Рішення № 42390220, 13.01.2015, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" січня 2015 р.Справа № 921/1270/14-г/10

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Півторака М.Є.

За участю секретаря судового засідання Клим Т.П.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ, бульв. Т. Шевченка, 18 в особі Тернопільської філії ПАТ "Укртелеком", м. Тернопіль, вул. Чорновола, 1, код 01188052

До відповідача: Публічного акціонерного товариства "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів", 48130, Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л. Українки, 13, код ЄДРПОУ 00956164

За участю представників:

Позивача: не прибув;

відповідача: не прибув.

Суть справи: До господарського суду Тернопільської області звернулася з позовною заявою Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м. Київ в особі Тернопільської філії ВАТ "Укртелеком", м. Тернопіль про спонукання публічного акціонерного товариства "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" до виконання мирової угоди, стягнути з публічного акціонерного товариства "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Тернопільської філії ПАТ "Укртелеком" - 45 338,28 грн. заборгованості за мировою угодою, 9 197,03 грн. втрат від інфляції, 1 854,51 грн. - 3% річних, всього 56 389,82 грн.; відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 1 827 грн. просить покласти на відповідача.

Позивач зазначає, що підставою для звернення до суду є неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем згідно умов мирової угоди, укладеної 17.10.2008 року у межах справи про банкрутство №1/Б-382.

Посилається на приписи статей 5,37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтями 509,526,530 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" статтями 20,193 ГК України ЦК України.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2014 року порушено провадження у справі № 921/1270/14-г/10 та призначено судове засідання за участю представників сторін о 15 годині 15 хвилин 02 грудня 2014 року.

В порядку статті 77 ГПК України розгляд справи було відкладався до 15 год. 45 хв. 16 грудня 2014 року та 14 годин 30 хвилин 13 січня 2015 року.

Відповідач обґрунтований нормативно та документально підтверджений відзив на позов не подав, хоча судом було дотримано вимоги статті 64 Господарського процесуального кодексу України, своєчасно винесено і надіслано за вказаною в позовній заяві позивачем адресою відповідача ухвалу від 17.11.2014 року про порушення провадження у справі та ухвалу від 16.12.2014р. про відкладення розгляду справи і необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень відправлених від 09.12.2014р., 25.11.2014р. та вручених відповідачу.

Як зазначається, зокрема, в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" № 670-2010-р від 15.03.2010 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У відповідності до п. 11 Листа Вищого господарського суду України №n0006645-06 від 15.03.2007 року "Про деякі питання практики застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місце проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій; тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи №921/ 1270/14-г/10 господарським судом Тернопільської області.

Крім того, відповідач будь-яких додаткових документів суду не надав, а тому згідно ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:

Згідно з ч.1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушень або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом.

Статтею 20 Господарського суду України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

У відповідності до п.1.2 ст.1 розділу 1 Статуту Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (нова редакція) (затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів публічного акціонерного товариства "Укртелеком", протокол №12 від 08.10.2013 року) Публічне акціонерне товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків державного підприємства "Українське державне підприємство електрозв'язку "Укртелеком", відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" та всього майна, прав та обов'язків дочірнього підприємства "Утел" відкритого акціонерного товариства "Укртелеком".

Як вбачається із Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.01.2015р. за №19880507 на електронний запит господарського суду Тернопільської області, Відкрите акціонерне товариство "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" та Публічне акціонерне товариство "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" є однією юридичною особою, із тим самим ідентифікаційним кодом - 00956164, і з тією самою юридичною адресою: вул. Лесі Українки, буд.13, смт. Дружба, Теребовлянський район, Тернопільська область.

Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом до господарського суду, позивач самостійно визначає в позові предмет позову та його підстави, тобто, ті обставини, якими він обґрунтовує поданий позов; розглядаючи справу, господарський суд не може вийти за межі зазначених у позові предмету та підстав, за винятком випадків, прямо передбачених процесуальним законодавством.

Предметом позову Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м. Київ в особі Тернопільської філії ПАТ "Укртелеком", м. Тернопіль визначило зобов'язання відповідача вчинити дію, а саме: спонукати публічне акціонерне товариство "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" до виконання мирової угоди, стягнути з ПАТ "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Тернопільської філії ПАТ - 45 338,28 грн. заборгованості за мировою угодою, 9 197,03 грн. втрат від інфляції, 1 854,51 грн. - 3 % річних, всього - 56 389,82 грн..

