Ухвала суду № 42395495, 21.01.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5014/14-ц

Провадження № 22-ц/779/25/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач Проскурніцький П.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Проскурніцького П.І.

суддів: Бойчука І.В., Горейко М.Д.

за участю секретаря: Драганчук У.М.

сторін: представника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» Кендиша В.Ф.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит"), треті особи: орган опіки та піклування Коломийської міської ради Івано-Франківської області, приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коломийського міцськрайонного суду від 22 жовтня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

12.09.2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 13.12.2007 року між ОСОБА_5 та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" було укладено кр6едитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії в розмірі 55 000 євро з оплатою 13,5% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості 13.12.2022 року. Банк погодився надати ОСОБА_5 кредитні ресурси за умови передачі в іпотеку нерухомого майна. По проханню останньої ОСОБА_3 погодився виступати як майновий поручитель позичальника, та надав для забезпечення виконання нею умов кредитного договору своє нерухоме майно, а саме - житловий будинок по АДРЕСА_1. Станом на дату укладення договору іпотеки загальна вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін складала 529 049 гривень, що згідно курсу НБУ становить 71 388 євро. Таким чином, в якості забезпечення вимог Банку, був посвідчений договір, згідно якого на вимогу банку, без дозволу орагнів опіки та піклування він, внаслідок своєї юридичної необізнаності, порушуючи права своїх дітей на користування житлом, підписав договір іпотеки від 13.12.2007 року про надання в іпотеку належного йому житла. З часу проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок у нього та членів його сім'ї ї двох дітей, виникло право користування вказаним житловим будинокм. При укладенні іпотечного догоовру він мав надати нотаріусу, а нотаріус повинен був вимагати від позивача дозволу органу опіки та піклування на укладення іпотечного договору, що підлягав нотаріальному посвідченню.

Просив задовольнити позов, визнати договір іпотеки від 13.12.2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", недійсним.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 22.10.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що воно є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам закону.

В своїй позовній заяві він наводив факти, які давали підставу визнати договір іпотеки недійсним. Проте, на це суд першої інстанції не звернув уваги, а тому рішення суду вважає незаконним.

Вважає, що факт відсутності реєстрації дітей за адресою АДРЕСА_1 не позбавляє їх можливості нарівгі з позивачем користуватися житлом. І сам позивач також не зареєстрований по вказаній адресі. Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спріні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст.8 ЦПК України та ст.3 Конвенції про права дитини повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Суд при ухваленні рішення цієї обставини не врахував.

Крім цього, в судовому засіданні позивач наголошував на тому, що Банк без його відома та без будь-яких повідомлень уклав із позичальником ОСОБА_5 26.05.2008 року додаткову угоду №1, згідно якої процентна ставка за користування кредитом, починаючи з 26.05.2008 року встановлюється в розмірі 16% річних замість 13,5%, яка була на момент укладення іпотечного договору. Даний факт також ускладнив його становище, так як сторони по відношенню до нього порушили договірні відносини.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 13.12.2007 року між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, який забезпечує виконання основного договору - договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 2025pv3-07 від 13 грудня 2007 року. Предметом договору іпотеки є житловий будинок по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві власності. У відповідності до даного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором отримати задоволення в повному обсязі за рахунок майна, заставленого на умовах, що передбачені договором (а.с.13-20).

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст.3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Виходячи із змісту ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що була чинною на момент вчинення оспорюваного правочину, нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів правочинів і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваних правочинів вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Згідно з п.100 вказаної Інструкції, при посвідченні договору іпотеки нотаріус роз'яснює сторонам порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволення

забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що зазначається в тексті договору.

З матеріалів справи вбачається, що договір іпотеки від 13.12.2007 року був належним чином підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом і зареєстрований в реєстрі.

Нотаріус при посвідченні вказаного договору перевірив повноваження позивача як іпотекодавця. Крім того, відповідно до п.2.1.2 оспорюваного договору ОСОБА_3 гарантував, що будь-яких прав щодо зазначеного в цьому договорі житлового будинку у третіх осіб як в межах України, так і за її межами, немає.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що, підписавши договір іпотеки, сторони тим самим засвідчили свою згоду та прийняли умови, які були в ньому закріплені. Зазначені обставини свідчать про те, що сторони діяли вільно та на власний розсуд визначали умови договору.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

З роз'яснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як вбачається із довідки управління житлово-комунального господарства від 06.12.2007 року за № 3812, у будинку АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований (а.с.88).

З довідки виконкому Косівської міської ради №1960 від 16.09.2008 року вбачається, що діти позивача - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровані і проживають за адресою АДРЕСА_2 (а.с.61).

Таким чином, суд першої інстанції правильно вказав, що жодної із передбачених ст. 203 ЦК України підстав для визнання договору іпотеки недійсним позивач не зазначив, оскільки його доводи про те, що він припустився помилки внаслідок своєї юридичної необізнаності, порушуючи права своїх дітей на користування житлом, підписав договір іпотеки від 13.12.2007 року про надання в іпотеку належного йому житла, не заслуговують на увагу. Надаючи банку довідки про реєстрацію та фактичне місце проживання дітей, позивач вчинив свідомі дії, про які відповідач не міг знати, а тому відповідно до вимог закону уклав іпотечний договір без згоди органу опіки та піклувння, тому підстав для визнання договору іпотеки суд першої інстанції не знайшов, перевіривши усі доводи позивача.

Відповідно до вимог ч.2 ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку.

Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 жовтня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: П.І. Проскурніцький

Судді: І.В. Бойчук

М.Д. Горейко