Рішення № 42406563, 21.01.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.01.15р. Справа № 904/10301/14

За позовом Комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги Дніпропетровського району Дніпропетровської області" (м. Підгородне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області)

до Комунального закладу "Дніпропетровська станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної ради (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 54 на відшкодування комунальних послуг у загальному розмірі 25 153 грн. 15 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Сирота О.М. - юрисконсульт (довіреність № 768 від 04.12.2014)

від відповідача: Неклеса В.Б. - юрисконсульт (довіреність № 1/5 від 15.01.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Комунальний заклад "Центр первинної медико-санітарної допомоги Дніпропетровського району Дніпропетровської області" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Комунального закладу "Дніпропетровська станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної ради (далі-відповідач), в якому просить суд стягнути заборгованість за договором № 54 на відшкодування комунальних послуг у загальному розмірі 25 153 грн. 15 коп.

Сума позову складається з наступних сум:

23 235 грн. 84 коп. - основний борг;

1 917 грн. 31 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 54 на відшкодування комунальних послуг в частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту електричну енергію за адресою дислокації швидкої медичної допомоги (с.Кіровське) в період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 23 235 грн. 84 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі п. 2.2.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача також пеню в сумі 1 917 грн. 31 коп.

Відповідачем 16.01.2015 року було подано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд задовольнити позовні вимоги позивача частково, а саме: в сумі 5 525 грн. 76 коп. з огляду на наступне.

Відповідно до акту № 9 здачі-приймання послуг спільного користування та експлуатаційних витрат при оренді нерухомого майна від 19.12.2012 року за період з січня по жовтень 2012 року відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість електроенергії в обсязі 13 836 кВт в сумі 17 710 грн. 08 коп.

Так, згідно платіжного доручення № 113 від 27.02.2013 року відповідачем було оплачено позивачу 17 710 грн. 08 коп. вартості електроенергії, що не було враховано позивачем при поданні позову. Вказана оплата також підтверджується випискою з рахунку, доданою відповідачем до матеріалів справи.

Таким чином, відповідач зазначає, що заборгованість перед позивачем за спірним договором складає 5 525 грн. 76 коп. (23 235,84 грн. - 17 710,08 грн.).

З огляду на те, що позивачем нараховано пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке в більшій своїй частині погашено, відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені в сумі 1 917 грн. 31 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2014 року порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 16.01.2015 року.

У судовому засіданні 16.01.2015 року відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 22.01.2015 року.

У судове засідання 22.01.2015 року з'явилися представники позивача та відповідача, крім того, позивачем підтверджено, що при визначенні суми боргу за спірним договором позивачем помилково не було враховано часткового його погашення відповідачем 27.02.2013 року в сумі 17 710 грн. 08 коп.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у справі оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, у 2012 році було укладено договір № 39 оренди нежитлового приміщення та надання комунальним послуг орендарю, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне володіння і користування приміщення Дніпропетровської станції швидкої медичної допомоги загальною площею 59 кв.м., яке перебуває на балансі позивача та знаходиться за адресою: смт. Кіровське, вул. Центральна, 28. Договір був укладений на строк до 31.12.2012 року і набув чинності з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд (п.п. 1.1., 1.2., 8.1).

Вказане приміщення було передано відповідача за актом приймання-передачі (а.с. 11).

19.12.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 54 на відшкодування комунальних послуг (далі-договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався забезпечувати експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: с. Кіровське, вул.Центральна, 28, а відповідач взяв на себе зобов'язання брати участь у витратах позивача пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих позивачем за цим договором, крім пропорційно займаної площі, договір може передбачати й інші критерії розподілу і оплати спожитих послуг. Відповідач користується нежитловим приміщенням загальною площею 59 кв.м., яке розташоване на території закладу. Орендоване приміщення використовується для розміщення пункту тимчасового базування бригад швидкої медичної допомоги відповідача. Договір діє з 01.01.2012 року до 31.12.2012 року включно та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд (п.п. 1.1., 5.1. договору).

Відповідно до п. 2.2.1. договору, відповідач зобов'язаний не пізніше 15 числа поточного місяця вносити плату на рахунок позивача за комунальні послуги, експлуатаційні витрати.

При цьому, відповідно до п. 3.2. оплата здійснюється згідно виставленому, оформленому належним чином рахунку.

Суд виходить із того, що в цій частині сторони в процесі виконання умов спірного договору уточнили підставу та порядок оплати відповідачем спожитої електроенергії з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини, відповідно до яких на підтвердження надання послуг з електропостачання сторонами підписувалися акти здачі-приймання послуг спільного користування та експлуатаційних витрат при оренді нерухомого майна від 19.12.2012 року за конкретний період, які, фактично, і були підставою для оплати.

Вказаний факт підтверджується матеріалами справи, а також поясненнями представників сторін у судовому засіданні.

Підтвердженням вказаного факту може слугувати також наступне.

