Рішення № 42412029, 21.01.2015, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/928/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Першотравенський міський суд Дніпропетровської області

в складі: головуючої - судді Янжули С. А.

при секретарі - Лиман Н.П.

з участю адвоката - ОСОБА_1

позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

06 червня 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення боргу. В обґрунтування позову зазначив, що 06 жовтня 2010 року він надав грошову позику у вітчизняній валюті ОСОБА_3 в сумі 50 000 гривень.

Наприкінці 2013 року він звернувся до відповідача з проханням про повернення визначеної договором позики грошової суми на свою користь у повному розмірі, але відповідач пояснив, що грошової суми для повернення в нього немає, тому попрохав почекати ще деякий час. Після цього, він неодноразово звертався до відповідача з питання повернення повної грошової суми, але кожного разу відповідач відмовляв йому, пояснюючи відмову відсутністю коштів.

На даний час відповідач не повернув визначену суму позики, тобто заборгованість відповідача становить 50 000 гривень.

В порушення укладеної угоди відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, своєчасно борг не повернув, пояснивши, що в нього відсутні кошти для повернення боргу, незважаючи на те, що він займається підприємницькою діяльністю і має прибуток.

Питання про стягнення індексу інфляції, неустойки (штрафу, пені) та інше буде розглядатися в окремому порядку, після повернення позики.

Просить суд накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, для забезпечення позову, яке належить відповідачу на праві власності; стягти з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 50 000 гривень в зв`язку з невиконанням зобов`язання, згідно договору позики, складеного на підтвердження позики; стягнути понесені судові витрати.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив суду, що він з відповідачем уклав один договір позики - в одному екземплярі, передав йому гроші, відповідач передав йому договір, розписку вони не писали. Підписаним договором може підтвердити, що ОСОБА_3 отримав гроші. Конкретно, що гроші отримано, в договорі відсутньо. Щодо п.4 договору, то договір є стандартним, витягнутим з "Інтернету", вставлене його прізвище, для нього не було принципово будь-які пункти, він не надавав цьому значення. Подав зразок договору з його прізвищем без підпису, без нічого ОСОБА_3, який своєю рукою написав число, прізвище, суму, підписи і передав його позивачу особисто в руки. Розписки він не писав. В договорі відсутній такий пункт, що гроші передав. Був підписаний договір, оригінал якого у ОСОБА_2, підписаний ОСОБА_3, гроші він йому передав, а ОСОБА_3 - договір ОСОБА_2. ОСОБА_2 не знайомився з пунктами договору, він з "Інтернету". Якби він не передав відповідачу гроші, не додав хоча б гривні, то той не передав би йому договір позики. В кінці 2013 року: у листопаді і в грудні звертався до ОСОБА_3 про повернення боргу. На початку 2014 року він знову давав в борг відповідачу, так як 01 січня 2014 року він йому зателефонував і попросив терміново надати йому позику в сумі 150 000 гривень, після 07 січня 2014 року обіцяв повернути не лише цю суму, але і останні кошти. Він обманув, не повернув 150 000 гривень і інші кошти не повернув, тому позивач вимушений був звернутися до суду. На перші чотири договори позики ОСОБА_3 розписок не писав, потім, коли перестав віддавати борги, почав писати розписки. ОСОБА_2 побачив, що підписи різні в договорах. З 2009 по 02 січня 2014 року ОСОБА_3 з позиками отримав допомогу більше 1000000 гривень. ОСОБА_2 йому особисто привозив гроші від людей, які давали гроші на різні строки, він писав розписки різним людям, а по цьому договору розписку ОСОБА_3 не писав. З травня 2009 року до 06 жовтня 2010 року оформлялися позики договорами без розписок. Після 06 жовтня 2010 року побачив, що підписи не співпадають, почав вимагати від відповідача, щоб він писав розписки, щоб не було недорозумінь. В договір позивач не вчитувався, так як для нього це було не принципово, проблем по пунктах не було. Якби особисто ним складався договір, то там пункту 7 не було б. Більше ішло на довірі. По цьому договору ОСОБА_3 розписки не писав. Після писалися розписки особисто тільки рукою відповідача, який не заперечував, бо йому були потрібні кошти. Замість розписки на договорах позики він ставив печатку. Точно такі ж договори підписував ОСОБА_3, щоб придати солідності, замість розписки ставив печатки. Були випадки, що в день було два договори, так він на одному ставив одну печатку, на другому - дві. На цьому договорі печаток немає. Цей договір позики був примітивно оформлений. Вони домовлялися, що ОСОБА_2 пише розписку, що гроші повернуто. Просить стягнути з відповідача на його користь 50000 гривень.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, в судовому засіданні пояснив, що підпис на договорі один його, другий - ні. Договір позики являється тільки проміжною ланкою їх відносин. В договорі позики чітко написано, які умови договору, який наголошує, що робити далі, п.3 - все, як положено - договір позики набирає чинності з момету підписання Позичальником цього договору та розписки. З травня 2009 року перший раз до нього прийшов ОСОБА_2, приніс договір позики, попросив копію паспорту, коду, приніс гроші, договір, подивився, ОСОБА_3 власноручно написав йому розписку. Пройшло пару місяців, ОСОБА_2 прийшов до ОСОБА_3, приніс йому розписку, ОСОБА_3 віддав ОСОБА_2 50000 гривень, останній віддав ОСОБА_3 розпику. Пройшло ще декілька місяців, він у нього просить. ОСОБА_2 сам ОСОБА_3 гроші пропонував, дзвонив сам і приносив сам. По цьому договору він дав 50000 гривень, так же само ОСОБА_3 написав йому розписку, віддав її йому і договір віддав, договір був один. Пройшов час, ОСОБА_2 прийшов, приніс розписку, ОСОБА_3 віддав йому гроші, це було тоді, коли ОСОБА_2 розповідав йому, що сидить він, ОСОБА_5 - племінник ОСОБА_6, і обговорюємо. В договорі написано, що при поверненні суми позики, позикодавець повертає позичальнику розписку. Гроші повернув, коли ОСОБА_2 сказав, ОСОБА_3 ОСОБА_2 гроші віддав, ОСОБА_2 віддав ОСОБА_3 розписку, так як в пункті договору. Гроші повернув, приблизно через два місяці в грудні 2010 року. У січні 2014 року ще позичив 150000 гривень.

