Рішення № 42413105, 20.01.2015, Рубіжанський міський суд Луганської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2015 Провадження №2/425/62/15

Справа №425/2796/14-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Томко Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області, цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Рубіжанського міського суду Луганської області із позовом до ОСОБА_1, яким просило стягнути з нього заборгованість за кредитним договором у розмірі 9981 (дев`ять тисяч дев'ятсот вісімдесят одна) гривня 82 (вісімдесят дві) копійки, яка утворилась станом на 15 жовтня 2014 року, а також судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Про місце, день та час розгляду справи по суті, сторони повідомлялись належним чином. У судове засідання 20 січня 2015 року для розгляду справи по суті позивач і відповідач не з'явились.

Представник позивача подав заяву, якою просив розглянути справу без його участі, а у випадку неявки відповідача не заперечував проти розгляду справи у заочному порядку та ухвалення заочного рішення.

Відповідач, який був належним чином повідомлений про проведення судового засідання 26 грудня 2014 року та 20 січня 2015 року, у вказані судові засідання не з'явився. Заяви про розгляд справи за його відсутністю не подавав і причини неявки не повідомив.

Тому, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в силу положень частини другої статті 197 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, а розгляд справи здійснювався на підставі наявних у справі доказів (у заочному порядку), про що судом була постановлена ухвала без виходу до нарадчої кімнати та у порядку частини п'ятої статті 209 ЦПК України занесена до журналу судового засідання.

У позові позивач вказував на те, що станом на 15 жовтня 2014 року, відповідач має заборгованість перед банком у розмірі 14473 гривні 80 копійок, яка складається із заборгованості за процентами (3432 гривні 01 копійка), комісією (31 гривня 86 копійок) та неустойки у вигляді пені (11009 гривень 93 копійки). А оскільки 5443 гривні 50 копійок, на підставі судового наказу Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2009 року було вже стягнуто на користь банку, позивачу належить право вимоги боргу на суму 9981 (дев`ять тисяч дев'ятсот вісімдесят одна) гривня 82 (вісімдесят дві) копійки, яка включає в себе неустойку у вигляді штрафу.

На основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, суд встановив наступні обставини, та відповідно до них визначив такі правовідносини:

Сьомого грудня 2006 року ОСОБА_1 та закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» уклали кредитний договір №LGC0F106822285, за яким банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 1346 гривень, на строк 12 місяців з 07 грудня 2006 року по 07 грудня 2007 року включно, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання повернути кредит шляхом сплати у період з 7 по 11 число кожного місяця платежу у розмірі 148 гривень 95 копійок, який включає в себе обов'язок сплати щомісячної частини кредиту, процентів за його користування, та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту (а.с.1-3,4-14,34,35).

Судовим наказом Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2009 року (що набрав законної сили 24 липня 2009 року) з ОСОБА_1 на користь закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» стягнуто заборгованість за договором №LGC0F106822285 від 07 грудня 2006 року, станом на 10 квітня 2009 року у розмірі 5443 гривні 50 копійок, з яких: 1167 гривень 07 копійок - це заборгованість за кредитом; 2456 гривень 49 копійок - це заборгованість по процентах за користування кредитом; 31 гривня 86 копійок - це заборгованість за комісією; 1788 гривень 08 копійок - це неустойка у вигляді пені та штрафу (а.с.4,32,33,35).

На підставі рішення загальних зборів акціонерів закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» від 30 квітня 2009 року, 17 липня 2009 року, проведено державну реєстрацію зміни найменування банку на: «публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»» (а.с.16,17).

За даними публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», у період з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року, сплати боргу не відбулось, тому станом на 15 жовтня 2014 року, загальна заборгованість ОСОБА_1 за договором №LGC0F106822285 від 07 грудня 2006 року, яку банк має право стягнути у судовому порядку складає 9981 гривня 82 копійки (а.с.2-3,5).

Із встановлених обставин вбачається, що між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 виникли цивільні (зобов'язальні) правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких позивач виступив кредитодавцем, а відповідач позичальником, та в межах яких виник спір щодо права банку, як кредитора у цьому зобов'язанні, на отримання заборгованості за кредитним договором, що виникла у період з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року.

Враховуючи визначені судом правовідносини, для вирішення спору, суд застосовує такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:

Відповідно до положень статті 92 Конституції України, права і основні обов'язки людини і громадянина, а також засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Положення частини третьої статті 11 і частини другої статті 4 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) визначають, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, основним з яких є цивільний кодекс України.

В силу положень частини другої статті 1054 цього кодексу, за загальним правилом, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «позика» глави 71 цього ж кодексу.

