вирішити питання щодо користування квартирою в мирний спосіб без суду. Відповідач погодилась з такою думкою позивача. Дійсно з певних причин стосунки між ними мають дуже напружений та неприємний характер (що підтверджується, зокрема, листами, доданими позивачем до первісного позову), що безумовно виключає будь-яку можливість спільного володіння і користування квартирою, одночасного проживання в ній.

Припинення права власності позивача на 1/6 частку в квартирі не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім'ї.

Як зазначає сама ОСОБА_2 у первісному позові, вона має власне житло у м. Сімферополі, де постійно проживає, тобто позбавлення її 1/6 частки у квартирі, розташованій у м. Харкові жодним чином не завдасть істотної шкоди інтересам співвласниці та членам її родини. Позивач постійно мешкає та працює у м. Сімферополі, має у власності трикімнатну квартиру і взагалі ніколи не мала бажання жити у м. Харкові.

Враховуючи, що у ст.. 365 Цивільного кодексу України не вказано, що для вирішення питання про припинення вказаного права необхідна наявність усіх чотирьох умов у їх сукупності, оскільки цією статтею передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності будь якої з них можливо вирішення судом питання про припинення права на частку в спільному майні і беручи до уваги, що наявність всіх чотирьох умов підтверджена сукупністю наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову. Приймаючи до уваги, що житлова площа, яка належить позивачу, виходячи з її частки у квартирі, майже в два рази менше ніж розмір найменшої кімнати у квартири, вирішення судом питання про встановлення порядку користування квартирою, суттєво порушує право володіння і користування квартирою ОСОБА_1 , оскільки можливість визначення користування, та можливість в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України спільного володіння і користування не є тотожними . Крім того, позивач згідно ч. 2 ст. 11 ЦПК України з питанням про право користування чужим майном до суду не звертався.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, а саме з урахуванням задоволення апеляційної скарги з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1046 грн. 71 коп. - за подання зустрічного позову та 523 грн. 26 коп. - за подання апеляційної скарги, а всього 1569 грн. 97 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313-317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2014 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні - задовольнити.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, у спільному майні ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1.

Виплатити ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/6 частки квартири АДРЕСА_1, в розмірі 104 671 ( сто чотири тисячі шістсот сімдесят одна) гривень за рахунок попередньо внесеної ОСОБА_1 суми у розмірі 104 671 ( сто чотири тисячі шістсот сімдесят одна) гривень на депозитний рахунок Комінтернівського районного суду м. Харкова за квитанцією № 27053 від 31 жовтня 2014 року на р/р 37318008000164, отримувач ТУ ДСА у Харківській області, код отримувача 26281249, Банк отримувача ГУ ДКСУ у Харківській області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1569 ( одна тисяча п'ятсот шістдесят дев'ять) гривень 97 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді: колегії: -