Ухвала суду № 42405431, 20.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2015 рокусправа № 808/416/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових металів" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових металів" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів від 27.12.2013 року №0000162910, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 1 810 186,02 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів від 27.12.2013 року №0000152910, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 035 099,00 грн. та застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 508 774,75 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів від 27.12.2013 року №0000142910, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 5 133 662,50 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №0000132910, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 310,83 грн., в тому числі за основним платежем 6 632,66 грн. та штрафними санкціями 2 678,17 грн..

Не погодившись з постановою суду, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Запорізький завод кольорових металів" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 13.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №215/29-10/36911851 від 08.11.2013 року

В акті перевірки відповідачем зафіксовано допущене позивачем порушення: п. 1.30 ст.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі - Закон України №334) п. 44.1 ст. 44, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.3, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4683 266 грн., порушення пп. 7.2.1, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР (далі - Закон України №168) та п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачем завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 2 035 099 грн., порушення абз. "а", "е" пп. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164, пп. 165.1.9 п. 165.1 ст. 165, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, абз. "а" п. 176.2, ст. 176 ПК України, внаслідок чого позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 6 632,66 грн., порушення пп. 2.3 п. 2 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, внаслідок чого завищено ліміту каси на загальну суму 905 093,01 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем було прийняте: податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №0000162910, яким позивачу застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 1810186,02 грн.; податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №0000152910, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 035 099,00 грн. та застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 508774,75 грн.; податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №0000142910, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 5 133662,50 грн., в тому числі за основним платежем 4683266,00 грн. та штрафними санкціями 450396,50 грн.; податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №0000132910, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9310,83 грн., в тому числі за основним платежем 6632,66 грн. та штрафними санкціями 2678,17 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено обґрунтованості своїх висновків, викладених в акті перевірки та правомірність прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень на підставі такого акту перевірки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до п. 1.23 Закону України №334 безоплатно надані товари - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Згідно до п. 1.31 вказаного вище Закону, продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Судом встановлено, що між ТОВ "Зелкаб" (Замовник) та ТОВ "Запорізький завод кольорових металів" (Постачальник) було укладено договір від 28.02.2011 року №36/3/11 про надання послуг переробки сировини у готову продукцію, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується виготовити з сировини Замовника готову продукцію та поставити її в адресу Замовника.

Вартість послуг по переробці сировини у товар узгоджуються сторонами шляхом укладення відповідних специфікацій.

Згідно наданих до матеріалів специфікацій №1-6 загальна вартість переробки визначена за вирахуванням зворотних відходів (відходів основної сировини).

В специфікаціях №1/1-6/1 визначена договірна ціна на виготовлення катанки, проволоки, жили та стренги з катодів мідних. Договірна ціна визначена з урахуванням виробничої собівартості збільшена на виробничі витрати та фінансові витрати, та зменшена на зворотні суми відходів основної сировини. З урахуванням цього, визначена повна собівартість за вирахуванням зворотних сум.

Відповідно до положень п. 5.1 ст. 5 Закону України №334 визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відходи які залишено у розпорядженні ТОВ "Запорізький завод кольорових металів", Постачальника за договором, не можуть бути визнані такими, що передано безоплатно, так як за рахунок даних відходів було зменшено витрати на переробку, тобто ТОВ "Зелкаб" отримало компенсацію за передані ТОВ "ЗЗКМ" відходи, у вигляді зменшення ціни переробки.

За приписами пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України №334 передбачається, що до валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

У відповідності до пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України №168 не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

Пунктом 1.17 ст. 1 Закону України №168 встановлено, що термін "роялті" розуміється у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України №334 визначається, що роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Статтею 420 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до об'єктів права інтелектуальної власності, належать, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

Відповідно до ст. 1107 ЦК України розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі визначеного переліку договорів, зокрема ліцензійного договору.

Згідно з п.п. 1,4 ст. 1108 ЦК України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).

Відповідно до п.п. 1,2,3 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Запорізький завод кольорових металів" (далі - Ліцензіат) та кампанією КАБАЛОЙ ТРЕЙД ЛІМІТЕД (далі - Ліцензіар) було укладено ліцензійний договір від 30.09.2010 року №30/09, відповідно до якого Ліцензіар за винагороду надає Ліцензіату невиключний дозвіл (невиключну ліцензію) на використання знаків для товарів та послуг.

Судом першої інстанції було вірно вказано на те, що якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об'єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об'єкта (зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об'єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об'єкт, - тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю "роялті", визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону України №334.

Листами від 16.08.2006 року №15426/7/15-0317 та від 14.05.2005 року № 9344/7/15-2217-26 Державна податкова адміністрація України також підтвердила, що платежі за ліцензійними угодами, які не передбачають право користувача продати або відчужити іншим способом об'єкт власності, є роялті.

