Ухвала суду № 42403792, 15.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2015 року м. Київ К/9991/42257/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства „Будівельне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2012

у справі № 2а-15687/11/2070

за позовом Державного підприємства „Будівельне управління Головного управління

Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської

області

про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємства „Будівельне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про скасування рішення №0001111521/0 від 11.11.2011.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку позивача з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкових зобов'язань за період з 30.05.2008 по 28.09.2011 та складено акт № 885/15-229/08564647 від 24.10.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001111521/0 від 11.11.2011, яким застосовано до позивача штрафні санкції за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1235, 80 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем порушення п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість протягом граничних строків сплати: по податковій декларації з ПДВ № 11325 від 19.05.2008 за квітень 2011 року в сумі 4584 грн. по терміну сплати 30.05.2011 фактично сплачено: в сумі 495,79 грн. 23.06.2011 (термін затримки 1119 днів), в сумі 4088, 21 грн. 19.08.2011 (термін затримки 1176 днів); по податковій декларації з ПДВ № 12767 від 17.06.2008 за травень 2011 року в сумі 1595 грн. по терміну сплати 01.07.2008 фактично сплачено: в сумі 212, 79 грн. 19.08.2011 (термін затримки 1144 дня), в сумі 1382, 21 грн. 28.09.2011 (термін затримки 1184 дня).

Підставою для прийняття податкового повідомлення - рішення є положення ст.126 Податкового кодексу України, несвоєчасна оплата платником податків узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість.

Статтею 126 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як встановлено судом, позивач шляхом подання платіжних доручень не своєчасно вніс, визначені ним в податкових розрахунках, грошові зобов'язання з податку на додану вартість.

Водночас, згідно з пп. 14.1.152 п. 14.1 ст. 14 вказаного Кодексу погашення податкового боргу - це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Статтею 87 Податкового кодексу України визначено джерела погашення податкового боргу, а пунктом 87.9 цієї статті встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Проте, погашення податковим органом раніше існуючого податкового боргу підприємства за рахунок своєчасно сплачених позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість є дією податкового органу, а не позивача, яке полягає у несвоєчасній сплаті грошових зобов'язань з податку на додану вартість.

Винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення здійснено у межах повноважень відповідної посадової особи податкового органу.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державного підприємства „Будівельне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2012 у справі № 2а-15687/11/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства „Будівельне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2012 у справі № 2а-15687/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Л.І. Бившева С.Е. Острович