Рішення № 42394494, 23.07.2014, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

23.07.2014 Єдиний унікальний номер 205/9605/13-ц

Справа №2/205/3125/14

205/9605/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

при секретарі Давиденко Я.Є.

за участю представника позивача Демарчука М.В., представника відповідача ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 18 листопада 2013 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.2-3).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 14 квітня 2006 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 2 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач свої зобов'язання виконав, кредит надав, але станом на 03 листопада 2013 року заборгованість відповідачки перед банком складає 15 527,98 грн., з якої:

- заборгованість за кредитом - 3 599,05 грн.;

- заборгованість по процентам - 10 713,31 грн.;

- штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.;

- штраф (процентна складова) - 715,62 грн.

Оскільки відповідачка здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором не бажає, позивач змушений був звернутись до суду, в якому просив суд стягнути із ОСОБА_3 на свою користь суму заборгованості у розмірі 15 527,98 грн. та судові витрати по справі.

Заочним рішенням суду від 13 лютого 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено (а.с.35-37).

Не погодившись із заочним розглядом справи відповідачка подала до суду заяву про перегляд заочного рішення (а.с.53-56).

Ухвалою суду від 03 червня 2014 року заочне рішення суду від 13.02.2014 року скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку (а.с.75).

В судовому засіданні представник позивача, діючий за довіреністю - Демарчук М.В., позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання не з'явилась. Про день, час і місце судового засідання повідомлялась у встановленому законом порядку. Про причини своєї неявки не повідомила. Письмових заяв про розгляд справи за своєю відсутністю до суду не надавала.

Представник відповідачки діючий за довіреністю - ОСОБА_2, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував у повному обсязі.

Вступну та резолютивну частини рішення проголошено в судовому засіданні, повний текст рішення складений 25 липня 2014 року.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Підставою звернення позивача до суду є захист права сторони за майновим правовідношенням, що виникло в силу укладеного кредитного договору, на вимогу повернення грошових коштів у зв'язку із порушенням його виконання.

Суд, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Поряд із засобами заохочення, виконання цивільних обов'язків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства. Будь-яка особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, в одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 14 квітня 2006 року ОСОБА_3 звернулась до установи банку із заявою на отримання кредиту, сума ліміту якого складає 2 500,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії картки (а.с.6,7-10).

Як вбачається із виписки по картковому рахунку ОСОБА_3, позивач 17 листопада 2007 року збільшив їй кредитний ліміт по картці до 4 000,00 грн. (а.с.32), але 10.01.2009 року зменшив його до 3 600,00 грн. (а.с.31-34).

Згідно п. 9.1, 9.4 умов та правил надання банківських послуг, вказано в яких випадках дія картки припиняється та з якого часу у кредитора виникає право на примусове стягнення заборгованості та в якому порядку.

Відповідно до п. 9.4. умов та правил надання банківських послуг, у випадку наявності перевитрат платіжного ліміту по карті та непогашення їх клієнтом протягом 6 місяців, картка закривається та її наступне відновлення можливе лише після повного погашення заборгованості.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором №б/н від 14.04.2006 року та виписки з карткового рахунку в період з 01.01.2000 року по 04.02.2014 року, ОСОБА_3 починаючи з 30 травня 2008 року щомісячні платежі по картковому рахунку не здійснювалися, отже, відповідно до положень укладеного між сторонами договору та умов і правил надання банківських послуг, платіжна картка відповідачки повинна бути закрита протягом 6 місяців після настання строку погашення чергового платежу, тобто з 01 грудня 2008 року (а.с.5-9,31-34).

Але, позивач звернувся до суду із даним позовом лише 18 листопада 2013 року (а.с.2).

Загальна позовна давність, у відповідності до ст.. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст.. 261 ЦК України, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, за ч.5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що передбачено ст..ст.252-255 ЦК України.

При цьому, згідно зі ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Отже, за змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, умова договору про надання кредитного ліміту на платіжну картку про те, що строк дії картки не визначений, не свідчить про те, що цей договір не має строку виконання.

Позивач не заявляв до суду щодо поновлення строку позовної давності. А судом, з матеріалів справи не вбачається підстав для визнання пропуску строку позивачем з поважних причин.

Згідно ст.. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Представником відповідачки, діючого за довіреністю - ОСОБА_2, в судовому засідання заявлено клопотання щодо застосування строку позовної давності.

За ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно п. 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованим, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, так як у позивача була законна можливість у встановлений законом строк звернутися до суду із вимогами щодо стягнення заборгованості.

Крім того, згідно статті 88 ЦПК України, оскільки позивачем при подачі позову були сплачені судові витрати, і його вимоги не підлягають задоволенню, то сплачений судовий збір поверненню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 252-255,258,259,261,266-267,1054 ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст.10, 11, 15, 57-60, 88, 212, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.С. Шавула