Колегія суддів вважає, що договір від 30.09.2010 року №30/09 повністю відповідає поняттю роялті, оскільки не передбачає можливості ТОВ "Запорізький завод кольорових металів" продавати або відчужити іншим способом знак для товарів та послуг.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів робить висновок про безпідставність висновків податкового органу щодо заниження податку на прибуток та податку на додану вартість внаслідок здійснення платежів за надання невиключного дозволу на використання знаків для товарів та послуг для реалізації ліцензіатом продукції.

Також, слід відзначити, що у відповідності до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999 року (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 Закону України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно до ст. 1 Закону України №996-XIV встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України №334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України №334 визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Також, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України №168 визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні положення передбачені пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, ст. 198, ст. 201 ПК України.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ПП "Альгетті", ТОВ "Октамет" було укладено договори постачання, предметом яких є постачання товару - катодів мідних.

Також, між позивачем та ТОВ "Укрпромбуд-Інжинирінг", було укладено договір підряду від 10.01.2011 року №14/40/11, предметом цього договору є виконання робіт поточного ремонту будівлі.

Крім того, позивачем було укладено договір постачання з ТОВ "Южхімресурс" предметом даного договору є постачання товару - залізо хлорид 6-водне чда, гнатрій виннокислий 2-водний чда, натрій гідроксид чда, натрій фосфорнокислий 2-зам чда, стандартний зразок іонів нікелю 1,0 міліграм/см3, стандарт-титр магній сірчанокислий 0,1Н, стандарт-титр оцтова кислота 0,1Н, стандарт титр щавлева кислота 0,1Н.

На виконання умов договору ПП "Альгетті", ТОВ "Октамет", ТОВ "Южхімресурс" були здійснені поставки товарів, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, належним чином оформленими податковими накладними, обліком товарних запасів на підприємстві та іншими документами.

На виконання умов договору ТОВ "Укрпромбуд-Інжинирінг" було надано послуги по виконанню робіт поточного ремонту будівлі.

На підставі укладених договорів поставки ТОВ "ЗЗКМ" здійснено оплату товару на користь ПП "Альгетті", ТОВ "Октамет", ТОВ "Южхімресурс", ТОВ "Укрпромбуд-Інжинирінг", в повному обсязі, що підтверджується виписками банку.

На підтвердження здійснення вказаних вище господарських операцій, позивачем надано до суду копії первинних документів, а саме: договір постачання по взаємовідносинам із ПП "Альгетті"; документи в підтвердження правового статусу ПП "Альгетті"; первинні документи в підтвердження здійснених поставок ПП "Альгетті" (специфікації, видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, товаро - транспортні накладні, звіти про використання коштів, розрахунки палива, посвідчення про відрядження, завдання на відрядження); банківські виписки руху коштів по взаємовідносинам із ПП "Альгетті"; реєстр виданих та отриманих податкових накладних, в яких включено податкові накладні по взаємовідносинам із ПП "Альгетті"; договір постачання по взаємовідносинам із ТОВ "Октамет"; документи в підтвердження правового статусу ТОВ "Октамет" (свідоцтво платника ПДВ, свідоцтво про держ. Реєстрацію, довідка з ЄДРПОУ); первинні документи в підтвердження здійснених поставок ТОВ "Октамет" (специфікації, видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, товаро - транспортні накладні, звіти про використання коштів, розрахунки палива, посвідчення про відрядження, завдання на відрядження); банківські виписки руху коштів по взаємовідносинам із ТОВ "Октамет"; реєстр виданих та отриманих податкових накладних, в яких включено податкові накладні по взаємовідносинам із ТОВ "Октамет"; підтвердження реалізації готової продукції (видаткові накладні, податкові накладні); виробничі звіти; витяг з оборотно-сальдових відомостей щодо руху на підприємстві товару, придбаного у ТОВ "Октамет", ПП "Альгетті"; договір постачання по взаємовідносинам із ТОВ "Южхімресурс"; первинні документи в підтвердження здійснених поставок ТОВ "Южхімресурс" (видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні); банківські виписки руху коштів по взаємовідносинам із ТОВ "Южхімресурс"; реєстр виданих та отриманих податкових накладних, в яких включено податкові накладні по взаємовідносинам із ТОВ "Южхімресурс"; договору підряду з ТОВ "Укрпромбуд - Інжиніринг"; первинні документи в підтвердження наданих послуг ТОВ "Укрпромбуд - Інжиніринг" (акт приймання виконаних робіт, локальна смета, договірна ціна, підсумкові відомості ресурсів, довідки вартості виконаних робіт, пояснювальна записка, податкова накладна); реєстр виданих та отриманих податкових накладних, в яких включено податкові накладні по взаємовідносинам із ТОВ "Укрпромбуд - Інжиніринг"; ліцензія на провадження будівельної діяльності ТОВ "Укрпромбуд - Інжиніринг".

Виходячи зі змісту наявних у матеріалах справи первинних документів, колегія суддів зазначає, що дані первинні документи відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів робить висновок про те, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем і його контрагентами та підтверджують правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту по спірним господарським операціям відповідно до досліджених судом первинних бухгалтерських документів.

Крім того, до матеріалів справи позивачем надано докази використання поставлених товарів ПП "Альгетті", ТОВ "Октамет" у господарській діяльності ТОВ "Запорізький завод кольорових металів" при виготовленні готової продукції, а також продаж даної виготовленої продукції, що спростовує висновки відповідача про безтоварність господарських операцій.

Відповідачем не надано доказів безтоварності господарських операцій та відсутності надання послуг.

Також, варто зазначити, що відповідно до п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 року №637 (далі - Постанова №637), підприємства (підприємці) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку для подальшого їх перерахування на поточні рахунки. Кількість підприємств (підприємців) та фізичних осіб, з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Постановою НБУ від 09.02.2005 року №32 встановлено граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами відповідно до п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року №40/10320 (далі - Положення), у розмірі 10000 грн..

В реєстрах отриманих та виданих податкових накладних за період грудень 2010 року по грудень 2012 року зазначено покупців товару - фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Згідно акту звірення взаємних розрахунків між позивачем та ФЛП ОСОБА_2 відсутні обороти за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р..

Згідно акту звірення взаємних розрахунків між позивачем та ФЛП ОСОБА_1, здійснювався продаж продукції, за яку ФЛП ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунку покупця на банківський рахунок постачальника, тобто відсутні розрахунки готівкою між позивачем та ФЛП ОСОБА_1.

Ліміти на проведення готівкових розрахунків розповсюджуються на розрахунки одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня.

Судом апеляційної інстанції встановлено відсутність готівкових розрахунків між ТОВ "Запорізький завод кольорових металів" та приватними підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Крім того, постановою Національного банку від 06.06.2013 року №210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" викладено п. 2.3 Постанови №637 у новій редакції, з якої виключено четвертий абзац п. 2.3 Постанови №637, який передбачав, що у разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що на цей час, перевищення граничного розміру суми готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством не додається до фактичних залишків готівки в касі платника.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про продаж водного транспортного засобу робітнику позивача нижче ціни придбання.

Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_3 було укладено біржовий договір на продаж водного скутера DRP SeaDoo "GTX Limited iS 260", загальною вартістю 154 549,20 грн..

Відповідно до вантажно - митної декларації вартість водного скутера моделі DRP SeaDoo "GTX Limited iS 260" складає 137 916,26 грн..

Також, між позивачем та ВАТ "СТ "Іллічівське" було укладено договір добровільного страхування водного транспорту від 14.05.2010 року №3пФ-24-000003. Предметом даного договору є майнові інтереси позивача, а саме страхування водного скутера DRP SeaDoo "GTX Limited iS 260", вартість якого визначена у розмірі 153 018,86 грн.

З огляду на це, водний скутер DRP SeaDoo "GTX Limited iS 260" було продано вище ніж ціна придбання. Хоча позивачем і сплачено митний збір, податок на додану вартість та страхові платежі, однак вони не збільшують вартість водного транспорту, так як є супутніми витратами при придбанні товару.

У відповідності до пп. 4.2.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року №889-IV (далі - Закон України №889) до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Правила визначення звичайної ціни передбачені у п. 1.20 Закону України №334, яким передбачено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як зазначає позивач, водний скутер вже був у користуванні ТОВ "Запорізький завод кольорових металів", а тому він не може бути проданий за первісною вартістю.

Відповідачем не надано доказів, що водний скутер DRP SeaDoo "GTX Limited iS 260" коштує більше ніж ціна реалізації - 154 549,20 грн., хоча обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається саме на податковий орган. В разі не надання таких доказів вважається, що ціна визначена сторонами у договорі є звичайною.

Разом з тим, судом встановлено, що ТОВ "Запорізький завод кольорових металів" було придбано одяг у ПП "Енергія - Сервіс" в кількості 3 комплектів на суму 20 925,00 грн. та передано їх водіям легкових автомобілів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Як стверджує відповідач, позивачем допущено порушення положень пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Однак, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком податкового органу, виходячи з наступного.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Відповідно до пп. 165.1.9 п. 165.1 ст. 165 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України "Про охорону праці", спеціального (форменного) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах. Порядок забезпечення, перелік та граничні строки використання спеціального (у тому числі форменого) одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України та/або галузевими нормами безоплатної видачі працівникам спеціального (форменого) одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

До матеріалів справи надано наказ по підприємству, який передбачає забезпечення водіїв, які керують легковими транспортними засобами, форменим одягом - костюмами. Наказом заборонено використання виданого форменого одягу - костюмів, для власних потреб.

Враховуючи вищевикладене, є вірним висновок суду першої інстанції, що надання одягу водіям транспортних засобів обумовлено виконанням ними своїх трудових обов'язків, отже це не може бути розцінено як надання додаткового блага.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №0000162910, від 27.12.2013 року №0000152910, від 27.12.2013 року №0000142910 та від 27.12.2013 року №0000132910 прийняті СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів, не відповідають п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко