Рішення № 42390155, 13.01.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р.Справа № 922/5601/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Талино", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі", с. Артемівка про стягнення коштів в розмірі 38424,42 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Андерс В.М., дов. від 10.09.2014р.

Представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Талино", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі", с. Артемівка, про стягнення заборгованості в розмірі 38424,42 грн. (з яких: 30399,50 грн. - основна заборгованість, 1915,59 грн. - пеня, 5167,36 грн. - інфляційні, 941,97 грн. - проценти за користування грошовими коштами), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 19/04 від 19.04.2013р. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 08.12.2014 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.12.2014р. о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду від 22.12.2014р., за клопотанням представника відповідача, розгляд справи відкладався на 13.01.2015р. о 10:45 год.

У призначеному судовому засіданні 13.01.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 849), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове 13.01.2015р. не з'явився про причину неявки суд не повідомив. Через канцелярію суду надав відзив на позов (вх. №455), в якому заперечував проти нарахування штрафних санкцій та просив суд відмовити в задоволенні позову. Наданий відзив долучено судом до матеріалів справи.

Відповідач не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні, в зв'язку з чим, враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 19.04.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Талино" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Артемівські зорі» (відповідач, покупець) було укладено договір поставки засобів захисту рослин № 19/04 (договір), відповідно до п.1.1 якого, позивач зобов'язується поставити та передати у власність відповідачеві засоби захисту рослин, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказану продукцію.

Відповідно до п.3.1 договору, вартість поставленого товару, визначається згідно видаткових накладних постачальника.

Згідно з п. 4.1. договору, поставка товару у повному обсязі має бути здійснена у строк до 30.10.2013 року.

Пунктом 3.2. договору сторони узгодили, що покупець має перечислити кошти за поставлену продукцію шляхом перерахування на розрахунковий розрахунок постачальника не пізніше 30.10. 2013 року.

Згідно з п. 5.2 договору, при порушенні строків оплати, визначених пп. 3.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми заборгованості, яка діє на даний період за кожен день прострочки нездійсненої оплати за поставлений товар.

Так, як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки засобів захисту рослин № 19/04 від 19.04.2014р., постачальник поставив покупцю засоби захисту рослин в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним у видаткових накладних:

04.06.2013 року на суму 25102,00 грн., згідно накладної № РН-0000036;

13.06.2013 року на суму 5297,50 грн., згідно накладної № РН-0000041.

Таким чином, на виконання своїх зобов'язань за договором поставки, позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 30399,50 грн., що підтверджується вищепереліченими видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які надані позивачем до матеріалів справи.

Проте, відповідач, всупереч вимогам договору поставки, свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу в розмірі 30399,50 грн.

Таким чином, невиконання відповідачем своїх зобовязань за договором поставки від 19.04.2013р. і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду, нарахувавши відповідачу, за неналежне виконання умов договору поставки, пеню в розмірі 1915,59 грн., інфляційні втрати в розмірі 5167,36 грн. та 3% річних в розмірі 941,97 грн.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати даної суми заборгованості відповідачем в добровільному порядку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628, 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних № РН-0000036; № РН-0000041, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 30399,50 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки № 19/04 від 19.04.2013р., свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу в розмірі 30399,50 грн. Також суд зазначає, що дана сума заборгованості не спростована відповідачем у наданому до господарського суду відзиві на позов (вх. № 455).

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, ненадання суду доказів погашення суми боргу, суд знаходить позовні вимоги в межах суми основного боргу у розмірі 30399,50 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних , наведений позивачем у позовній заяві, суд встановив, що при проведенні розрахунку, позивач припустився помилки при визначенні періоду розрахунку з 30.10.2013р. по 10.11.2014р., тоді як слід було обраховувати з 31.10.2013р. по 10.11.2014р.

З урахуванням викладеного, суд самостійно перерахував 3% річних та встановив, що її сума загалом складає 939,47 грн., в зв'язку з чим, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 939,47 грн., обрахованої за період з 31.10.2013р. по 10.11.2014р.

Крім того, судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, розрахований за період з 01.11.2013р. по 30.09.2014р. в сумі 5167,36 грн. та визнано вимоги про стягнення зазначеної суми інфляційних втрат законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1915,59 грн., розрахованої за період з 10.11.2013р. по 29.04.2014р. та заяву відповідача про застосування строків позовної давності, в порядку ст. 267 ЦК України, щодо нарахованої суми пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені в розмірі 1915,59 грн., після спливу встановленого Законом строку позовної давності в один рік, що в силу ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладені вище обставини, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково, та стягнути з відповідача суму заборгованості за договором поставки №19/04 від 19.04.2013р., яка складається з суми основної заборгованості в розмірі 30399,50 грн., 3% річних в розмірі 939,47 грн., інфляційних втрат в розмірі 5167,36 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 55 Конституції України; ст.ст. 6, 11, 15, 16, 253, 256, 258, 260, 267, 525, 549, 598, 599, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України; ст. ст. 193, 223, 232, 265 Господарського кодексу України; ст. ст. 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі" (62821, Харківська область, Печенізький район, с. Артемівка, вул. 40 років Перемоги, б. 6, код ЄДРПОУ 32536414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Талино" (61058, м. Харків, вул. Академіка Проскури, б. 9-а, кв. 27, код ЄДРПОУ 38385149) суму заборгованості за договором поставки від 19.04.2013р. в сумі 30399,50 грн., інфляційні втрати в сумі 5167,36 грн., 3% річних в сумі 939,47 грн., судові витрати в сумі 1735,80 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 19.01.2015 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/5601/14