Рішення № 42400490, 13.01.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 січня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Леска В.В.

суддів - Чужі Ю.Г., Кондора Р.Ю.

при секретарі - Марчишаку Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Неліпинської сільської ради Свалявського району, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину житлового будинку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду від 23 жовтня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Неліпинської сільської ради Свалявського району, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, а саме: на приміщення будинку 1 площею 9,8 м кв., приміщення будинку 2 площею 9,2 кв. м, приміщення будинку 3 площею 16,2 кв. м, приміщення будинку 4 площею 26 кв. м, іншу частину будинку визнати за спадкоємцями, земельну ділянку площею 0,18 га, сарай, вбиральню, колодязь, огорожу залишити за сторонами в загальному користуванні. Позов мотивувала тим, що з 1981 року по 1997 рік перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5. За час шлюбу вони побудували житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу житловий будинок поділений на дві квартири шляхом замурування дверного пройому між кімнатами будинку 2 і 6. В 1999 році позивачка закрила свою частину будинку й виїхала на постійне місце проживання в с. Рахни Лісові Шаргородського району Вінницької області. Про порушення свого права вона дізналася після смерті її колишнього чоловіка, коли ОСОБА_2 подала до суду позов про визнання права власності на спірний будинок в порядку спадкування.

Посилаючись на вказані обставини позивачка просила позов задовольнити.

Рішенням Свалявського районного суду від 23 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм матеріального права, неповного встановлення обставин справи, просила скасувати оскаржуване нею рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Межі доводів апеляційної скарги - спірний будинок побудовано під час перебування в шлюбі з відповідачем за спільні кошти, такий являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, 1/2 частина якого може бути визнана судом власністю позивача та виділена в натурі.

В запереченні відповідачка ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу як необгрунтовану та безпідставну й залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки на протязі 22 років з часу розірвання шлюбу ОСОБА_1 не зверталася до суду з позовом про поділ майна подружжя, позивачка пропустила встановлений законом трирічний строк звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, що є підставою для відмови в позові, про що було заявлено в суді при подачі рішення суду від 17 березня 1992 року про розірвання шлюбу.

Позивачка та її представник адвокат ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 просили відхилити апеляційну скаргу з підстав зазначених в запереченні.

Інші учасники судового розгляду у судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час і місце такого, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подали апеляційному суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги визнають.

Заслухавши доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст.ст. 11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 липня 1981 року по 27 березня 1997 року, під час шлюбу, на підставі дозволу на виконання будіельних робіт та відповідно з будівельним паспортом, подружжя розпочало будівництво житлового будинку в с. Неліпино, який збудовано з відхиленням від проекту та після розірвання шлюбу переобладнано на дві квартири шляхом замурування дверного пройому і, що таке майно не є об'єктом права спільної власності подружжя та не може бути предметом поділу.

Проте з таким висновком колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

З виписки із рішення Свалявського районного суду від 17 березня 1992 року, свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_1, виданого 27 березня 1997 року відділом реєстрації актів громадянського стану Свалявської держадміністрації та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 29 серпня 2013 року вбачається, що з 18 липня 1981 року по 27 березня 1997 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу народилося троє дітей: донька ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2, син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Згідно протоколу № 1 зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім. ХХІІІ з'їзду КПРС від 8 лютого 1983 року ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на земельній ділянці ОСОБА_8, батька позивачки, площею 0,07 га.

Рішенням виконавчого комітету Неліпинської сільської ради народних депутатів від 28 липня 1983 року за № 68 погоджено рішення зборів колгоспників від 8 лютого 1983 року № 1 про виділення земельної ділянки ОСОБА_3, жителю АДРЕСА_2. Просили виконком Свалявської районної ради народних депутатів надати дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_3. Попереджено вищезгаданого громадянина, що проведення будь-яких будівельних робіт та забудови індивідуальної садиби без «Будівельного паспорту», виданого районним архітектором, тягне за собою наслідки передбачені ст. 105 Цивільного Кодексу УРСР.

