Ухвала суду № 42390484, 10.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 грудня 2014 рокусправа № 804/1061/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.

суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року у справі № 804/1061/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсі-Тур» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріверсі-Тур» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, від 24 грудня 2013 року № 0003292202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем у розмірі 88329,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 44164,50 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що податковим органом в акті перевірки безпідставно зроблені висновки щодо здійснення позивачем безприбуткових господарських операцій, які не пов'язанні з його господарською діяльністю і вчинені з метою отримання податкової вигоди. Твердження відповідача про невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства не спростовує факту здійснення господарської операції.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із судовим рішенням, Новомосковська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт зазначає, що здійснені позивачем господарські операції є збитковими, а також не стосуються господарської діяльності позивача, здійснення господарської операції не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а тому оскаржене податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

У судовому засіданні сторони доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї підтримали в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, ТОВ "Ріверсі-Тур" зареєстроване Новомосковською райдержадміністрацією Дніпропетровської області 01.04.2011 року та перебуває на податковому обліку в Новомосковській ОДПІ. Згідно довідки АА № 898885 з Єдиного державного реєстру підприємства та організації України (ЄДРПОУ) видами діяльності ТОВ "Ріверсі-Тур" за КВЕД-2010 є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код 68.20), діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання (код 55.20), комплексне обслуговування об'єктів (код 81.10), інші види діяльності з прибирання (код 81.29), надання ландшафтних послуг (код 81.30), оптова торгівля залізними виробами, водопровідними і опалювальними устаткуванням і приладдям до нього (код 46.74). Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області у період 20.11.2013 року та 26.11.2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсі-Тур" з питань правильності відображення у податкової обліку проведених експортних операцій за угодами купівлі-продажу за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року, за результатами якої складено акт від 03.112.2013 року № 546/222/37370644. Перевіркою встановлено порушення пп. 14.1.179, пп. 14.1.181, п. 14.1 п. 14, п. 44.1 п. 188.1 ст. 188, ст. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України з урахуванням норм пп. 14.1.36 п. 14.1, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено у липні 2013 року заниження податку на додану вартість у розмірі 88 329,00 грн. За результатами перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2013 року № 0003292202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем у розмірі 88 329,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 44 164,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп.14.1.179, пп.14.1.181, п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу (податок на додану вартість) - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Як передбачено п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України).

Згідно з вимогами п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках визначені даною нормою обов'язкові реквізити. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару податку на додану вартість до складу податкового кредиту є наявність господарської операції, наслідком якої є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій, сплата ПДВ у зв'язку з придбанням товарів, факт належного документування сплаченого податку на додану вартість.

Правовий аналіз вище значених норм свідчить, що приписи Податкового кодексу України не ставлять право платника податків на формування податкового кредиту підприємства в залежність від наявності чи відсутності доходу (розміру доходу) за окремими господарськими операціями, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

У відповідності до пп. 14.1.228. п. 14.1. ст.14 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4. ст. 138 Податкового кодексу України).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п. 138.8. ст.138 Податкового кодексу України.

Згідно з пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання. Для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного Податковий кодекс України прямо передбачає право платника податків віднести витрати до складу валових витрат за фактом сплати коштів за товари, які придбаються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і, як наслідок, відповідно до Податкового кодексу України у платника податку виникає право на формування податкового кредиту. При цьому, податок на додану вартість, включений до ціни товару (робіт, послуг), що придбаються платником податку для виробничого або невиробничого використання, не включається до складу витрат.

Щодо висновків податкового органу про неприбутковість господарський операцій позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума витрат ТОВ "Ріверсі-Тур" на придбання металопродукції у ПАТ "Дніпрометиз" з урахуванням витрат на транспортування становить 441 642,89 (394009,22+47633,67) грн. Сума виручки від продажу товару на експорт складає 445 625,75 грн. Тобто, в результаті здійснення господарських операцій ТОВ "Ріверсі-Тур" отримано дохід в сумі 3 982,86 грн.

З поданих до справи доказів вбачається, що позивач здійснював господарські операції у відповідності до норм чинного законодавства з нарахуванням податку на додану вартість за встановленими законом податковими ставками, які різними для різних видів операцій, зокрема, поставки товарів на території України оподатковуються за ставкою 20%, а експорт товарів - за ставкою 0%. Суми, віднесені до складу податкового кредиту, дорівнюють сумам податку на додану вартість, що сплачені при придбанні товару шляхом безготівкового розрахунку.

За таких обставин, здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріверсі-Тур" господарські операції з продажу цвяхів на експорт є прибутковими, а посилання податкового органу на їх вчинення виключно з метою отримання податкової вигоди є неправомірними і спростовуються наявними у справі доказами.

Щодо посилань апелянта на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України суб'єкти підприємницької діяльності мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону (ст. 44 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про ціни та ціноутворення" встановлено, що суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Статтею 14 Закону "Про ціни і ціноутворення" встановлено, що під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб'єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Згідно з приписами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності. Прибуток - це сума доходу, зменшена на суму витрат (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України).

Господарська операція, в свою чергу, розуміється як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Таким чином, поняття "господарська діяльність" та "господарська операція" не є тотожними.

Окрема господарська операція може і не мати всіх ознак господарської діяльності, зокрема, обов'язковості отримання доходу (прибутковості). Водночас, саме сукупність господарських операцій за певний період є господарською діяльністю, метою якої є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання доходу. Прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Відтак, висновки податкового органу, викладеними в акті перевірки, щодо продажу позивачем товару за ціною нижчою від ціни придбання, що , на його думку, не узгоджується з поняттям "господарської діяльності", метою якої є одержання доходу, колегія суддів вважає неспроможними.

Щодо невідповідності, на думку податкового органу, певних первинних документів, які не дають змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у підписанні цих документів, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із пунктом 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Вимоги до форми та змісту первинних документів встановлено статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Так, згідно частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Перевіркою встановлено, що первинні документи мають невідповідності, а саме:

- специфікація № 5 від 10.07.2013 року до договору купівлі-продажу продукції від 15.01.2013 року № 248/13 - відсутні відомості, щодо конкретної особи, яка здійснювала підпис даної специфікації, а також не вказано код ЄДРПОУ та адресу покупця;

- акт виконаних робіт від 31.07.2013 року № 7883 - відсутні відомості особи, яка підписала акт, а також не вказано код ЄДРПОУ та банківські реквізити замовника;

- видаткова накладна від 16.07.2013 року № 7222 - відсутні відомості щодо конкретної особи, яка підписала накладну, а саме в графах "прийняв" та "головний бухгалтер" вказано дані про осіб, які здійснювали підпис даної накладної.

Проте, зазначені недоліки оформлення первинних документів не спростовують факту здійснення господарських операцій та не можуть впливати на правильність формування податкового кредиту.

Крім того, придбання ТОВ "Ріверсі-Тур" цвяхів у ПАТ "Дніпрометиз" та подальший їх продаж "AZELEKTRODIMPORT" LLC здійснено в межах провадження господарської діяльності для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях і підтверджено належним чином оформленими та складеними уповноваженими особами документами, віднесення до сплаченого при придбанні товару податку на додану вартість до складу податкового кредиту у липні 2013 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що апелянтом, в свою чергу, не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, тоді як висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року по справі № 804/1061/14 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року у справі № 804/1061/14 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: С.В. Чабаненко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Шлай