Згідно акту № 9 здачі-приймання послуг спільного користування та експлуатаційних витрат при оренді нерухомого майна від 19.12.2012 року за період з січня по жовтень 2012 року відповідач зобов'язаний був відшкодувати вартість електроенергії в обсязі 13 836 кВт в сумі 17 710 грн. 08 коп.

Згідно акту б/№ здачі-приймання послуг спільного користування та експлуатаційних витрат при оренді нерухомого майна за період листопад-грудень 2012 року відповідач зобов'язаний був відшкодувати вартість електроенергії в обсязі 4 317 кВт в сумі 5 525 грн. 76 коп.

Так, відповідно до платіжного доручення № 113 від 27.02.2013 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.59), відповідачем було оплачено позивачу 17 710 грн. 08 коп. вартості електроенергії з посиланням в призначенні платежу саме на відповідний акт та договір № 54.

Також у листі № 20 від 13.01.2015 року (а.с. 41) позивач, на виконання вимог ухвали суду, пояснив, що не може надати рахунки, виставлені на виконання п. 3.2. договору № 54 відповідачу до сплати та докази їх вручення відповідачу, з огляду на те, що замість них для сплати боргу пред'являлися акти.

Отже, суд виходить із того, що вказана угода сторін відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Позивач при зверненні із позовною заявою просить суд стягнути заборгованість за спожиту у період з січня по жовтень 2012 року на суму 17 710 грн. 08 коп. та за період листопад-грудень 2012 року на суму 5 525 грн. 76 коп. відповідачем електроенергію, а всього 23 235 грн. 84 коп.

При цьому, відповідно до платіжного доручення № 113 від 27.02.2013 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.59), відповідачем було оплачено позивачу 17 710 грн. 08 коп. вартості електроенергії, що не було враховано позивачем при поданні позовної заяви від 23.12.2014 року (25.12.2014 року). Вказана оплата також підтверджується випискою з рахунку, доданою відповідачем до матеріалів справи (а.с.60), а також підтверджена представником позивача у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 17 710 грн. 08 коп. основного боргу, у зв'язку із його оплатою відповідачем в цій частині до звернення із позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Відповідно до пунктів 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач зобов'язаний був відшкодувати позивачу вартість спожитої у період з січня по грудень 2012 року електроенергії в сумі 23 235 грн. 84 коп. не пізніше 15 числа кожного місяця, при цьому судом враховано, що сторонами в процесі виконання договору було змінено порядок і підстави оплати (про що зазначено вище), сторони досягли згоди щодо підписання актів здачі-приймання послуг, які і були підставою для оплати. Так між сторонами були підписані вказані акти за період січень-жовтень 2012 року та листопад-грудень 2012 року, а отже з моменту підписання кожного акту у відповідача виникло зобов'язання щодо його оплати.

Листи позивача від 06.08.2013 року № 617, від 24.10.2013 року № 862 (з претензією вих. №_862 від 24.10.2013 року) щодо погашення існуючої заборгованості були залишені відповідачем без задоволення.

У відповідності до статей 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 2.2.1. договору строк виконання відповідачем зобов'язань по оплаті спожитої у листопаді-грудні 2012 року електроенергії станом на момент вирішення спору настав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті послуг у повному обсязі не виконав внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 5 525 грн. 76 коп., що підтверджується матеріалами справи та самим відповідачем у відзиві на позов.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Доказів погашення заборгованості в сумі 5 525 грн. 76 коп. відповідачем не надано, наявність боргу підтверджено представником у судовому засіданні.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 5 525 грн. 76 коп. обґрунтовані, документально підтверджені та підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 16.01.2012 року по 16.07.2012 року в сумі 1 917 грн. 31 коп.

В задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені в сумі 1 917 грн. 31 коп. суд вважає за необхідне відмовити з огляду на наступне.

Так, слід зазначити, що станом на 01.01.2013 року дійсно існувала заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 23 235 грн. 84 коп. При цьому, позивач просить суд стягнути пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за період прострочення з 16.01.2012 року по 16.07.2012 року, в той час, як акт № 9 здачі-приймання послуг складений за період з січня по жовтень 2012 року, отже заборгованість в сумі 17 710 грн. 08 коп. виникла у відповідача лише у листопаді 2012 року, а другий акт здачі-приймання послуг складений за період листопад-грудень 2012 року, відповідно заборгованість в сумі 5 525 грн. 76 коп. за цим актом утворилась у відповідача лише у січні 2013 року.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 16.01.2012 року по 16.07.2012 року є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 5 525 грн. 76 коп.

В решті позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з абзацу 4 пункту 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" правило статті 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу "Дніпропетровська станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної ради (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Свердлова, 65; код ЄДРПОУ 37986598) на користь Комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги Дніпропетровського району Дніпропетровської області" (52001, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Шосейна, 90; код ЄДРПОУ 37865549) - 5 525 (п'ять тисяч п'ятсот двадцять п'ять) грн. 76 коп. основного боргу, 401 (чотириста одна) грн. 36 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 23.01.2015.

Суддя Ю.В. Фещенко