Так, згідно з частиною першою статті 1048 параграфу 1 глави 71 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що укладеним кредитним договором (а.с.6), позивач та відповідач, як його сторони, передбачили сплату відповідачем за користування кредитом процентів у розмірі 0,42 в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. При чому у випадку порушення відповідачем зобов'язань щодо погашення кредиту, він сплачує позивачу проценти за користування кредитом в розмірі 10% в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.

З огляду на зміст заяви банку про видачу судового наказу від 08 травня 2009 року (а.с.32-33), судового наказу Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2009 року, що набрав законної сили 24 липня 2009 року (а.с.35), а також розрахунку заборгованості відповідача станом на 15 жовтня 2014 року (а.с.5), суд вважає доведеною ту обставину, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість за кредитом у розмірі 1167 гривень 07 копійок та те, що він як позичальник порушив своє зобов'язання щодо погашення вказаної суми кредиту. Зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які докази повернення ним у період з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року суми кредиту.

Тому суд вважає, що позивач, за вказаний період, дійсно має право стягнути з відповідача проценти за користування кредитом у розмірі 1167 гривень 07 копійок, із розрахунку 10% в місяць або 120% річних. А оскільки періодом неповернення кредиту з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року, являються 2014 днів, банк має право вимагати з відповідача сплати 1106 гривень 23 копійки - у якості процентів за користування кредитом у період з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року.

При цьому суд констатує, що стягненню підлягає саме такий розмір процентів, а не той, що вказаний відповідачем у позові, оскільки стаття 1048 ЦК України та договір укладений позивачем і відповідачем, надають право позивачу на стягнення процентів виходячи тільки із неповернутої суми кредиту. А за період, що передував 11 квітня 2009 року, банк вже стягнув проценти за користування кредитом, на підставі судового наказу.

Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на стягнення з відповідача заборгованості по комісії у розмірі 31 гривня 86 копійок, суд виходить з того, що судовим наказом Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2009 року, у складі стягнутої на користь банку заборгованості з ОСОБА_1, комісія у розмірі 31 гривня 86 копійок вже була стягнута. Такого висновку суд дійшов з огляду на зміст заяви про видачу судового наказу (у тому числі розрахунку до неї), яка була задоволена вказаним судовим наказом, а також з огляду на розрахунок, доданий до позову, з якого вбачається час виникнення заборгованості за комісією.

Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на нарахування та стягнення неустойки у вигляді пені та штрафу за період з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на положення пункту третього частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу положень частини першої статті 624 цього ж кодексу, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

При цьому, згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. А згідно з частиною другою статті 551 цього ж кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так, договором №LGC0F106822285 від 07 грудня 2006 року (пункт 5.1. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт)) сторони встановили, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених заявою (а це і повернення кредиту частинами, і сплата процентів, і сплата комісійної винагороди за надання фінансового інструменту) позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні, за кожен день прострочки платежу.

Заява банку про видачу судового наказу від 08 травня 2009 року, розрахунок до неї, а також судовий наказ Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2009 року свідчать про те, що неустойку у вигляді пені в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, зокрема по кредиту, процентам за його користування і комісії, за період по 10 квітня 2009 року, банк вже стягнув (а.с.32,33,35). Але оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази сплати відповідачем, у період з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року, належних з нього платежів по кредиту, процентам та комісії, на думку суду, банк має право стягнути з відповідача пеню за весь період несплати вказаних платежів у цей період.

Зокрема, оскільки прострочений платіж у вигляді кредиту складає 1167 гривень 07 копійок, ставка пені складає 0,15% за кожен день прострочки, а кількість днів у періоді прострочки 2014, банк має право стягнути з відповідача 3525 гривень 72 копійки. Оскільки прострочений платіж у вигляді процентів за користування кредитом складає 3562 гривні 72 копійки (2456 гривень 49 копійок - процент за користування кредитом у період до 10 квітня 2009 року; 1106 гривень 23 копійки - процент за користування кредитом у період з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року), ставка пені складає 0,15% за кожен день прострочки, а кількість днів у періоді прострочки 2014, банк має право стягнути з відповідача 10762 гривні 98 копійок. А оскільки прострочений платіж у вигляді комісії складає 31 гривню 86 копійок, ставка пені складає 0,15% за кожен день прострочки, а кількість днів у періоді прострочки 2014, банк має право стягнути з відповідача 96 гривень 25 копійок.

Отже, на підставі умов договору, за період з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року, у зв'язку із несплатою відповідачем платежів по кредиту, процентам та комісії, позивач має право стягнути з нього неустойку у вигляді пені в розмірі 14384 гривні 95 копійок.