Просить в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Як вбачається з наданого суду позивачем та оглянутого судом оригіналу договору позики від 06 жовтня 2010 року, копія якого посвідчена судом та долучена до матеріалів справи, виконаного печатним способом, позивач ОСОБА_2 - позикодавець та відповідач ОСОБА_3 - позичальник, відповідно до ст.1047 ЦК України, 06 жовтня 2010 року уклали договір позики про таке:

1. Позикодавець надає Позичальнику безпроцентну грошову позику у вітчизняній валюті (гривнях) у сумі 50 (п'ятдесят) тисяч гривень строком - до вимоги.

2. Позичальник зобов'язується повернути суму позики в десятиденний строк після вимоги.

3. Договір позики набирає чинності з моменту підписання Позичальником цього договору та розписки. Слова "та розписки" закреслено.

4. При поверненні суми позики Позикодавець повертає Позичальнику його розписку.

5. Спори, що виникають між сторонами з приводу повернення позики вирішуються у встановленому законом порядку.

6. У випадку несвоєчасного повернення позики Позичальник сплачує Позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також десять процентів від суми позики по кожному поверненню частки позики.

7. Розмір позики та умови повернення узгоджені з моїм чоловіком - закреслено.

У наданому суду для огляду оригіналі договору позики від 06 жовтня 2010 року, копії якого долучені до матеріалів справи, вбачається, що слова в п.3 договору "та розписки" і пункт 7 договору закреслено. Ці зміни в печатному тексті договору позики проведені без будь-яких двосторонніх оговорок сторін в тексті договору, без надання сторонами письмових доказів згоди на внесення таких змін до договору позики. Судом не встановлено, хто саме вніс зміни в печатному тексті договору.

Посилання позивача на те, що вони з відповідачем домовилися, що ОСОБА_2 пише розписку відповідачу про повернення грошей, що відповідач власноручно вніс зміни в договір шляхом викреслення в п.3 слів "та розписки" та пункту 7, суд вважає необгрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження цих доводів.

Пунктом 4 договору передбачено, що при поверненні суми позики позикодавець повертає позичальнику його розписку. ОСОБА_3 стверджує, що він повернув борг ОСОБА_2, а останній повернув йому його боргову розписку на 50 000 гривень. Позивач ОСОБА_2 на день вирішення спору не надав суду наявності у нього письмової розписки ОСОБА_3 на вказану суму боргу, суд вважає не доведеними позовні вимоги позивача у точній відповідності до укладеного між ними договору позики.

Про безпідставність позовних вимог позивача опосередковано свідчать також надані відповідачем за заявою іншого боржника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 копії договору позики та розписки між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ще від 20 жовтня 2007 року, де також в п.п.3 та 4 договору зазначено про набрання чинності договору з моменту підписання позичальником договору та розписки, а також про те, що при поверненні суми позики позикодавець повертає позичальнику його розписку, що свідчить про наявність досвіду у позивача в оформленні договору позики аналогічним способом з ОСОБА_3 06 жовтня 2010 року, що спростовує посилання позивача на те, що ОСОБА_3 не надавав йому розписку, так як вони домовлялися, що ОСОБА_2 пише розписку, що гроші повернуто.

