Ухвала суду № 42404218, 14.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2015 р. м. Київ К/9991/16767/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Веденяпін О.А., Зайцев М.П.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Діпрозаводтранс" (далі - Товариство)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012

у справі № 2а-9912/11/2070

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.04.2011 № 0000062200 з тих мотивів, що операція зі сплати юридичній особі-нерезиденту вступного та членського внесків в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 266.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що відсутність у організації-нерезидента «Некоммерческое партнерство содействия в предупреждении вреда и повышения качества работ в области архитектурно-строительного проектирования «Совет проектировщиков» (Російська Федерація) статусу міжнародної організації виключає можливість звільнення позивача від обов'язку з отримання індивідуальної ліцензії НБУ при перерахуванні внесків на користь цього нерезидента.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Основним доводом касаційної скарги Товариством зазначено порушення податковою інспекцією строку застосування адміністративно-господарських санкцій, установленого статтею 250 Господарського кодексу України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги Товариства, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з питання дотримання вимог валютного законодавства по переказуванню іноземної валюти на користь нерезидента без отримання індивідуальної ліцензії НБУ, оформлену актом від 05.04.2011 № 519/22-008/01095927. Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт перерахування позивачем 26.03.2009 на користь іноземної організації «Некоммерческое партнерство содействия в предупреждении вреда и повышения качества работ в области архитектурно-строительного проектирования «Совет проектировщиков» вступного внеску у сумі 100 000 рос. рублів та щорічного членського внеску в розмірі 80 000 рос.рублів без отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Розцінивши зазначені дії Товариства як порушення вимог підпункту «а» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ДПІ було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 41095,80 грн.

Надаючи правову кваліфікацію розглядуваним діям позивача, апеляційний суд цілком об'єктивно послався на пункт 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якому наведено перелік операцій, що потребують індивідуальної ліцензії.

При цьому апеляційний суд цілком обґрунтовано зазначив, що оскільки операція з перерахування вступних та членських внесків на користь нерезидента не передбачена у виняткових випадках звільнення від обов'язку з отримання такої ліцензії, то в підстави для висновку про відсутність у позивача обов'язку з отримання індивідуальної ліцензії для здійснення спірних переказів в іноземній валюті відсутні.

Правильним є і висновок апеляційного суду про те, що відсутність у названого нерезидента статусу міжнародної організації виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог пункту 1.5 Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 266, згідно з яким не вимагається отримання ліцензії на проведення операцій, пов'язаних з переказуванням іноземної валюти за межі України суб'єктами господарювання - резидентами (якщо це підтверджено відповідними документами), з метою, зокрема, сплати суб'єктами господарювання - резидентами вступних чи членських внесків міжнародним організаціям.

У той же час слід зазначити, що до 1 січня 2011 року санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій та не підпадали під визначення податкового зобов'язання у розумінні пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Таким чином, на момент здійснення позивачем розглядуваних операцій штраф за порушення валютного законодавства належав до категорії адміністративно-господарських санкцій, застосування якого було можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 зазначеного Кодексу, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, положення якого, однак, не мають зворотної сили та не можуть слугувати підставою для зміни правової природи заходів відповідальності та порядку їх застосування за діяння, що мало місце до 01.01.2011.

А відтак при вирішенні цього спору судам слід було перевірити дотримання відповідачем строку застосування оспорюваного штрафу.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти зі спору та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з метою перевірки викладених обставин та прийняття на підставі цього правильного та об'єктивного рішення по суті спору.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Діпрозаводтранс" задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 у справі № 2а-9912/11/2070 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:О.А. Веденяпін М.П. Зайцев