Відповідно до ст. 105 ч. 1 ЦК УРСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Встановлено, що районний архітектор Свалявського району видав ОСОБА_3 дозвіл на будівництво одноповерхового індивідуального житлового будинку в с. Неліпино на підставі рішення виконкому Свалявської районної Ради народних депутатів від 12 вересня 1983 року (а.с. 189).

Відповідно до свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах УРСР на спірний будинок, земельна ділянка під забудову площею 0,07 га виділена забудовнику ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Неліпинської сільської ради народних депутатів від 28 липня 1983 року. Забудова земельної ділянки дозволена рішення виконкому Свалявської районної ради народних депутатів від 12 вересня 1983 року за № 191, згідно якого на відведеній земельній ділянці належить збудувати житловий будинок на 2 кімнати з житловою площею 37 кв. м., а згідно рішення виконавчого комітету Свалявської районної Ради народних депутатів від 23 травня 1984 року № 113 в документи на будівництво житлового будинку громадянина ОСОБА_3, жителя АДРЕСА_2, дописано його дружину ОСОБА_1, позивачку по справі.

Згідно акту про відведення земельної ділянки у межах села представником технічного бюро при районному архітекторі Свалявського району ОСОБА_3 в с. Неліпино було відведено земельну ділянку площею 700 кв. м. згідно доданого плану (а.с. 194).

Статтею 16 Земельного кодексу Української РСР (1970 року), чинного на час виділення ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, було передбачено, що надання земельних ділянок в користування здійснюється в порядку відведення.

Встановлено, що під час шлюбу, на підставі дозволу на виконання будівельних робіт та відповідно з будівельним паспортом, ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 збудували спірний житловий будинок, позивачка була зареєстрована й проживала з чоловіком та дітьми в новозбудованому житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 з 1986 року до 2 серпня 1999 року.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5, що вбачається з свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 (ас. 51).

Згідно довідки Неліпинської сільської ради від 26 вересня 2014 року № 268/07-02 на день смерті ОСОБА_3 в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано двоє чоловік: дружина - ОСОБА_2 1958 року народження та син - ОСОБА_3, 1986 року народження.

У відповідності до ст. 22 КпШС, 1969 року, - майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя мають рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

З довідки комунального унітарного підприємства «Свалявське районне бюро технічної інветаризації» від 10 жовтня 2014 року № 104 вбачається, що згідно технічної документації станом на 19 квітня 1989 року процент готовності житлового будинку в АДРЕСА_1 становить 100% (а.с. 181). Відомості щодо реєстрації вказаного будинку в КУП «Свалявське РБТІ» відсутні.

Враховуючи вимоги ОСОБА_1 щодо будинку та визнання відповідачкою у справі ОСОБА_3 права спільної сумісної власності позивачки та її померлого чоловіка ОСОБА_3 на вказаний будинок, колегія суддів приходить до висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1, 100% готовності є набутим майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період перебування в шлюбі.

У відповідності до вимог ст. 28 КпШС УРСР, 1969 року, у випадку поділу майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, їх частки визнаються рівними.

Враховуючи період набуття спірного майна бувшим подружжям - ця норма права підлягає застосуванню при вирішенні вимог ОСОБА_1 про поділ майна. Ця норма узгоджується із діючою на час вирішення спору ч. 1 ст. 70 СК України, за якою у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Способи та порядок поділу майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені ст. 71 СК України.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди -виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

ОСОБА_1 просила в порядку поділу майна визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1. Така вимога безпідставно не задоволена судом першої інстанції з врахуванням наведеного вище обгрунтування та норм матеріального права, оскільки спірний будинок є спільною сумісною власністю бувшого подружжя

Колегія суддів при вирішенні спору в цій частині враховує, що спірний будинок побудовано на підставі Будівельного паспорту, виданого районним архітектором, на земельній ділянці, відведеній одному з подружжя ОСОБА_3 для будівництва індивідуального житлового будинку, що відсутній проект будинку, на який було надано дозвіл на будівництво, готовність якого станом на 1989 рік 100%, і що згідно рішення виконавчого комітету Свалявської районної Ради народних депутатів від 23 травня 1984 року № 113 позивачка ОСОБА_1 є забудовником будинку АДРЕСА_1.