Також суд вважає не доведеними належним чином позовні вимоги посиланнями ОСОБА_2 на наданий ним оригінал аркуша паперу, копія якого посвідчена судом та долучена до матеріалів справи, з записами на ньому, по ствердженню ОСОБА_2, рукою ОСОБА_3, що не заперечував у суді і ОСОБА_3, про борги, без чіткого визначення їх параметрів, оскільки вони не містять доказу неповернення ОСОБА_2 боргу в розмірі 50 000 гривень по договору позики від 06 жовтня 2010 року, так як, згідно вимог закону, єдиним прямим доказом такого неповернення боргу ОСОБА_2 може бути лише наявність у нього на руках боргового документу боржника, яким, згідно умов договору, може бути лише розписка відповідача.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Розписка як борговий документ є підтвердженням факту укладення договору позики між особами та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань.

Частиною 2 коментованої статті закріплено правило, яке вже давно існує в судовій практиці. Як правило, у відносинах між фізичними особами позичальник під час отримання речей або грошових коштів від позичальника видає останньому розписку про отримання визначеної кількості майна або грошей. В розписці також вказуються термін повернення грошей або речей позикодавцю, а також відсоток за користування одержаними коштами. Розписка не замінює сам договір позики і не є письмовою формою договору позики. Однак розписка є важливим документом, який може підтвердити існування договору позики, розмір фактично одержаних майна або грошей, а також розмір плати за користування позикою. Переважна судова практика Верховного суду України свідчить, що при наявності оригіналу розписки у позикодавця та пред'явлення останнім позовних вимог до позичальника про повернення майна або грошових коштів такі позовні вимоги задовольняються. Відповідно до ст. 545 якщо позичальник видав позикодавцю борговий документ, позикодавець, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його позичальнику. У разі неможливості повернення розписки кредитор повинен вказати про це у своїй розписці, яку він видає позичальнику. У частині 3 ст. 545 ЦК встановлена презумпція, що наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Однак ця презумпція не є жорсткою та безумовною. Так, у разі фактичного виконання позичальником свого обов'язку щодо повернення грошових коштів або речей підтвердженням виконання позичальником свого обов'язку будуть банківські квитанції або платіжні доручення щодо перерахування грошових коштів, акти приймання-передачі майна тощо. Відповідно до ч. 4 ст. 545 ЦК у разі відмови позикодавця повернути борговий документ або видати розписку позичальник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі N 6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

У відповідність ч.ч.1 та 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до вимог ст.545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

З наведеного випливає, що кредитор в даному випадку повинен видати розписку лише на вимогу боржника. Якщо такої вимоги від боржника не надійшло, зазначений обов'язок у кредитора не наступає. Тому для боржника вкрай важливо документально підтвердити факт виконання свого зобов'язання.

Якщо ж боржник при отриманні позики видав кредиторові борговий документ (розписку), кредитор, приймаючи її повернення, повинен повернути борговий документ (розписку) боржникові. Якщо кредитор з якоїсь причини не може повернути борговий документ (розписку) (наприклад, у випадку її втрати, знищення, передачі іншим особам і т.п.), він зобов'язаний видати боржникові свою розписку, вказавши в ній про це.

Наявність розписки (чи іншого боргового документа) у боржника підтверджує виконання ним своїх обов'язків. Відповідно ж наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про невиконання боржником свого обов'язку, в тому числі і щодо повернення боргу, що підтверджується і судовою практикою (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2011 року по справі №6-2573св10). Якщо кредитор відмовляється повернути боргову розписку або видати свою розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. Зазначені дії кредитора розцінюються як його прострочення.

Аналізуючи зазначені обставини справи, вимоги закону, суд вважає не доведеними належними доказами в суді позивачем неповернення йому боргу в сумі 50 000 гивень за договором позики від 06 жовтня 2010 року, оскільки позивач не надав суду доказів наявності у нього письмової розписки ОСОБА_3 на цю суму, тоді як наявність такої письмової розписки є обов`язковою умовою чинності підписаного сторонами 06 жовтня 2010 року договору позики.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача в якості забезпечення позову, оскільки 07 липня 2014 року позивач звернуся до суду із заявою про забезпечення позову і ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2014 року заяву було задоволено, накладено арешт в межах суми боргу 50 00 гривень, з урахуванням витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, на рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 до вирішення судом цивільної справи по суті.

Відповідно ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки, позивачу відмовлено в задоволенні позову, судові витрати не підлягають стягненню на його користь з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,209,212,214,215 ЦПК України, ст.ст.525,530,545,1046-1050 ЦК України,- суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно для забезпечення позову, яке належить відповідачу на праві власності, стягнення заборгованості в розмірі 50 000 гривень в зв'язку з невиконанням зобов'язання згідно договору позики, складеного на підтвердження позики, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С. А. Янжула