З огляду на те, що банком заявлено вимогу на стягнення пені тільки у розмірі 11009 гривень 93 копійки, суд підтверджує правомірність заявленої ним вимоги, але разом з цим констатує, що суд не має право виходити за їх межі, а тому і присуджувати до стягнення більшу грошову суму ніж заявлено позивачем.

Окрім обов'язку позичальника сплатити банку пеню, позивач та відповідач, як сторони договору №LGC0F106822285 від 07 грудня 2006 року погодили, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 (п'ятсот) гривень та 5% від суми заборгованості.

Тому, оскільки доведена позивачем сума заборгованості складає 4761 гривня 65 копійок, з яких: 1167 гривень 07 копійок - це борг по кредиту; 3562 гривні 72 копійки - це борг по процентах; 31 гривня 86 копійок - це борг по комісії, банк має право на підставі умов договору стягнути неустойку у вигляді штрафу у розмірі 500 гривень та 238 гривень 08 копійок, що разом складає 738 гривень 08 копійок.

Таким чином, на підставі умов договору, банк має право на стягнення з відповідача неустойки у розмірі 15123 гривні 03 копійки, з яких: 14384 гривні 95 копійок - це пеня; 738 гривень 08 копійок - штраф.

При цьому судом враховано, що штраф та пеня є різновидами такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як неустойка, через що їх одночасне застосування і стягнення не призводить до подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а тому не свідчить про порушення положень частини першої статті 61 Конституції України.

Згідно з частиною другою статті 214 ЦПК України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Так, постановою від 03 вересня 2014 року (справа №6-100 цс14), Верховний Суд України, задовольняючи заяву про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми матеріального права, висловив наступну правову позицію: частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків; отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

При цьому суд враховує, що Верховний Суд України скасував рішення суду касаційної інстанції, який погодився з висновками першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені, оскільки відповідач із такою заявою не звертався.

За таких обставин суд вважає, що слід застосувати до спірних правовідносин положення частини третьої статті 551 ЦК України, які передбачають право суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Застосовуючи вказану норму матеріального права суд виходить з того, що матеріалами справи підтверджується сума збитків позивача у розмірі 4761 гривня 65 копійок, з яких: 1167 гривень 07 копійок - неповернутий боржником кредит, що являється реальним збитком, а також 3562 гривні 72 копійки - несплачені боржником проценти за користування кредитом, і 31 гривня 86 копійок - несплачена ним комісія, які являються упущеною вигодою. Також матеріалами справи підтверджується, що розмір неустойки у вигляді пені та штрафу, які позивач має право стягнути складає: 15123 гривні 03 копійки, що значно перевищує розмір доведених збитків. Наявність інших обставин, які мають істотне значення - матеріалами справи не підтверджується.

Тому з огляду на встановлене і загальні засади цивільного законодавства, що встановлені статтею 3 ЦК України, зокрема справедливість, добросовісність та розумність, суд вважає за необхідне зменшити розмір неустойки до рівня понесених позивачем збитків, що складає 4761 гривня 65 копійок.

Таким чином, суд вважає що позивачу слід присудити до стягнення з відповідача на підставі договору №LGC0F106822285 від 07 грудня 2006 року, борг у розмірі 5867 гривень 88 копійок, який виник у період з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року та складається з: 1106 гривень 23 копійки - заборгованість по процентах за користування кредитом; 4761 гривня 65 копійок - неустойка.

Тобто позовні вимоги підлягають задоволенню у присудженому судом розмірі. А у задоволенні решти позовних вимог, слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Застосовуючи вказану норму процесуального права, суд враховує роз'яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у пункті 39 Постанови №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», зокрема в частині того, що якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

З огляду на це та те, що судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 243 гривні 60 копійок, які понесені позивачем по цій справі, суд вважає документально підтвердженими (а.с.18), вони підлягають стягненню на користь позивача у повному обсязі.

Керуючись статтями 88,159-197,208,209,212-215,224-233 Цивільного процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за кредитним договором №LGC0F106822285 від 07 грудня 2006 року у розмірі 5867 (п'ять тисяч вісімсот шістдесят сім) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок, яка виникла у період з 11 квітня 2009 року по 15 жовтня 2014 року та складається з: 1106 (одна тисяча сто шість) гривень 23 (двадцять три) копійки - заборгованість по процентах за користування кредитом; 4761 гривня 65 копійок - неустойка.

Стягнути з ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570) судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано позивачем, або після закінчення строку для подання письмової заяви про перегляд заочного рішення відповідачем, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом Харківської області. У разі подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили після розгляду заяви Рубіжанським міським судом Луганської області.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути переглянуто Рубіжанським міським судом Луганської області шляхом подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення до цього суду протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Суддя - Д.С. Коваленко