Підсумовуючи викладене та з урахуванням матеріалів справи, оцінивши докази, факти та відповідні їм правовідносини та за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про небгрунтованість позову, оскільки вони неповністю відображають суть справи, не відповідають вимогам чинного законодавства, розумності та справедливості.

З пояснень позивачки вбачається, що після розірвання шлюбу судом у 1992 році вона з дітьми продовжувала проживати у спірному будинку, фактично поділеному на 2 окремі квартири шляхом замурування дверного пройому.

Відповідачка ОСОБА_3 пояснила, що після одруження з ОСОБА_3 у 2002 році вона проживала і проживає тепер в окремій частині будинку, у якій проводився ремонт та газифіковано цю частину будинку. Частина будинку, в якій до від'їзду проживала позивачка, не використовувалась для проживання й лише час від часу провітрювалась.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачкою та відповідачкою ОСОБА_3, дружиною померлого ОСОБА_3, відсутня домовленість про порядок володіння та користування спірним будинком виходячи із доведеності права рівності часткок колишнього подружжя.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 26 серпня 2014 року № 361/362/363№14-21 визначено ринкову вартість житлового будинку, сараю, вбиральні, колодязя, огорожі по АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи, яка становить 489790 грн., та запропоновано три варіанти розподілу такого в частках, наближених до 1/2 та 1/2: варіант 1 одному співвласникові 1/2 частки виділяються наступні приміщення житлового будинку літ. «А»: 1-1 коридор площею 9,8 м. кв. вартістю 26505,00 грн.; 1-2 коридор плошею 9,2 м. кв. вартістю 24882,00 грн.; 1-3 житлова кімната 16,2 м. кв. вартістю 43814,00 грн.; 1-4 житлова кімната 26,0 м. кв. вартістю 70320,00 грн. та приміщення підвалу І вартістю 22821,00 грн., а всього на суму 188342,00 грн..

Встановлено, що вказаними приміщеннями в житловому будинку позивачка користувалася, проживаючи в такому після розірвання шлюбу, і наполягає на поділі спільно набутого за час шлюбу майна шляхом виділення їх у власність зазначеного у висновку експерта Варіанту 1 і перешкод для поділу майна саме у такий спосіб колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду з позовом про поділ спільно набутого майна подружжя колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 257, 261 та 267 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 21.12.2007, № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).

З пояснень позивача вбачається, що порушення її права на використання житлового будинку почалося після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_3 у 2013 році, коли ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування на вказаний житловий будинок.

З ухвали Свалявського районного суду від 6 серпня 2013 року вбачається, що суд розглядав цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_3, 1986 року народження, до Неліпинської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, до участі в якій в якості третіх осіб, що не заявлять самостійних вимог, було залучено ОСОБА_5 та ОСОБА_4, дітей позивачки.

Отже, початок перебігу строку на звернення до суду з позовом необхідно обчислювати з 2013 року. ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом 5 листопада 2013 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

В решті позову слід відмовити, оскільки не вирішено питання щодо прийняття спадщини стосовно 1/2 частини спірного житлового будинку спадкоємцями ОСОБА_3.

Таким чином, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням апеляційним судом нового рішення про задоволення позовних вимог позивача частково з наведених вище мотивів.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Свалявського районного суду від 23 жовтня 2014 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати на ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та виділити згідно висновку експерта (Варіант 1) приміщення в житловому будинку літ. «А» :

1). 1-1 коридор площею 9,8 м. кв. вартістю 26505,00 грн.;

2). 1-2 коридор площею 9,2 м. кв. вартістю 24882,00 грн.;

3). 1-3 житлова кімната 16,2 м. кв. вартістю 43814,00 грн.;

4). 1-4 житлова кімната 26,0 м. кв. вартістю 70320,00 грн. та приміщення підвалу І вартістю 22821,00 грн., а всього на суму 188342,00 грн..

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: