Ухвала суду № 42404247, 14.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2015 р. м. Київ К/9991/11935/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Веденяпін О.А., Зайцев М.П.,

при секретарі Стадницькій Ю.Є.,

за участю представників сторін:

позивача - Гайовича В.М.,

відповідача-1 - не з'явились,

відповідача - 2 - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області (далі - Ужгородська МДПІ)

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.11.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012

у справі № 37597/10/9104

за позовом Ужгородської МДПІ

до приватного підприємства "Весна" (далі - ПП «Весна», відповідач-1)

та товариства з обмеженою відповідальністю "Маргтрейд" (далі - ТОВ «Маргтрейд», відповідач-2)

про стягнення коштів, отриманих без установлених законом підстав.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2010 року Ужгородська МДПІ звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з кожного з відповідачів по 84 979 191,73 грн. в доход держави.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.11.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012, у позові відмовлено з посиланням на реальність виконання учасниками спору спірних операцій та на відсутність у зв'язку з цим посягання на інтереси держави у будь-кого з учасників оспорюваного правочину.

Посилаючись на невідповідність наведених висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Ужгородська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що установлені у ході податкового контролю обставини щодо умов провадження господарської діяльності ПП «Весна» свідчать про неможливість виконання цим підприємством поставок товару в заявлених обсягах в адресу відповідача-2, що є підтвердженням спрямування спірних правочинів виключено на отримання податкової економії.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що під час проведення державною податковою адміністрацією у Закарпатській області невиїзної документальної перевірки ПП «Весна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.10.2007 по 31.08.2008 (оформленої актом від 18.02.2009 № 6/23-50/20459893) було виявлено факт документування відповідачами поставок насіння соняшника ПП «Весна» в адресу ТОВ «Маргтрейд», а також поставок відповідачем-2 масложирової продукції відповідачу-1, які не супроводжувалися фактичним виконанням.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчо встановлені положення до 1 січня 2011 року слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203 та з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У той же час при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину суд повинен надати такому правочину оцінку та зробити висновок щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов'язань, оскільки саме це є кваліфікуючою ознакою для визнання правочину та здійсненого на його виконання господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже і підставою для застосування юридичних наслідків, встановлених частиною першою статті 208 ГК.

Вказані обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

У справі, що переглядається, на обґрунтування висновку про нікчемність правочинів між відповідачами у справі податковий орган послався на непідтвердженість виконання господарських операцій з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявних у відповідачів матеріальних та трудових ресурсів, які є об'єктивно недостатніми для здійснення цих операцій; також Ужгородська МДПІ наголошує на відсутності ПП «Весна» за місцезнаходженням та посилається на матеріали кримінальної справи, порушеної відносно директора ПП «Весна» за статтями 212 (ухилення від сплати податків), 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України.

Втім вказані доводи податкового органу не були належним чином перевірені судами попередніх інстанцій.

При цьому суди помилково виходили з того, що зміст спірних правовідносин передбачає необхідність перевірки дотримання учасниками спірного правочину вимог цивільного законодавства.

Однак для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування. Якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 ГК. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності сааме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування, що є можливим у випадку безтоварності операцій.

Таким чином, для вирішення даного спору судам необхідно було витребувати та дослідити необхідні докази з метою ретельної перевірки порядку та умов виконання спірного правочину між відповідачами у справі, з'ясування, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками цього правочину (шляхом встановлення, зокрема, яким чином транспортувався товар, ким приймався, де зберігався, встановлення матеріально-відповідальних осіб відповідачів, безпосередньо задіяних у цих процесах).

При цьому протиправність умислу у відповідачів щодо укладення правочину з наміром порушити інтереси держави не обов'язково має встановлюватися вироком щодо посадових осіб «Весна» та ТОВ «Маргтрейд». Адже склад злочину не є тотожнім складу податкового правопорушення. Адміністративний суд в силу процесуального закону наділений достатніми повноваженнями та процесуальними інструментами для самостійного з'ясування усіх необхідних обставин для правильного вирішення спору та жодним чином не обмежений необхідністю встановлювати фактичні дані в адміністративній справі за допомогою засобів доказування у кримінальному судочинстві.

Також Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити, що конфіскаційні заходи, встановлені частиною першою статті 208 ГК як адміністративно-господарські санкції, можуть бути застосовані в межах строків давності, визначених статтею 250 цього Кодексу (протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом). Таке правозастосування відповідає правовому регулюванню, чинному до 1 січня 2011 року.

Враховуючи, що висновок про безпідставність застосування штрафних санкцій не може поєднуватися із висновком про відсутність правопорушення (позаяк в останньому випадку звільнення особи від відповідальності є наслідком відсутності факту протиправності діяння як обов'язкової підстави для застосування до суб'єкта заходів відповідальності, тоді як початок перебігу розглядуваного строку визначений саме моментом виявлення правопорушення) у разі встановлення ознак фіктивності у спірних договорів судам слід було дослідити й дотримання податковим органом установленого статтею 250 ГК строку застосування конфіскаційних санкцій.

Допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, які не можуть бути усунуті касаційним судом, відповідно до частини другої статті 227 КАС є підставою для скасування ухвалених у справі судових актів з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення викладених у цій ухвалі недоліків та прийняття правильного по суті спору рішення за наслідками безпосереднього встановлення та надання правової оцінки обставинам, що входять до предмету доказування у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області задовольнити.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 у справі № 37597/10/9104 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.А. Веденяпін М.П. Зайцев