Постанова № 42406530, 13.01.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 р. Справа № 818/2883/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.11.2014р. по справі № 818/2883/14 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Сумській області про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідача надати йому щорічні відпустки за час вимушеного прогулу з 25.12.2007 р. по 05.06.2014 р. згідно його заяви від 04.08.2014 р. та внести зміни до наказу про надання відпустки від 29.09.2014 р. № 82, а саме вказати, що відпустка надається за період роботи з 25.12.2007 р. по 24.12.2008 р.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06.11.2014р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Сумській області про зобов'язання вчинити дії було задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними дії Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Сумській області щодо відмовити надати ОСОБА_1 щорічні відпустки за час його вимушеного прогулу і невиконання рішення про поновлення на посаді за період з 27 грудня 2007 року по 05 червня 2014 року та зобов'язати Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Сумській області надати ОСОБА_1 відпустки за цей період.

Зобов'язано Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Сумській області внести зміни до наказу № 82 від 29 вересня 2014 року "Про надання відпустки" щодо періоду роботи, за який надається ОСОБА_1 відпустка, зазначивши період роботи з 27 грудня 2007 року по 27 грудня 2008 року.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.11.2014р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, виклав свій погляд на обставини справи, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.11.2014р. без змін.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, позивач просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутністю.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 року ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Регіонального відділення Фонду Державного майна України у Сумській області. Зобов'язано РВ ФДМУ по Сумській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.12.2007 року по 03.09.2012 року в розмірі 220615,85 грн. (а.с.4-6), наказом Фонду державного майна України 30.05.2014 року № 67-р позивача поновлено на посаді з 25.12.2007 року (а.с.7), а згідно наказу РВ ФДМУ по Сумській області від 05.06.2014 р. № 68-к позивача допущено до виконання обов'язків з 05.06.2014 року (а.с.8).

04.08.2014 року позивач звернувся із заявою до начальника РВ ФДМУ по Сумській області, в якій просив надати йому щорічну відпустку починаючи з 2008 року, або надати щорічну відпустку за 2013 рік, а за інші роки виплатити компенсацію, однак наказом РВ ФДМУ від 29.09.2014 року № 82, із змінами згідно наказу від 30.09.2014 року № 136-к, позивачу надано відпустку основну та додаткову з 06.10.2014 по 19.11.2014 за період роботи з 05.06.2014 р. по 04.06.2015 року (а.с.11, 13).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час його вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення на посаді - період з 27.12.2007 року по 05.06.2014 року, а тому наказ РВ ФДМУ по Сумській області від 29.09.2014 року № 82 про надання позивачу відпустки містить невірний період роботи, за який надається відпустка позивачу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до матеріалів справи, а саме наказу Фонду державного майна України від 30.05.2014 №67 «Про поновлення ОСОБА_1», на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 03.09.2014 по справі №2а-1870/1460/12 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2013 ВП№35928836, було поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного мана України по Сумській області з 25.12.2007.

Згідно із наказом з особового складу РВ ФДМУ по Сумській області «Про початок роботи на посаді ОСОБА_1» від 05.06.2014 №68-к ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків заступника начальника регіонального відділення 05.06.2014 р.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.

Тобто, колегія судів робить висновок, що саме час фактичної роботи позивача у відповідача необхідно зарахувати до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Разом з цим, відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 протягом 2007-2014 років перебував у трудових відносинах з іншими установами та отримував допомогу по безробіттю.

Статтею 9 Закону України «Про відпустки» не передбачено зарахування періоду перебування громадянина на обліку в центрі зайнятості як такого, що шукає роботу, до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Крім того, за цей період він отримував матеріальну допомогу по безробіттю.

Тому, працівнику за період роботи в інших установах, після незаконного звільнення, мала бути надана щорічна основна відпустка або виплачена при його звільненні грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідно до п.2 ч.І ст.9 Закону «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з чинним законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітні плата повністю або частково ( в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або перебуванням на іншій роботі).

Колегія судів зазначає, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_1, після незаконного звільнення, працював на інших місцях роботи та перебував на обліку в центрі зайнятості і отримував матеріальну допомогу по безробіттю, за ці періоди, він не має права на отримання щорічних основних відпусток в установі, в якій його поновлено. Робочий рік, за який йому повинна надаватися щорічна відпустка, необхідно відраховувати з дати фактичної роботи, а не з дати поновлення на роботі згідно із рішенням суду.

Відповідно до пп.З п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 керівникам органів виконавчої влади надано право у межах установлено фонду оплати праці надавати працівникам допомогу для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати.

Органи державної влади фінансуються за рахунок бюджетних коштів, в межах визначених Бюджетним кодексом України та Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. У зв'язку з цим, умовами оплати праці та надання допомоги державними службовцями регулюються нормами Закону України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Враховуючи викладене, виплата державному службовцю двох і більше допоміг для оздоровлення впродовж одного календарного року, як таких, що не були використані разом з щорічними основними відпустками за попередні роки, не передбачена.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпустки провадиться згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Відповідно до п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу відпустки: основна заробітна плата (оклад, тарифна ставка), доплати, надбавки, премії, що не носять разового характеру, індексація, виплати, за час, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, зокрема, за час вимушеного прогулу.

Отже, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати днів відпустки сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу включається в частині, що відповідає місяцям розрахункового періоду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність та обґрунтованість вимог позивача.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового закріпленні в ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дав неналежну оцінку доказам, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, колегія судів вважає за необхідне, відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Сумській області задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.11.2014р. по справі № 818/2883/14 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Сумській області про зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.