Вказавши відповідачем у справі публічне акціонерне товариство "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів", місцезнаходження якого смт. Дружба Теребовлянського району ПАТ "Укртелеком", м. Київ в особі Тернопільської філії ПАТ вважає, що вказана юридична особа порушує його права.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Тернопільської області від 17.10.2008 року у справі №1/Б-382 затверджено мирову угоду від 12.08.2008 року, укладену між Відкритим акціонерним товариством "Теребовлянський КХП" в особі голови правління ВАТ Ништа Юрій Михайлович та комітетом кредиторів ВАТ в особі голови комітету кредиторів Слободян Роберта Володимировича.

Згідно п.п.2.1. п.2 Мирової Угоди Боржник зобов'язується погасити кредиторську заборгованість в розмірах і термінах вказаною Мировою Угодою.

Як зазначається п.п.3.1. та 3.2. п.3 Мирової Угоди, зокрема, термін розстрочки боргів п'ять років з дня затвердження Мирової Угоди в суді; погашення боргів проводити по квартально згідно складеного графіку, який є невід'ємною частиною даної Мирової Угоди.

Як встановлено в судовому засіданні , в порушення умов виконання мирової угоди відповідач свої зобов'язання щодо погашення боргів перед позивачем за вказаною вище мировою угодою, а саме: в терміни погашення: до 31.03.2013р. - 15 112, 70 грн., 30.06.2013р. - 15 112,88 грн., 30.09.2013р. - 15 112,70 грн., всього на загальну суму - 45 338,28 грн. не виконав. Розрахунок заборгованості станом на 10.11. 2014 року, який наданий позивачем, знаходиться в матеріалах справи. Будь-яких доказів протилежного відповідачем не подано, а судом не здобуто.

В силу ч. 1 ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможної боржника або визнання його банкрутом", провадження у справі про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Стаття 35, ч. 2 ст. 37 Закону України Закону України "Про відновлення платоспроможної боржника або визнання його банкрутом" зазначає, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення списання кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута) і кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

За визначенням ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачається ч.9 ст.82 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема, у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою.

Згідно пункту 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12. 2011 року із змінами у разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

У відповідності до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІУ у редакції закону від 04.11.2010 року з наступними змінами у виконавчому документі повинні бути зазначені: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвала господарського суду Тернопільської області від 17.10.2008 року по справі №1/Б-382 не відповідає усім вимогам ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема в ухвалі не зазначено дати набрання чинності та строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому не має статусу виконавчого документу. За таких підстав звернення позивача до господарського суду із позовом про зобов'язання відповідача виконати умови мирової угоди (що стосується позивача - кредитора у справі №1/Б-382 про банкрутство ВАТ "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів") затвердженої вказаною ухвалою є правомірним.

У відповідності до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України № 436-IV від 16 січня 2003 року, з наступними змінами, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 9 197,03 грн. втрат від інфляції та 1 854,51 грн. три проценти річних (розрахунок суми втрат від інфляції та суми 3 % річних додані позивачем до матеріалів справи).

Після проведеного судом перерахунку, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції та 3% річних є правомірними та не оспорені відповідачем. Розрахунок проведений судом доданий до матеріалів справи.

За таких обставин справи позовні вимоги про стягнення з відповідача 45 338,28 грн. заборгованості за мировою угодою, 9 197,03 грн. втрат від інфляції, 1 854,51 грн. - 3% річних підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи, не суперечать нормам чинного законодавства та неоспорені відповідачем.

Відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору у відповідності із ст.49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 43, 49, 54, 84, 85, 116 ГПК України, статтями 5,37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтями 509, 526, 530 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" статтями 20,193 ГК України господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів", вул. Лесі Українки, 13, смт. Дружба, Теребовлянський район, Тернопільська область, ідентифікаційний код 00956164, на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", вул. В. Чорновола, 1, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 01188052 - 45 338,28 грн. заборгованості за мировою угодою, 9 197,03 грн. втрат від інфляції, 1 854,51 грн. - 3% річних; 1 827грн. - в повергнення сплаченого судового збору. Видати наказ.

3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України, через місцевий господарський суд.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.Повне рішення складено та підписано 15 січня 2015 року.

Суддя М.Є. Півторак