Постанова № 42407965, 23.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 21» січня 2015 року Справа №922/3820/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцова І.В.,

за участю представників:

позивача – не з’явився;

відповідача – не з’явився;

розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Сміт. Комп’ютери та мережі», м. Харків (вх.№4025Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2014 року по справі №922/3820/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстрім ЛТД», м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сміт. Комп’ютери та мережі», м.Харків,

про стягнення 135928,08 грн. ,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Екстрім ЛТД» звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сміт. Комп’ютери та мережі» суми заборгованості у розмірі 135928,08 гривень. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору №24-05/11 на постачання обладнання, укладеного між сторонами 27.05.2011 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2014 року у справі №922/3820/14 (суддя Аріт К.В.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сміт. Комп’ютери та мережі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстрім ЛТД» 135928,08 грн. заборгованості та 2720,00 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2014 року в частині стягнення суми боргу. Крім того, апелянт просить судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправомірно здійснено стягнення суми заборгованості, розрахованої позивачем при поданні позову до суду по курсу гривні 17,7 за 1 євро. Відповідне, на думку відповідача, призвело до порушення прав та інтересів ТОВ «Сміт. Комп’ютери та мережі», оскільки згідно частині 2 статті 198 Господарського кодексу України, грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривні.

Також, апелянт вказує, що пункт 2.2. договору №24-05/11, відповідно до якого сторони домовились про прямо пропорційну зміну неоплаченої частини ціни договору у разі зміни на момент платежу більш ніж на 3% курсу євро до гривні, по відношенню до курсу євро/гривня на час підписання договору, який був зафіксований у розмірі 11,31 грн. за 1 євро, суперечить нормам чинного законодавства та у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України є недійсним.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Позивач, ТОВ «Екстрім ЛТД», надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№12143 від 11.12.2014 року), в якому зазначив, що з апеляційною скаргою відповідача не погоджується, вважає її безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з дотриманням діючого законодавства та відповідно до матеріалів справи. Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить розглядати праву без участі представника ТОВ «Екстрім ЛТД».

Ухвалою суду від 15.12.2014 року, враховуючи нез’явлення в судове засідання представників сторін, а також надане позивачем через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи, з метою забезпечення повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи та дотримання принципів судочинства було відкладено розгляд апеляційної скарги на інший день.

Ухвалою суду від 05.01.2015 року розгляд справи повторно було відкладено на іншу дату.

19.01.2015 року від позивача до суду надійшли додаткові заперечення на апеляційну скаргу (вх.№606), в яких він зазначає, що умовами договору поставки обладнання №24-05/11 грошове зобов’язання з оплати товару виражено в підлягає оплаті саме в гривнях. При цьому, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається сторонами за офіційним курсом Національного банку України євро на день платежу, як передбачено ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Ухвала суду про відкладення розгляду справи на 21.01.2015 року була направлена сторонам рекомендованими листами 08.01.2015 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними 12.01.2015 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. Однак, позивач та відповідач у судове засідання не з’явилися, про причини не з'явлення суд не повідомили.

Ухвалою суду від 05.01.2015 року суд попереджав сторони, що у разі не з’явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін. Таким чином, враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що їх явка в судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

27.05.2011 року між ТОВ «Екстрім ЛТД» (позивач у справі) та ТОВ «Сміт. Комп’ютери та мережі» (відповідач у справі) укладено договір №24-05/11, відповідно до умов якого, постачальник (позивач) зобов'язався здійснити поставку обладнання покупцю (відповідачу), а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідне обладнання та оплатити його.

Як вказує у позовній заяві позивач, у зв'язку із неналежним виконанням покладених на відповідача обов’язків за договором поставки обладнання №24-05/11, укладеного між сторонами 27.05.2011 року, в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар перед ТОВ «Екстрім ЛТД», останній звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сміт. Комп’ютери та мереж» суми заборгованості у розмірі 135928,08 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення про повне задоволення позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості у добровільному порядку, через що заявлена вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 135928,08 грн. є нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правова природа договору поставки визначена частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1.1. договору №24-05/11, покупець поручає, а постачальник зобов’язується здійснити поставку обладнання у відповідності з умовами даного договору за адресою: м. Харків, вул. Тринклера, кут пр. Правди.

На виконання умов спірного договору, між сторонами було укладено, підписано та скріплено печатками підприємств протокол погодження договірної ціни на обладнання та специфікація відповідного обладнання, згідно яких загальна вартість обладнання склала 3737114,82 грн.

Згідно із пунктом 8.1 договору, право власності на обладнання переходить від постачальника до покупця з моменту повної оплати товару та підписання видаткових накладних.

На виконання умов договору позивач свої зобов'язання виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 3737114,82 грн., що підтверджується видатковою накладною №237 від 18.08.2011 року на суму 2567639,88 грн. та видатковою накладною №288 від 21.09.2011 року на суму 1169474,94 грн. Наведені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін. Крім того, факт поставки обладнання підтверджується додатковими первинними документами, а саме, наявними у матеріалах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Зобов’язання з опати покупцем товару встановлено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в свою чергу, в порядку розділу 3 договору, частково розрахувався з позивачем на суму 3650259,08 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок за спірний період правовідносин сторін.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію від 25.02.2014 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості у розмірі 86855,74 грн. Докази отримання відповіді на вказану претензію в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідач товар отримав, однак оплату товару у відповідності з умовами договору не здійснив, у зв’язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем на загальну суму 86855,74 грн. Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач проти наявності заборгованості не заперечує, а не погоджується з визначенням її розміру.

Колегія суддів зазначає, що пунктом 2.2 договору сторони домовилися про прямо - пропорційну зміну неоплаченої частини ціни договору у разі зміни на момент платежу більше ніж на 3% курсу євро до гривні, по відношенню до курсу євро/гривня на час підписання договору, який був зафіксований у розмірі 11,31 гривень за 1 євро.

Відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, та підписали його, усі умови договору вважаються сторонами узгодженими та дійсними, з огляду на їх не оскарження в суді апеляційної інстанції.

Щодо посилань апелянта на недійсність пункту 2.2. договору, колегія суддів зазначає, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за невиконаним зобов’язанням, а не розгляд питання щодо дійсності чи не дійсності окремих пунктів договору.

Отже, перевіряючи суму, яка підлягає до стягнення, колегія суддів враховує, що станом на дату подання позову до суду, курс євро до гривні становив 17,7 гривень за 1 євро, що підтверджується витягом з офіційної веб-сторінки Національного банку України. Отже, в перерахунку 86855,74 грн. по відношенню до євро, станом дату подання позову до суду, сума заборгованості відповідача склала 135928,08 грн. Доказів погашення відповідної заборгованість відповідачем не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, дослідивши всі належні докази, які мають відношення до даного спору, з урахуванням приписів ст.ст. 4-3, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом законно та обґрунтовано прийнято рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 135928,08 грн. за отриманий ним товар, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару, доказів визнання пункту 2.2. недійсним у встановленому законодавством порядку, або інших обґрунтованих заперечень проти позовних вимог.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2014 року по справі №922/3820/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сміт. Комп’ютери та мережі» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2014 року по справі №922/3820/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 23 січня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.